Постанова

іменем України

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 335/2588/20

провадження № 51-79 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080060003380, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хойники Гомельської області Республіки Білорусь, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 травня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_7 залишено у вигляді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат, долі речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Запорізький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 07 грудня 2022 року, за яким призначив останньому покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 28 грудня 2019 року, близько 01:26, маючи умисел на вбивство ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних стосунків, прибув до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 80, де останній перебував на лікуванні.

Надалі ОСОБА_7 зайшов до лікарняної палати, в якій перебував ОСОБА_8 , та, діючи умисно, з метою вбивства останнього, за допомогою плаского односторонньо гострого колюче-ріжучого предмету завдав йому 16 ударів в область шиї, в результаті чого смерть ОСОБА_8 на місці події настала від колото-різаних сліпих поранень шиї справа та зліва з ушкодженням крупних кровоносних судин правої та лівої сонних артерій, що ускладнилось гострою крововтратою. Також ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 множинні непроникаючі різані та колото-різані поранення тулуба та кінцівок, з ушкодженням судин дрібного калібру, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, і в прямому причинному зв`язку зі смертю не перебувають. Після цього ОСОБА_7 покинув місце вчиненого ним злочину.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_7 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_8 , оскільки, на його думку, у діях засудженого відсутній склад цього кримінального правопорушення. Наголошує, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони відповідно до ст. 36 КК України, адже був вимушений захищатися від протизаконного посягання на власне життя і здоров`я з боку потерпілого. Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи, які сторона захисту зазначила в апеляційній скарзі, про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема в частині необґрунтованої відмови місцевого суду у призначенні експертизи з метою перевірки достовірності даних, які містяться на відеозаписах, вилучених з камер спостереження лікарні.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду, оскільки його винуватість у вчиненні злочину не доведена поза розумним сумнівом. Зазначає, що суди попередніх інстанції безпідставно відмовили у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення судово-технічної експертизи відеозаписів з камер спостереження та флеш-носія, на якому вони містилися, чим порушили засади змагальності сторін та забезпечення права на захист. Вказує, що під час вчинення діяння захищався від протиправних дій ОСОБА_8 , що, на його думку, не було спростовано стороною обвинувачення. Крім цього, посилається на невідповідність судових рішень фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, подав письмові заперечення на касаційну скаргу захисника. Прокурор зазначив, що вирок апеляційного суду є законним, висновки цього суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні умисного вбивства є обґрунтованими, а доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, - безпідставні.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав вирок апеляційного суду законним, а касаційні скарги сторони захисту - необґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи засудженого та захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою окремих доказів з точки зору їх належності і достовірності, надання судом переваги тим чи іншим доказам, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів, які стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також щодо відхилення клопотань про вчинення певних процесуальних дій, що стосується неповноти судового розгляду, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційних скаргах, аналогічні тим, що наведені у касаційних скаргах, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку місцевого суду на підставах, передбачених статтями 410 411 КПК України, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.

У касаційних скаргах засуджений та його захисник стверджують, що суд апеляційної інстанції не врахував, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, не доведена поза розумним сумнівом. Проте ці доводи є необґрунтованими.

Із системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

При цьому, відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, апеляційний суд перевірив та оцінив всі наявні у кримінальному провадженні докази, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема показання: ОСОБА_7 , який пояснив, що в лікарняний палаті ОСОБА_8 кинувся на нього з ножом, після чого відбулася бійка, деталей якої не повідомив; потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про характер стосунків між ОСОБА_8 та засудженим; допитаних як свідків працівників аптеки та лікарні про перебіг подій під час перебування ОСОБА_7 у лікарні; працівників поліції, які прибули за викликом на місце події та надалі затримали ОСОБА_7 . Крім цього, апеляційний суд врахував дані протоколів слідчих дій, висновки судових експертиз, а також інші письмові докази, зміст яких докладно відображено у вироку. Підстав не довіряти цим доказам, зокрема, показанням свідків, у апеляційного суду не було.

Зазначені вище докази, на які суди послалися у своїх судових рішеннях, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх допустимості та достовірності. На підставі досліджених фактичних даних суди з`ясували всі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшли обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять вчинення засудженим умисного вбивства поза розумним сумнівом.

Водночас суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи сторони захисту про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 з огляду на те, що він діяв у стані необхідної оборони, на які засуджений та захисник послалися також і в касаційних скаргах, вмотивовано відхилив їх із посиланням на конкретні докази, та навів відповідні підстави, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

Проте за встановлених місцевим та апеляційним судами обставин кримінального провадження факту перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони не вбачається. Як встановили суди попередніх інстанцій, між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин існував конфлікт.

Засуджений, вночі, під вигаданим приводом прибув до лікарні, шляхом введення в оману медичних працівників встановив палату де на лікуванні перебував ОСОБА_11 та проникнувши туди, заздалегідь заготовленим ножем, який приніс із собою, завдав останньому 16 ударів у шию, в області якої розташовані життєво важливі органи, а також в тулуб та кінцівки, після чого негайно покинув місце вчинення злочину. Водночас при з`ясуванні судами обставин кримінального провадження була спростована версія ОСОБА_7 про те, що у палаті між ним та ОСОБА_8 стався конфлікт, під час якого останній напав на ОСОБА_7 , попри виявлення в останнього легких тілесних ушкоджень. Отже, факт вчинення ОСОБА_8 дій, які могли би бути розцінені ОСОБА_7 як посягання на його охоронювані законом права та інтереси, а також даних про те, що безпосередньо перед подією ОСОБА_7 піддавався реальній загрозі з боку ОСОБА_8 суди не встановили і з матеріалів кримінального провадження таких даних не вбачається, а тому доводи сторони захисту про використання ОСОБА_7 ножа з метою самозахисту є надуманими, оскільки підстави для виникнення стану необхідної оборони у нього були відсутні.

Натомість, з урахуванням характеру, послідовності, рішучості і динамічності дій ОСОБА_7 , тяжкості і способу заподіяння ним ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, їх локалізації та кількості, використання як знаряддя злочину заздалегідь заготовленого ножа, яким засуджений раптово, інтенсивно і зі значною силою завдав множинні удари в область розташування життєво важливих органів ОСОБА_8 , а також поведінку засудженого, який припинив завдавати удари ножем лише після того, як вчинив усі дії, які вважав необхідними для вбивства ОСОБА_8 , та одразу залишив місце події, усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого.

Тому апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, і його дії містять склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Засуджений і його захисник у касаційних скаргах не навели переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84 91 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації вчиненого діяння.

У касаційних скаргах сторона захисту не погоджується з тим, що суди врахували як доказ дані, зафіксовані на відеозаписах з камер спостереження у лікарні. Не оспорюючи допустимість цього доказу, захисник обґрунтовує свою позицію тим, що суди належним чином не перевірили достовірність даних, зображених на відеозаписах, шляхом призначення судово-технічної експертизи з метою виключення можливого монтажу, тоді як ці відеозаписи, на його думку, є копіями і містяться не на оригінальному носії інформації.

Апеляційний суд, спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту, виходив з того, що електронний документ - відеозаписи з камер спостереження з зображенням того, як ОСОБА_7 переміщувався по лікарні з пакетом та предметом, схожим на ніж, у руках, містяться на флеш-носії micro SD, отриманому саме з КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, який долучено до протоколу огляду предмету від 01 січня 2020 року. У зазначеному протоколі слідчий зафіксував дані про огляд цього флеш-носія, детально зазначив зміст даних, зображених на відеозаписі, та постановою приєднав його до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ. Як правильно зазначив апеляційний суд, немає підстав вважати, що цей відеозапис на флеш-носії є копією.

Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях, і всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Тому ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Така правова позиція щодо застосування положень ст. 99 КПК України при використанні як доказів електронних документів зазначена у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к). З огляду на викладене аргументи захисника про те, що на флеш-носії міститься копія, а не оригінал відеозапису з камер спостереження, є необґрунтованими.

З урахуванням того, що сам ОСОБА_7 не заперечував, що він перебував у лікарні, а крім того, показаннями допитаних у суді свідків підтверджені відомості, зображені на відеозаписах, суди попередніх інстанцій не встановили об`єктивних даних про те, що флеш-носій містить електронні документи, створені не камерами відеоспостереження, що розміщені в лікарні, з 01:00 до 02:00 28 грудня 2019 року, а в інший час, за інших обставин, чи спосіб.

Тому апеляційний суд обґрунтовано погодився з оцінкою місцевим судом даних, що зафіксовані на відеозаписах, зазначивши, що достовірність відеозапису не викликає жодних сумнівів.

Таким чином, твердження засудженого та захисника, наведені у касаційних скаргах, про безпідставну відмову місцевого суду в призначенні експертизи відеозапису з метою перевірки доводів сторони захисту про можливий монтаж зображення, які стосуються неповноти судового розгляду, були перевірені апеляційним судом. Відмова суду в задоволенні зазначеного клопотання сторони захисту не свідчить про порушення кримінального процесуального закону, оскільки підстави, передбачені статтею 242 КПК України, для призначення експертизи судами не встановлені, а достовірність даних, що міститься на відеозаписі, була оцінена у сукупності з іншими доказами.

Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.

Отже, апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та захисника доводам, зокрема і тим, на які сторона захисту послалася у касаційних скаргах, й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований і відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Призначене засудженому покарання відповідає визначеним у статтях 50 65 КК України його меті та загальним засадам.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційних скарг засудженого та захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_12 ОСОБА_2 ОСОБА_3