Історія справи

Постанова

іменем України

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 461/4495/21

провадження № 51-3116 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021141050000262 від 04 березня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 травня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Галицького районного суду м. Львова від 02 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку день за день.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 02 березня 2021 року приблизно о 17:55, перебуваючи в кафе «Галка», що на вул. Ковжуна, 4 у м. Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою в групі з невстановленою слідством особою, провадження щодо якої виділено в окреме провадження (далі - невстановлена слідствомособа), з метою протиправного збагачення, скориставшись станом сильного сп`яніння потерпілого ОСОБА_8 , таємно викрав з лівої зовнішньої кишені куртки останнього банківську картку ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_8 , яку передав невстановленій слідством особі. В подальшому, ОСОБА_6 та невстановлена слідством особа привласнили викрадену банківську картку з корисливих мотивів.

Крім цього, 02 березня 2021 року приблизно о 17:55, ОСОБА_6 , перебуваючи в кафе «Галка» за вищевказаною адресою, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, повторно, за попередньою змовою в групі з невстановленою слідством особою, з метою протиправного збагачення, скориставшись станом сильного алкогольного сп`яніння потерпілого ОСОБА_8 , непомітно для останнього таємно викрав з правої зовнішньої кишені куртки потерпілого мобільний телефон вартістю 10 000 грн з сім-карткою мобільного оператора «Київстар», що для потерпілого матеріальної цінності не становить, який заховав у задню кишеню своїх штанів, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Також 02 березня 2021 року приблизно о 18:00 ОСОБА_6 та невстановлена слідством особа, діючи за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, скориставшись станом сильного алкогольного сп`яніння потерпілого ОСОБА_8 , допомогли останньому покинути приміщення кафе «Галка», завели його у сквер на площі Євгена Маланюка у м. Львові, поклали на лавку та, розуміючи, що потерпілий не усвідомлює дій останніх, намагались таємно викрасти наступні речі: куртку торговельної марки «Соlаmbia» вартістю 5 800грн., золоту печатку вагою 4.5 г вартістю 4 500грн, золотий ланцюжок із підвіскою загальною вагою 23 г вартістю 23 000грн, кросівки вартістю 1 000 грн.

Проте, в той момент, коли ОСОБА_6 з метою викрадення знімав із ОСОБА_8 кросівки вартістю 1 000 грн, останній отямився та, усвідомивши, що вказаний чоловік хоче викрасти його майно, піднявся із лавки та намагався зупинити його, однак ОСОБА_6 від доведення злочинного умислу до кінця не відмовився та задля подолання опору зі сторони потерпілого рукою штовхнув його в голову, в результаті чого ОСОБА_8 знову ліг на лавку, а ОСОБА_6 відкрито викрав вище вказані речі, які в подальшому передав невстановленій слідством особі, після чого вони покинули місце події.

Крім цього, судом першої інстанції також встановлено, що 02 березня 2021 року, в період часу з 20:50 по 22:00, ОСОБА_6 за попередньою змовою в групі з невстановленою слідством особою, перебуваючи в ТРЦ «VictoriaGardens» по вул. Кульпарківській, 226-А у м. Львові, маючи спільний прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, використовуючи викрадену банківську картку ПАТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 , видану на ім`я ОСОБА_8 , повторно, таємно викрали грошові кошти з вказаної картки в сумі 2424,22 грн., розрахувавшись нею за товари, чим завдали потерпілому майнову шкоду на вказану суму 2424,22 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 та апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації його дій та наявності умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не відповідає обставинам справи та не підтверджується дослідженими в ході судового розгляду доказами.

На обґрунтування своїх доводів ОСОБА_6 зазначає, що він свою вину визнав частково та сприяв у з`ясуванні обставин кримінального провадження, однак сторона обвинувачення без наявних для цього доказів кваліфікувала його дії та умисел на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Разом з тим засуджений зауважує, що місцевим судом в основу обвинувального вироку було покладено лише показання потерпілого, при цьому суд не врахував, що відповідно до висновку експерта №974/2021 потерпілий ОСОБА_8 під час вчинення злочину перебував під дією психотропної речовини, яка впливає на координацію зору та руху. При цьому засуджений стверджує, що будь-яких інших доказів, які б підтверджували його вину у вчиненні вказаного злочину, судом першої інстанції встановлено не було.

Крім того, засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції, а також і суд апеляційної інстанції, визнаючи його винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України, не звернули увагу на те, що:

- показання потерпілого не підтверджують обставини, які викладені у обвинувальному акті, оскільки потерпілий зазначав, що не бачив обличчя обвинуваченого, а тому не може категорично стверджувати про те, що саме він ( ОСОБА_6 ) зняв з його шиї золотий ланцюжок та забрав інші речі;

- в матеріалах кримінального провадження відсутній відеозапис, який би підтверджував те, що саме він зняв речі з потерпілого;

- показань про те, що він був раніше знайомий з особою, яка назвалася « ОСОБА_10 » він не надавав;

- жодного відношення до речей потерпілого він не має, їх не викрадав та вони в нього не вилучались;

- в матеріалах кримінального провадження відсутній протокол вилучення викрадених речей потерпілого.

Одночасно у своїй касаційній скарзі засуджений, посилаючись на положення ч. 2 ст. 86 КПК України, вказує, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази, щодо його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, є незаконними та недопустимими, а тому рішення суду першої інстанції базується лише на припущеннях.

Також засуджений ОСОБА_6 вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на факт незаконності вироку суду першої інстанції та, як наслідок, необґрунтовано залишив рішення місцевого суду без зміни.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 , просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не звернули увагу на те, що:

- показання потерпілого ОСОБА_8 не підтверджують обставини, які викладені у обвинувальному акті, оскільки потерпілий зазначав, що не бачив обличчя обвинуваченого, а тому не може категорично стверджувати про те, що саме він ( ОСОБА_6 ) зняв з його шиї золотий ланцюжок та забрав інші речі;

- потерпілий, відповідно до висновку експертизи № 974/2021, в момент скоєння злочину, перебував під дією психотропної речовини, яка впливає на координацію зору та руху;

- він ( ОСОБА_6 ) не надавав показань про те, що раніше не був знайомий з особою, яка назвалася ОСОБА_10 (невстановлена слідством особа).

Однак колегія суддів вважає, що зазначена позиція засудженого в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочинів, тобто засуджений ОСОБА_6 фактично посилається на неправильну оцінку доказів та невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі засудженого не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо засудження його за ч. 2 ст. 186 КК України, стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували його винуватість у вчиненні вказаного злочину.

Однак з такими твердженнями засудженого колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, послався на:

- показання потерпілого ОСОБА_8 , який надавав пояснення щодо обставин, за яких ОСОБА_6 та невстановлена слідством особа заволоділи його майном. При цьому під час допиту по епізоду за ч. 2 ст. 186 КК України, потерпілий зазначав, що, коли він прийшов до тями, то зрозумів що лежить на вулиці, на лавці, та вже без куртки, а обвинувачений в цей момент знімає з нього кросівки. Потерпілий намагався протестувати та встати, щоб перешкодити злочинним діям, однак ОСОБА_6 його штовхнув і він знову впав на лавку, так як відчував слабкість. В подальшому, коли йому стало трохи легше, він підвівся і зрозумів, що ні його речей, ні обвинуваченого, ні жінки вже не було;

- показання свідка ОСОБА_11 , який підтвердив показання потерпілого про викрадення у останнього особистих речей;

- протокол огляду предмета від 05 березня 2021 року та доданого до нього диску з відеозаписом від 02 березня 2021 року, за результатом дослідження яких місцевий суд встановив, що вони підтверджують факт перебування обвинуваченого ОСОБА_6 на місці вчинення злочину (площа Є. Маланюка у м. Львові);

- протокол пред`явлення особи для впізнання від 04 березня 2021 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_8 вказав на ОСОБА_6 як на особу, яка 02 березня 2021 року зняла з нього кросівки на площі Є. Маланюка у м. Львові та, імовірно викрала інші речі;

- протокол огляду місця події від 04 березня 2021 року, з якого вбачається що в кімнаті прийому громадян Львівського РУП ГУНП у Львівській області, в невстановленої слідством особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, було виявлено та вилучено ланцюжок золотистого кольору, кільце-печатку золотистого кольору, флакон крапель для очей «Дексаметазон ВФ3». Вказані ланцюжок та кільце, зі слів невстановленої слідством особи належать ОСОБА_8 .

Також судом було прийнято до уваги й інші докази, які зазначені у вироку.

При цьому доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у його діях умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, на переконання Суду, є безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Разом з тим відповідальність за ч. 2 ст. 186 КК України настає для всіх співучасників, незважаючи на те, яку саме роль кожен з них виконував. Тобто встановлення факту попередньої змови під час вчинення грабежу, свідчить про те, що дії винних осіб незалежно від їх ролей були об`єднані єдиним умислом, направленим на заволодіння майном потерпілого.

Так, показання ОСОБА_6 щодо відсутності у нього умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України були предметом розгляду суду першої інстанції.

На спростування такої позиції обвинуваченого місцевим судом зазначено, що в судовому засіданні були безпосередньо досліджені відеозаписи, дані яких повністю співпадають з даними протоколів огляду предметів. При цьому, обвинувачений підтвердив, що це саме він на вказаних відеозаписах разом з невстановленою слідством особою, яка представилась йому ОСОБА_10 . Ним також було підтверджено, що він витягнув з кармана потерпілого банківську карту та мобільний телефон, а також те, що разом із невстановленою слідством особою вони вивели потерпілого з кафе «Галка», що на вул. Ковжуна, 4 та продовжили рух по вул. Чайковського в сторону площі Є. Маланюка у м. Львові. В подальшому, у магазині «Сільпо» та інших магазинах, ними були придбані продукти харчування за які він розрахувався грошовими коштами потерпілого за допомогою його банківської картки.

Крім того, місцевий суд вказав, що показання потерпілого щодо обставин вчинення стосовно нього кримінальних правопорушень, які були надані безпосередньо після вчинення злочину, під час досудового розслідування та в подальшому в ході судового розгляду були логічними та послідовними. Під час проведення слідчих дій потерпілий впізнав обвинуваченого, що було відображено у відповідних протоколах. Підстав для обмови потерпілим обвинуваченого - судом встановлено не було. У судовому засіданні потерпілий оглянув та підтвердив, що речові докази - ланцюжок та печатка, вилучені під час досудового розслідування у невстановленої слідством особи, належать саме йому та є його особистою власністю. Касові розрахунки у торговельних закладах здійснювались саме за допомогою банківської карти, належної потерпілому. Час розрахунків та списання коштів з банківського рахунку ОСОБА_8 співпали з даними відеозаписів про перебування обвинуваченого у торговому центрі, разом з невстановленою слідством особою, та даними банківських документів про рух коштів по рахунку потерпілого.

Суд також зауважив, що свідок ОСОБА_11 , допитаний в судовому засіданні, підтвердив покази потерпілого про викрадення у останнього особистих речей та грошових коштів.

Одночасно суд першої інстанції встановив, що узгодженість дій обвинуваченого з жінкою, яка представилася йому « ОСОБА_10 », а потерпілому « ОСОБА_12 », чітко вбачається з відеозаписів, досліджених під час судового розгляду. Так, в кафе «Галка» жінка намагається підняти потерпілого, а потім телефонує і в кафе заходить обвинувачений, який їй допомагає. Жінка стоїть чекає поки обвинувачений не знайшов у потерпілого банківську карту і передав жінці для оплати послуг. Крім того, місцевий суд зазначив, що з показань потерпілого чітко вбачається, що жінка в кафе і жінка в торговому центрі - це одна і таж особа, що також підтвердив і обвинувачений.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що показання обвинуваченого в частині того, що він випадково зустрів незнайому жінку біля кафе, яка попросила його про разову допомогу, спростовуються встановленими в ході судового розгляду обставинами.

На підтвердження вищенаведених фактичних обставин, місцевий суд, посилаючись на наявні в матеріалах провадження докази (протокол огляду предмета від 05 березня 2021 року з відеозаписом, показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 , протокол пред`явлення особи для впізнання від 04 березня 2021 року, протокол огляду місця події від 04 березня 2021 року та інші докази, які зазначені у вироку), встановив, що дії обвинуваченого та невстановленої слідством особи (матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження) були скоординовані, узгоджені та об`єднані єдиним умислом, направленим на заволодіння майном потерпілого.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про те, що судом першої інстанції не було встановлено в діях ОСОБА_6 умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а тому касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає.

З огляду на вищезазначене, в тому числі з урахуванням досліджених місцевим судом доказів про те, що:

- обвинувачений разом з невстановленою слідством особою (матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження) виводили потерпілого з кафе на вулицю та продовжили рух в сторону площі Є. Маланюка (протоколи огляду предмету від 05 березня 2021 року та від 11 березня 2021 року);

- коли потерпілий отямився на лавці в сквері на площі Є. Маланюка, то вже був без куртки, а в цей момент обвинувачений знімав з нього кросівки (показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 ),

доводи касаційної скарги ОСОБА_6 в частині того, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому, що:

- він не має відношення до речей потерпілого, оскільки відсутній протокол вилучення таких речей саме у нього;

- певні речі, які належать потерпілому були вилучені у невстановленої слідством особи (матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження);

- відсутній відеозапис, який підтверджував би, що саме він ( ОСОБА_6 ) зняв речі з потерпілого,

на переконання Суду, є необґрунтованими.

Таким чином ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Що стосується доводів засудженого про недопустимість наявних в матеріалах кримінального провадження доказів, щодо його причетності до заволодіння майном потерпілого ОСОБА_8 по епізоду за ч. 2 ст. 186 КК України, то колегія суддів вважає їх також необґрунтованими, оскільки у своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 не зазначає, які саме докази, на його думку, є недопустимими та не вказує в чому саме полягає їх недопустимість.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судом першої інстанції докази та встановлені фактичні обставини, є правильною, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Також Суд не погоджується з доводами засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі через суворість, виходячи з наступного.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 вид та міру покарання врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, його особу, конкретні обставини скоєних ним кримінальних правопорушень, розмір викраденого майна, відсутність даних які б свідчили про наявність пом`якшуючих покарання обставин, наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочинів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за своїм видом та строком є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України, а також, з огляду на вимоги ст. 50 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку показанням обвинуваченого, потерпілого, свідка, документальним та іншим доказам та, дійшовши висновку, що вони є послідовними й узгоджуються між собою, мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК Україниа також, з огляду на підстави, зазначені у вироку, погодився з рішенням суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання.

Доводи касаційної скарги засудженого щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими.

Так, в ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 та апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_6 , в цілому дав належну оцінку викладеним в них доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення їх без задоволення. При цьому тих, істотних порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції встановлено не було.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, а призначене ОСОБА_6 покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу останнього слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 02 травня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3