Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 648/3998/19

провадження № 51-4431км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вироки Білозерського районного суду Херсонської області від 12лютого 2021 року та Херсонського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019230080001087, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , згідно зі ст.89КК такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком районного суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі статей 75 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки. На підставі ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК визначено вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 10грудня 2019 року виконувати самостійно.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 діючи таємно, повторно, 1 жовтня 2019 року заволодів майном ОСОБА_8 , на суму 2766, 67 грн, 10 жовтня 2019 року майном ОСОБА_9 , на суму 2000 грн, 6 листопада 2019 року майном ОСОБА_10 , на суму 1702,35 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення, призначивши ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнити його від відбування вказаного покарання з випробуванням з іспитовим строком. На думку захисника суди, при призначенні покарання, не в повній мірі врахували особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, а також те, що матеріальну та моральну шкоду потерпілим ОСОБА_7 відшкодував в повному обсязі.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зіст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2ст. 185 ККв касаційній скарзі не оспорюютьсяі згідно з вимогами ч. 2ст. 433 КПК Судом не перевіряються.

Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з вимогамист. 65 ККсуд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч.2ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Визначеніст. 65 ККцього Кодексу загальні засади призначення наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якого є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст. 75 КК, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким, особу винного, котрий не має судимості, офіційно не працює, неодружений, утриманців не має, та те, що шкоду потерпілим відшкодовано в повному обсязі. Суд звернув увагу на висновок органу пробації про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, а також на наявність пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обставин, що його обтяжують.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді обмеження волі та дійшов висновку про можливість звільнення останнього від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Разом із цим, апеляційний суд не погодився з такими висновками зазначивши, що вони не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, та вказав про необґрунтованість звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставіст. 75 КК.

Зокрема, обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що ОСОБА_7 вчинив декілька епізодів злочинів, які є умисними та корисними, а викриття його злочинної діяльності стало можливим виключно через втручання працівників правоохоронних органів.

Також, судом належним чином не було враховано висновок органу пробації, з якого убачається, що виправлення ОСОБА_7 без реального відбування призначеного покарання становить високий ризик повторного вчинення злочину та середній ризик небезпеки для суспільства. Виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства.

Не звернув уваги суд і на негативну репутацію ОСОБА_7 , котрий схильний до скоєння корисних злочинів. Крім того, ОСОБА_7 не має законних джерел доходів, що може зумовити продовження ним злочинної діяльність у разі призначення покарання, не пов`язаного з триманням останнього в умовах ізоляції. А погашення попередніх судимостей ОСОБА_7 , посередня характеристика, наявність родини, не є тими чинниками, що свідчили б про зменшення суспільної небезпечності його особи та вчинених ним злочинів.

Також, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що завдану злочинними діями шкоду було відшкодовано ОСОБА_7 , оскільки викрадене майно було повернуто потерпілим працівниками поліції під час проведення досудового розслідування, що в свою чергу не свідчить про зменшення ступеня тяжкості вчинених злочинів і суспільної небезпечності особи, котра їх вчинила, та вказаний факт не пов`язаний із діями самого засудженого.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положеньст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.

Покарання, обране апеляційним судом у виді обмеження волі на строк 3 роки відповідає вимогам статей50,65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.

При призначенні цього покарання апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_7 та обставини, що пом`якшують покарання (щире каяття і активне сприяння у розкритті злочинів).

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей370,420 КПК.

Враховуючи наведене,переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, в касаційній скарзі захисника не наведено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вироки Білозерського районного суду Херсонської області від 12лютого 2021 року та Херсонського апеляційного суду від 17 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3