Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 373/2362/17

Провадження № 51-293 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017110240000875за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,який народився у м. Кагарлик Київської області, проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1ст. 115 КК України.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року вищевказаний вирок залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він 16 вересня 2017 року, приблизно о 02 год. 40 хв., на автомобільній стоянці біля будівлі розважального клубу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по вул. Новокиївське шосе, 43 в м. Переяслав-Хмельницький Київської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин ініціював словесну перепалку з ОСОБА_8 , що переросла в бійку, під час якої в ОСОБА_7 виник злочинний умисел на заподіяння смерті ОСОБА_8 . З метою реалізації протиправного наміру обвинувачений пішов до будівлі клубу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де взяв невстановлений в ході досудового розслідування предмет з колюче-ріжучими властивостями, зовні схожий на ніж, та, усвідомлюючи незаконний характер своїх дій і їх суспільно-небезпечні наслідки, свідомо бажаючи настання смерті ОСОБА_8 , на автомобільній стоянці біля будівлі закладу «Адреналін» наніс останньому один удар вказаним ножем у ліву частину грудної клітини. В результаті умисних злочинних дій ОСОБА_7 . ОСОБА_8 було спричинено колото-різану рану по передній поверхні грудної клітини, що призвело до кровотечі та зумовило рефлекторну зупинку серця, подальший розвиток постасистолічного синдрому, потягло смерть ОСОБА_8 в Київській міській клінічній лікарні 07 жовтня 2017 року.

Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , колегія суддів першої інстанції дійшла висновку про те, що з огляду на здобуті й перевірені судом докази, ОСОБА_7 , своєчасно захищаючись від реального суспільно небезпечного посягання групи осіб, не мав можливості ефективно припинити напад іншими засобами, тому використання ним в конкретній обстановці ножа було необхідним, обвинувачений правомірно діяв у межах необхідної оборони з заподіянням шкоди тому, хто посягав на його права та інтереси, що виключає злочинність діяння і кримінальну відповідальність, відтак ОСОБА_7 підлягає виправданню на підставі пункту 3 частини 1статті 373 КПК Україниза відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч. 1ст. 115 КК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме повторного допиту свідків, висновку судово-медичної експертизи № 134 від 28 листопада 2017 року, згідно якого механізм утворення виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень суперечить способу їх заподіяння, на який вказав ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту, висновку судово-медичної експертизи № 113 від 05 жовтня 2017 року, із якого вбачається виявлення у ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України. Також зазначає про те, що суд прийняв до уваги лише показання обвинуваченого, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , хоча вони є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами. Зокрема, показання обвинуваченого ОСОБА_7 суперечать висновку судово-медичного експерта № 134 від 28 листопада 2017 року в частині механізму спричинення ножового поранення, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції. Стверджує, що апеляційний суд, не перевіривши у встановленому законом порядку доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі стосовно невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, оскільки вирок містить істотні суперечності щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та застосування ст. 36 КК України, необґрунтовано погодився із позицією суду першої інстанції, чим істотно порушив вимоги ст. ст. 370 419 413 КПК України та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, тобто, застосував закон, який не підлягає до застосування, а саме ст. 36 КК України.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли письмові заперечення захисника на касаційну скаргу прокурора, в яких він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни, як законну, обґрунтовану та вмотивовану.

Прокурор у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу прокурора, просила її задовольнити.

Захисник та виправданий заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вимогамист. 370 КПКУкраїнивстановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно зіст. 438 КПКУкраїнипідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Статтею 412 КПКУкраїнипередбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ч. 2 ст.418, ст.419 КПК Українивизначено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченомустаттями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1ст. 409 КПКУкраїни), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбаченихст. 404 цього Кодексу.

Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, ці вимоги закону при перегляді кримінального провадження апеляційним судом невиконані.

Життя людини, згідно зі ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя.Судам при розгляді справ про злочини проти життя та здоров`я особи необхідно суворо дотримуватись вимог законодавства, що передбачає відповідальність за такі злочини.

Згідно зіст. 62 Конституції Україниособа вважається невинуватоюу вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Зазначені положення закріплені і в загальних засадах кримінального провадження, зокрема уст. 17 КПК України, де визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, з апеляційною скаргою, крім інших, звернувся прокурор, в якій ставив питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема прокурор вказував на суперечливість досліджених доказів, про прийняття судом до уваги лише показань обвинуваченого, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Зазначав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням допитаних свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які в суді першої інстанції надали послідовні показання, які узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема, проведеними слідчими експериментами. При цьому, зазначав, що факт нанесення обвинуваченим ножового поранення потерпілому визнається і самим обвинуваченим, разом з тим, в іншій частині показання обвинуваченого щодо обставин конфлікту, його групового побиття спростовуються доказами у справі, а саме показаннями вказаних вище свідків та висновком судово-медичного експерта в частині тяжкості отриманих ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості є легкимита не могли становити загрозу для його життя. Прокурор звертав увагу апеляційного суду також на те, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 суперечать висновку судово-медичного експерта № 134 від 28 листопада 2017 року в частині механізму спричинення ножового поранення, на локалізацію ножового поранення (удар ножем в серце), що на думку прокурора, свідчить про прямий умисел обвинуваченого на заподіяння смерті потерпілому. Враховуючи викладені обставини, прокурор просив повторно дослідити докази у справі.

На переконання колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд обмежився формальним переліченням доказів, показань свідків та документів, які наведені у вироку, зазначивши, що суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами прав і свобод у наданні та дослідженні доказів, доведенні їх переконливості перед судом.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 ККУкраїни) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїхдій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, що перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної оборони передбачена статтями 118 і 124. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.

На переконання колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, не перевіривши у встановленому порядку доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі стосовно невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам, не дослідивши повторно докази, оскільки вирок містить істотні суперечності щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, істотно порушив вимоги ст. ст. 370 412 413 КПК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З урахуванням зазначеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуваннюз призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора задоволенню.

При новому апеляційному розгляді необхідно врахувати наведене у цій постанові, ретельно дослідити докази у провадженні, перевірити усі доводи апеляційних скарг, звернути увагу на імперативні вимогиКримінального процесуального кодексу України, правильність застосування кримінального Закону, та в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення, з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Керуючись ст. ст.434,436,438, 441,442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3