Історія справи

Постанова

іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 198/57/18

провадження № 51-10488км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

засудженого

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

прокурора Піх Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040620000013, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі частини 1 статті 71 КК ОСОБА_1 остаточно призначено покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2017 року, у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту його затримання, йому зараховано в строк відбуття покарання час його утримання під вартою з 23 березня 2017 року по 27 липня 2017 року. Згідно з частиною 5 статті 72 КК в редакції від 26 листопада 2015 року та частини 1 статті 5 КК ОСОБА_1 зараховано в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язненням з 23 березня 2017 року по 20 червня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.

15 січня 2018 року ОСОБА_1 знаходився за місцем свого поживання, а саме на АДРЕСА_1, де розпивав алкогольні напої з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Під час спільного вжиття алкогольних напоїв з вказаними громадянами у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на таємне повторне викрадення майна ОСОБА_2

Дочекавшись коли ОСОБА_2 заснув, а ОСОБА_3 пішов до себе додому, ОСОБА_1, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони залишаться непомітними, цього ж дня о 5:00, діючи з корисливих мотивів, скориставшись тим, що ОСОБА_2 спав і за його діями ніхто не спостерігав, таємно, повторно, з корисливих мотивів, викрав мобільний телефон «Le X 620» вартістю 3000 грн та електрогітару «Kort X11» вартістю 9240 грн, які належали ОСОБА_2, чим спричинив йому матеріальну шкоду на цю суму.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2018 року вирок Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 змінено та з мотивувальної частини вироку виключено посилання суду на пом'якшуючу покарання обставину «активне сприяння в розкритті злочину». В іншій частині вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Засуджений вказує на те, що апеляційний суд під час розгляду допустив такі істоті порушення кримінального процесуального закону як: не оголошено зміст заперечень його захисника на апеляційну скаргу прокурора; не надано можливості обмінятися репліками; не з'ясовано чи зрозумілий зміст прав у вручених пам'ятках; не з'ясовано про наявність доповнень судового розгляду; не дотримано порядку безпосередності дослідження доказів.

Також, засуджений не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо виключення пом'якшуючої покарання обставини - активне сприяння в розкритті злочину.

Разом з цим, стверджує, що зміна апеляційним судом вироку суду шляхом виключення пом'якшуючої покарання обставини через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність відбулася без дотримання вимог частини 1 статті 408 КПК, у зв'язку з чим на його думку відбулося погіршення його становища.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав касаційну скаргу, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Висновків щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 за частиною 2 статті 185 КК та кваліфікація його дій засудженим не оспорюється, а тому касаційний суд виходить з обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Перевіркою доводів касаційної скарги засудженого щодо допущених порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного розгляду, необґрунтованість виключення пом'якшуючої покарання обставини - активне сприяння розкриттю злочину, та погіршення становища у зв'язку з таким виключенням при зміні вироку суду, колегія суддів установила їх неспроможність.

В контексті правових наслідків щодо правосудності вироку, що тягне порушення закону, традиційно виділяють умовні та безумовні підстави для його скасування.

До першої групи належать порушення, суттєвість яких визначає, власне, суд, враховуючи конкретні обставини справи.

Безумовність порушень, як правило, формалізована законодавцем шляхом закріплення певних істотних порушень кримінального процесуального закону, встановлення яких апріорі тягне скасування вироку суду.

У частині 2 передбачено безумовні (виключні) обставини, за яких судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито; 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.

На відміну від частини 2 статті 412 КПК у частині 1 цієї статті визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У процесуальній теорії суттєвість порушень закону визначається переважно з огляду на можливий вплив допущеного порушення на законність та обґрунтованість процесуального рішення, зокрема вироку суду.

Констатація істотності допущених порушень не ставиться в жорстку залежність від факту настання негативних наслідків, а допускається й у разі, якщо такі порушення не тільки перешкодили, а й могли перешкодити ухваленню судом законного та обґрунтованого рішення.

Водночас необхідність дотримання принципу правової визначеності, що є одним зі складових елементів верховенства права, заснованим на визнанні законної сили та неоспорюваності судових рішень, зумовлює необхідність дотримання розумного балансу між справедливістю та правовою стабільністю судових рішень.

Це означає, що необхідно досить обережно та уважно підходити до оцінки характеру наслідків допущених порушень на предмет їх впливу на загальну справедливість судового рішення, оцінити, чи є наслідки допущених порушень настільки серйозними, щоб заради їх усунення порушити режим правової визначеності.

Більш коректним виміром суттєвості порушень, допущених при ухваленні підсумкового процесуального рішення, видається справедливість прийнятого акта, адже остання є складним оцінним поняттям, що інтегрує в собі його загальну змістовну якість.

Використання, власне, справедливості як виміру суттєвості порушень дозволяє оцінити характер допущених порушень не із формальних позицій, а з точки зору реального впливу на характер та зміст ухвалюваного рішення.

Саме несправедливість судового рішення (а зовсім не його формальна невідповідність закону) створює таке становище, коли невиправлення судової помилки спотворює суть правосуддя, руйнує баланс конституційно значущих цінностей, в тому числі прав і законних інтересів засуджених та потерпілих, а отже суперечить конституційному імперативу, відповідно до якого права та свободи людини і громадянина є найвищою цінністю.

Зрозуміло, що в таких умовах стабільність судового рішення не є цінністю настільки значущою, щоб заради її збереження приносити у жертву права та свободи громадян, порушені несправедливим судовим рішенням.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує ЄСПЛ, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» (fairness of the proceeding taken as a whole) не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.

У пунктах 42, 43 Рішення від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» ЄСПЛ наголошував на тому, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися в контексті преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб під час остаточного вирішення судом питання їхнє рішення не ставилося під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого і неспростовного характеру.

Перевіркою порушень вимог процесуального закону за доводами засудженого Суд не встановив таких обставин суттєвого і неспростовного характеру, які б не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводили б неправильність ухвали, що належить переглянути.

У своїй касаційній скарзі засуджений наводить доводи про порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на його переконання, зумовлюють незаконність та необґрунтованість ухвали апеляційного суду.

Однак колегія суддів не може погодитися з твердженням засудженого про те, що формальна невідповідність процесуального закону може впливати на справедливість судового рішення.

На доводи касаційної скарги засудженого колегія суддів зауважує, що безпосередність дослідження доказів на підставі статті 23 КПК здійснюється судом апеляційної інстанції виключно у випадку надання доказам іншої оцінки, ніж ту, що надано судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи вирок за доводами апеляційної скарги засудженого про порушення судом першої інстанції вимог статті 75 КПК, суд апеляційної інстанції навів дані, якими ці твердження спростовуються, та залишив їх без задоволення.

Крім того, колегією суддів встановлено невідповідність матеріалам кримінального провадження доводів засудженого про порушення його права на захист, ненадання можливості обмінятися репліками після судових дебатів, не з'ясовано про наявність доповнень та висвітлення змісту доводів учасника судового провадження.

У матеріалах кримінального провадження та на носії технічного запису судового засідання наявні дані про те, що він ознайомлений з процесуальними правами та вони йому зрозумілі, а також засуджений на стадії доповнень, під час судових дебатів, останнього слова, тощо, просив залишити вирок суду незмінним та суворо його не карати.

Апеляційний суд з доводами апеляційної скарги не погодився, а також підтвердив доводи прокурора.

Засуджений стверджує, що апеляційний суд, всупереч пункту 4 частини 1 статі 408 КПК, погіршив його становище, коли змінив вирок суду шляхом виключення пом'якшуючої покарання обставини - активне сприяння розкриттю злочину, а разом з цим такі твердження апеляційного суду не відповідають дійсності.

З матеріалів провадження слідує, що апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність такої пом'якшуючої покарання обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

Вважаючи доводи апеляційної інстанції прокурора обґрунтованими, суд апеляційної інстанції виходив з самостійного встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки потерпілому ОСОБА_2 органами досудового розслідування було повернуто лише викрадений телефон «Le X 620», та з того, що не було встановлено місцезнаходження викраденої засудженим електрогітари «Kort X11» та він не надав інформації про її місцезнаходження.

Зі змісту пункту 1 частини 1 статі 66 КК вбачається, що активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми діями надає допомогу органам слідства або суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття (розповідає про час, місце вчинення злочину, називає співучасників, передає речові докази, предмети, здобуті злочинним шляхом, тощо).

Враховуючи зміст норми матеріального закону та матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується з такими висновками та вважає їх обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що погіршення становища ОСОБА_1 не відбулося, оскільки апеляційний суд, виключаючи пом'якшуючу покарання обставину, не застосовував більш суворого покарання, ніж було призначено за вироком суду першої інстанції.

Сама по собі зміна вироку шляхом виключення пом'якшуючої покарання обставини не є погіршенням становища засудженого в розумінні частини 1 статті 408 КПК, а тому апеляційний суд міг внести зміни до вироку.

Таким чином, ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим доводи засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.К. Маринич