Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 742/4156/18

провадження № 51-4512км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С.Б.,

суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря

судового засідання Письменної Н.Д.,

прокурора Матюшевої О.В.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Кантура О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Кантура О.А. на вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Проскурні Жлобінського району Гомельської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 листопада 2015 року за частиною 3 статті 185, частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 185, частиною 1 статті 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, 07 травня 2018 року звільненого з місць позбавлення волі через відбуття строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК,

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, та призначено йому покарання із застосуванням статті 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 2 роки 2 місяці.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він 21 жовтня 2018 року о 16 год 30 хв проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно повторно викрав майно, належне потерпілій ОСОБА_2 , на загальну суму 8277,87 грн. Після цього біля під`їзду ОСОБА_1 , який намагався зникнути з місця вчинення злочину, помітила потерпіла. Вона почала відбирати викрадені речі, однак ОСОБА_1 втік, залишивши при собі викрадені паспорт і мобільний телефон.

За вироком Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_1 покарання за частиною 2 статті 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. В решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційні скарзі захисник не погоджується з вироком апеляційного суду з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Обґрунтовуючи свої вимоги стверджує, що апеляційний суд під час призначення засудженому покарання залишив поза увагою ряд пом`якшуючих обставин, врахованих місцевим судом, - щире каяття, визнання вини, активне сприяння у розкритті злочинів та відшкодування завданих збитків. Ці обставини, а також дані про особу засудженого, на думку скаржника, є підставою для призначення покарання із застосуванням положень статті 69 КК. Разом із тим апеляційний суд, не встановивши обставин, які обтяжують покарання, та не виключивши обставини, які на підставі статті 66 КК пом`якшують покарання, дійшов необґрунтованого висновку про безпідставність призначення його підзахисному покарання, нижчого від найнижчої межі, визначеної санкцією частини 2 статті 186 цього Кодексу.

Заперечень на касаційну скаргу захисника Кантура О.А. від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Кантур О.А. підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі, стверджував про невідповідність покарання, призначеного апеляційним судом, тяжкості злочину та особі його підзахисного.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу свого захисника і наполягав на її задоволенні.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Потерпіла ОСОБА_2 у письмовій заяві просила касаційний розгляд кримінального провадження здійснювати за її відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого і його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за частиною 2 статті 186 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює.

Касаційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 здійснюється у частині, що стосується неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості злочину і його особі внаслідок суворості.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з частиною 1 статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись з вироком місцевого суду у частині призначення засудженому покарання із застосуванням положень частини 1 статті 69 КК, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий, визначивши ОСОБА_1 покарання в межах санкції частини 2 статті 186 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення за доводами, зазначеними в апеляційній скарзі прокурора, дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м`якості, враховуючи таке.

Під час судового розгляду апеляційний суд належно оцінив тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується посередньо, страждає від наркотичної залежності, хворіє на туберкульоз легень та СНІД, не працює, має неповнолітню доньку від першого шлюбу та вагітну дружину, та обставини, які пом`якшують покарання в силу статті 66 КК, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування завданої шкоди.

Разом з тим, врахував суд також те, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання у місцях позбавлення волі за вчинення тяжких корисливих злочинів, однак на шлях виправлення не став, позитивних висновків не зробив, оскільки через короткий час після звільнення вчинив корисливий злочин.

Викладене свідчить про підвищений ризик вчинення засудженим нових корисливих злочинів, у зв`язку із чим за відсутності обставин, які б істотно знижували ступінь вчиненого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав та умов для застосування положень статті 69 КК, та призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Призначення особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є правом, а не обов`язком суду, тобто за правовою природою така норма має дискреційний характер, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, сукупність яких настільки істотно знижує ступінь вчиненого, що дає суду можливість вийти за межі санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, якою передбачено покарання за вчинений злочин.

Обставини, на які посилається захисник у поданій касаційній скарзі, слугували підставою призначення засудженому покарання, наближеного до мінімальної межі санкції частини 2 статті 186 КК, з чим погоджується і касаційний суд. Саме таке покарання, на думку колегії суддів, сприятиме досягненню встановленої частиною 2 статті 50 КК мети та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає положенням статей 374, 420 КПК, підстав вважати його невмотивованим колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного твердження Кантура О.А. про невідповідність призначеного його підзахисному покарання через суворість та безпідставне незастосування положень статті 69 КК є необґрунтованими, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Кантура Олександра Анатолійовича залишити без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 червня 2019 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.Б. ФомінМ.І. КовтуновичЮ.М. Луганський