Історія справи

Ухвала ККС ВП від 11.09.2019 року у справі №296/10385/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 296/10385/17

провадження № 51-3740 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Анісімова Г. М., Бородія В. М.,

при секретарі судового засідання Тімчинській І. В.,

за участі прокурора Опанасюка О. В.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Невмержицької Т. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Невмержицької Тетяни Олександрівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017060020005578, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Житомира, який проживав в АДРЕСА_1, раніше судимого,

за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі КК України) та призначено йому покарання у виді п'яти років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, звільнено засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі, термін випробування встановлено на три роки. Зобов'язано засудженого: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Корольовського районного суду м.

Житомира від 29 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Строк відбування покарання обчислено з моменту звернення вироку до виконання. В решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення через його суворість, у зв'язку з чим просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Також вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги позитивну характеристику її підзахисного, перебування дружини у стані вагітності, заяву потерпілого під час розгляду у суді першої інстанції в якій він не був проти застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України та звільнення його від покарання з випробуванням.

Позиції інших учасників судового провадження.

Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор проти касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Мотиви Суду.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до ст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину та кваліфікація його дій за ч.2 ст.186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

В той же час захисник посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_1 вироком апеляційного суду покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Стаття 414 КПК України визначає, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Зі змісту ст. 370 КПК України, у якій визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій скарзі сторона обвинувачення, наводячи конкретні доводи, просила скасувати вирок суду першої інстанції через м'якість призначеного із застосуванням ст. 75 КК України покарання і постановити новий вирок, яким обрати засудженому захід примусу, що належить відбувати реально у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети покарання без ізоляції засудженого від суспільства. У зв'язку з чим визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК України неправильним, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора.

При цьому, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України й ухвалюючи новий, апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_1 вчинив злочин проти власності, який відноситься до категорії тяжких злочинів, будучи раніше засудженим за вчинення злочинів проти власності, зокрема передбачених ч.2 ст.185 КК України, що свідчить про те, що належних висновків обвинувачений для себе не робить, на шлях виправлення ставати не бажає. Окрім того, своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що ОСОБА_1 посередньо характеризується за місцем проживання, раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, в тому числі і з застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України, однак кожного разу порушував умови звільнення від покарання з випробуванням та в період іспитового строку вчиняв нові умисні злочини, злочин в даному кримінальному провадженні вчинив через 16 днів після звільнення з місць позбавлення волі у зв'язку із застосуванням амністії, що свідчить про стійкість його протиправної поведінки та небажання ставати на шлях виправлення та небажання виправдання довіри держави і суспільства, висловленої шляхом прийняття рішень про його звільнення від відбування покарання з випробуванням та по амністії.

Не залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції і досудова доповідь органу пробації, згідно якої виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є неможливим, а також думка потерпілого щодо призначеного покарання, який у поданій до апеляційного суду заяві просив призначити обвинуваченому більш суворе покарання, враховуючи його попередні судимості.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні з характером суспільно небезпечних дій засудженого апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів є неможливим без ізоляції від суспільства.

Водночас фактично не залишилися поза увагою апеляційного суду й усі інші дані про особу винного, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме визнання ним вини у вчиненому, щире розкаяння, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди та добровільне повернення викраденого майна, відсутність обтяжуючих покарання обставини, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також зміни, що відбулися в сімейному стані обвинуваченого, який на час розгляду провадження в апеляційному суді одружився, проживає разом з дружиною та її малолітньою дитиною, перебування дружини у стані вагітності, те, що обвинувачений працевлаштований, за час досудового розслідування кримінального провадження та його судового розгляду інших правопорушень не вчиняв. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції визнав можливим призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, із застосуванням положень ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст. 186 КК України, у виді 3 років позбавлення волі.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає, а доводи касаційної скарги захисника про протилежне є непереконливими та неприйнятними.

Таким чином, колегія судів не вбачає підстав для пом'якшення засудженому покарання і застосування до нього ст. 75 КК України, про що йдеться в поданій захисником касаційній скарзі.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування або зміни вироку суду апеляційної інстанції під час касаційного розгляду кримінального провадження, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року стосовно засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик Г. М. Анісімов В. М. Бородій