Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025року

м. Київ

справа № 489/2948/22

провадження № 51-5432 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022150000000190, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи старшим солдатом, 06 серпня 2022 року, приблизно о 03:50 год, під час відпочинку в одній із кімнат (кімната тимчасового його проживання) підвального приміщення у місці тимчасової дислокації окремих підрозділів військової частини НОМЕР_1 на території автосалону за адресою: АДРЕСА_2 , побачив у дверному проході до кімнати старшого оператора відділення взводу спостереження розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_8 . Під час раптово виниклого словесного конфлікту між ними на ґрунті триваючих неприязних відносин, ОСОБА_7 вийшов з кімнати в коридор цього підвального приміщення, взявши із собою закріплену за ним вогнепальну зброю - автомат АКС-74У калібру 5,45 мм, до якого був приєднаний магазин, споряджений набоями та пішов за ОСОБА_8 . В цей же час, у засудженого, який тримав в руках вказану вище вогнепальну зброю, виник злочинний умисел, направлений на вчинення умисного вбивства потерпілого. З метою його реалізації, цього ж дня, приблизно о 04 год ОСОБА_7 , тримаючи в руках вище зазначену вогнепальну зброю, переслідуючи мету позбавлення життя, усвідомлюючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, перебуваючи навпроти останнього на близькій відстані, здійснив 1 (один) прицільний постріл в область грудної клітини ОСОБА_8 , спричинивши останньому тілесне ушкодження у вигляді одного скрізного вогнепального пошкодження грудної клітки з пошкодженням дуги аорти, лівої та правої легені, яке супроводжувалося масивною внутрішньо плевральною кровотечею, в результаті чого останній помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить, за змістом скарги, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої доводи зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджуються з оцінкою доказів, при цьому надаючи власну оцінку, наводить доводи щодо наявності, на його думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених під час розгляду цього кримінального провадження в судах попередніх інстанцій. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки судом було формально розглянуто дане кримінальне провадження, не проаналізовано та не надано відповіді на всі доводи апеляційної скарги захисника.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити, скасувати судове рішення щодо ОСОБА_7 та направити кримінальне провадження на новий розгляд в суд апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

В запереченні на касаційну скаргу захисника, прокурор наводить доводи щодо її безпідставності.

Під час касаційного розгляду прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вирок щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом вумисному вбивстві, які виклав у вироку.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, був предметом ретельної перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим. Так, спростовуючи доводи апеляційної скарги засудженого в частині необґрунтованості його засудження, оскільки останній вважав, що діяв в межах необхідної оборони, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку злочинним діям засудженого та які тягнули би за собою безумовне скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним в поданій апеляційній скарзі ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції надав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційних скарг, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 діяв в стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, при цьому надаючи свій аналіз всім доказам у кримінальному провадженні, вважаючи, що до ОСОБА_7 необхідно застосувати положення ст. 36 КК України, то вони є необґрунтованими, з огляду на те, що на зазначені доводи касаційної скарги захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам апеляційної скарги засудженого, апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та детально дав відповіді на кожен з них. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо зазначених доводів погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Так, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й за змістом ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Втім, це було предметом належної перевірки судів нижчих інстанцій, які визнали, що ОСОБА_7 не перебував в стані необхідної оборони. Крім того, жодних обставин, які б свідчили про реальну загрозу життю чи здоров`ю ОСОБА_7 та необхідність і достатність для негайного відвернення чи припинення посягання в даній обстановці, саме застосуванням насильства такого обсягу, інтенсивності й небезпечності, яке призвело до смерті потерпілого, суди не встановили.

Згідно з положеннями ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи зазначене, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначено в межах санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, тобто у позбавленні волі на певний строк, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Касаційний суд констатує, що у касаційній скарзі захисника містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні, з огляду на те, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав та основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (справа Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; окрім того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland).

Отже, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9