Історія справи

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 159/4398/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-сс/773/20/18

Провадження № 51 - 5948 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Міщенко Т.М.,

розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року.

Обставини справи та зміст оскарженого судового рішення

Постановою старшого слідчого СВ Ковельського ВП ГУНП у Волинській області Супрунюка В.Г. від 27 жовтня 2017 року відмовлено у визнанні заявника ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030110002068 від 09 вересня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на зазначену постанову слідчого, подану ним в порядку ст. 303 ч. 1 п. 5 КПК України.

Не погодившись з таким рішенням слідчого судді, вважаючи його незаконним, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за якою ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України та надіслано апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами особі, яка її подала.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала слідчого судді від 18 грудня 2017 року не передбачена нормами КПК України, у зв'язку із чим має бути переглянута апеляційним судом на підставі ст. 9 ч. 6 КПК України. Зазначає, що його позиція у вказаному питанні відповідає позиції ВеликоїПалати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к).

Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила в її задоволенні відмовити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Положення частини третьої статті 307 КПК України узгоджуються з вказаним принципом, та визначають, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Отже, перелік судових рішень слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає та не включає в себе ухвалу слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову у визнанні особи потерпілою у кримінальному провадженні.

Не передбачають можливості окремого оскарження такої ухвали слідчого судді і положення частин першої та другої статті 309 КПК України, які є більш загальними по відношенню до положень статті 307 КПК України і містять перелік судових рішень слідчого судді, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді. За змістом частини третьої статті 309 КПК України інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже законодавець визначив саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до статті 309 КПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвала слідчого судді від 18 грудня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 12017030110002068 від 09 вересня 2017 року, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ст. 399 ч. 4 КПК України виніс ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, положення Конституції України та практику Європейського суду з прав людини, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.

Частиною п'ятою статті 55 КПК України визначено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Можливість оскаржити постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим слідчому судді, передбачена ст. 303 ч. 1 п. 5 КПК України, а відмова у задоволенні скарги на таку постанову слідчого як окремий вид рішення слідчого судді передбачена пунктом 4 частини 2 статті 307 КПК України.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що постановлена ухвала слідчого судді не передбачена КПК України та підлягає перегляду в загальному порядку є безпідставними.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

Не підлягає застосуванню і висновок Верховного Суду викладений у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 237/1459/17), оскільки він стосується ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, порушень прав ОСОБА_1 на доступ до правосуддя не встановлено.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст.ст. 370, 418 КПК України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2018 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний