Історія справи

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

судова справа № 189/1931/17

провадження № 51-9073км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С., С.,

суддів Білик Н. В., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Гаврилюка С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12017040540000736 від 05 грудня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки

с. Маломихайлівка Покровського району Дніпропетровської області, жительки АДРЕСА_1, раніше судимої - за вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; на підставі ст. 75 цього Кодексу звільненої від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

за ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 18 січня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням, призначеним за попереднім вироком від 07 грудня 2017 року, остаточно призначено покарання шляхом поглинення менш суворого більш суворим, і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на неї обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання або роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона

02 грудня 2017 року приблизно о 01:00 у стані алкогольного сп'яніння з належного ОСОБА_2 помешкання (АДРЕСА_2) повторно таємно викрала належні ОСОБА_2 гроші в сумі 300 грн.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 10 липня 2018 року змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 2 ст. 185 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за попереднім вироком від 07 грудня 2017 року більш суворим за цим вироком суд остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України зобов'язав ОСОБА_1 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цьому уповноваженому органу про зміну місця проживання та роботи, а також не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. У решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженої, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується з рішенням апеляційного суду, прийнятим, на думку прокурора, всупереч положенням

ст. 420, ч. 1 ст. 421 КПК України у формі ухвали, з огляду на збільшення цим судом кола обов'язків, які він поклав на засуджену відповідно до вимог ч. 1

ст. 76 КК України, що призвело до розширення обсягу умов випробування, яких мала дотримуватися засуджена, що, на переконання прокурора, є погіршенням її становища.

Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, висловивши свої доводи, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 438 зазначеного Кодексу при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції,

а також у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, юридично-правова оцінка діяння останньої за ч. 2 ст. 185 КК України, а також вид та розмір призначеного покарання та звільнення засудженої від його відбування з випробуванням у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених ч. 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Характер цих обов'язків, які можуть бути покладені на особу судом, визначає ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням та має суттєвий вплив на можливість здійснювати якісний контроль за засудженими.

Законом України від 07 вересня 2016 року № 1492-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», який набрав чинності 08 жовтня

2016 року, змінено ст. 76 КК України.

Частина 1 цієї норми передбачає, що в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення

ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на неї обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання або роботи та не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом з питань пробації.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1

за апеляційною скаргою прокурора, ухвалою змінив зазначене судове рішення

в частині призначеного покарання та, серед інших змін, на підставі пунктів 1, 2

ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України зобов'язав ОСОБА_1 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, а також не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд лише своїм вироком міг збільшити коло обов'язків, покладених місцевим судом на засуджену відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на положення ч. 1 ст. 420 КПК України, якими передбачено ухвалення апеляційним судом свого вироку лише за необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, збільшення обсягу обвинувачення, а також необхідності застосування більш суворого покарання.

На думку колегії суддів, визначені у ст. 76 КК України обов?язки, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, не є видом покарання з огляду на систему покарань, визначену в КК України, а є умовами звільнення особи від відбування покарання, невиконання яких тягне за собою припинення випробування.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора на вирок суду першої інстанції, проаналізував викладені в ній доводи, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх частково обґрунтованими, та виправив допущені судом першої інстанції помилки, застосувавши положення ст. 76 КК України в редакції Закону України від

07 вересня 2016 року № 1492-VIII.

Прокурор у касаційній скарзі не навів достатньо переконливого обґрунтування того, що застосування апеляційним судом положень ч. 1 ст. 76 КК України в цьому кримінальному провадженні в зазначеній редакції Закону тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Таких підстав не встановила і колегія суддів касаційного суду під час касаційного провадження, а тому твердження прокурора про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає загальним вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів не встановила.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року щодо ОСОБА_1залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н.В. Білик О. П. Ємець