Історія справи

Постанова

іменем України

15 січня 2019 року

м. Київ

справа № 183/5646/16

провадження № 51-6281км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Макаровець А.М. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Ємця І.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Жовнерчука Д.Л., який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120160403500003095, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за частиною 1 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною 2 статті 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання - 13 квітня 2017 року.

На підставі статті 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №838-VIII в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 13 квітня по 21 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 22 червня по 12 грудня 2017 року включно.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено раніше обраний - тримання під вартою.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за таких обставин.

27 липня 2016 року о 15:10 ОСОБА_1 біля ЗСШ № 6 на вул. З.Білої у м. Новомосковську Дніпропетровської обл. підійшла до раніше не знайомої їй малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зірвала з вуха останньої сережку вагою 1 г з білого золота вартістю 1200 грн, заподіявши малолітній потерпілій матеріальний збиток на загальну суму 1200 грн.

13 квітня 2017 року о 17:00 ОСОБА_1, проходячи між будинками № 35 та № 37 на вул. Гетьманській у м. Новомосковську Дніпропетровської обл., ззаду наблизилася до малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, схопила її за плече лівою рукою та правою рукою з правого вуха зняла золоту сережку 585 проби вагою 0,5 г вартістю 305 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2018 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року щодо засудженої ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання.

ОСОБА_1 вважається засудженою за частиною 1 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною 2 статті 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на неї обв'язки, передбачені пунктом 1 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду негайно.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м'якість.

Прокурор вважає безпідставним звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням у зв'язку з неврахуванням апеляційним судом того, що засуджена вчинила два аналогічні корисливі злочини щодо малолітніх осіб, ступеня тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до тяжкого злочину та злочину середньої тяжкості, а також того, що засуджена за місцем проживання характеризується негативно, не зайнята суспільно корисною працею.

Також прокурор піддає сумніву щирість каяття засудженої у вчиненому, вважаючи, що воно носить лише формальний характер. Вказує на необґрунтованість висновку апеляційного суду щодо відшкодування засудженою шкоди потерпілій ОСОБА_3, оскільки потерпіла сторона сама викупила своє майно в ломбарді.

З огляду на такі обставини прокурор наполягає на тому, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами є недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки та запобігання продовженню злочинної діяльності.

Прокурор також стверджує, що суд апеляційної інстанції послався на пункт 1 частини 1 статті 76 КК, проте текстуально виклав обов'язки, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 76 КК. На його переконання, це та неврахування нової редакції статті 76 КК (Закон України від 07 вересня 2016 року №1492-VIII) призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

У запереченнях захисник ОСОБА_1 - Чос Т.І. просить залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу прокурора в частині призначеного покарання, обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 за частинами 1, 2 статті 186 КК, а також правильності кваліфікації її дій, виду і розміру призначеного покарання та правила призначення остаточного покарання прокурор не оспорює та не заперечує, а тому суд касаційної інстанції переглядає кримінальне провадження в межах заявлених касаційних вимог.

Доводи прокурора про надмірну м'якість обраного засудженій заходу примусу не можна визнати прийнятними.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту статті 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустимо лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд при виборі засудженій заходу примусу та порядку його відбування керувався саме наведеними законодавчими приписами.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками районного суду щодо обраної форми відбування покарання.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд виходив з: визнання нею винуватості впродовж досудового і судового провадження; відсутності матеріальних претензій з боку потерпілих; думки законного представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_5, яка просила суворо не карати засуджену; наявності соціальних зв'язків, проживання з бабусею та дідусем, які є пенсіонерами та потребують допомоги; отримання засудженою виховання лише від бабусі та дідуся, оскільки батька в неї не має, а мати має своє життя; пояснень засудженої під час апеляційного розгляду, в яких вона вказувала про відшкодування завданої шкоди потерпілій стороні ОСОБА_5, та те, що ОСОБА_6 вона не встигла відшкодувати шкоди через взяття її під варту, визнала свою провину та осуджувала свій вчинок, висловлювала жаль і з приводу вчиненого.

До того ж апеляційний суд ураховував ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_1, обставини справи, наслідки, дані про особу засудженої, яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, не має судимостей, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв'язків, а також пом'якшуючі покарання обставини, до яких віднесено щире каяття, визнання повністю своєї вини, відшкодування шкоди законному представнику потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_5

З огляду на наведені обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив про можливість застосування до засудженої інституту умовного звільнення, оскільки воно не суперечить загальним засадам покарання і може забезпечити досягнення його мети.

Правових підстав вважати обрану форму відбування покарання явно несправедливою або неправильною колегія суддів немає.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність відбування засудженою покарання виключно в умовах ізоляції від суспільства, в касаційній скарзі не міститься.

Що стосується доводів прокурора про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність при покладенні на засуджену обов'язків, передбачених статтею 76 КК, то колегія суддів зазначає таке.

Прокурор у касаційній скарзі наполягає на тому, що апеляційний суд мав застосувати частину 1 статті 76 КК у редакції Закону України від 07 вересня 2016 року №1492-VIII. А також вказував на те, що суд апеляційної інстанції послався на пункт 1 частини 1 статті 76 КК, проте текстуально виклав обов'язки, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 76 КК

Зі змісту резолютивної частини ухвали апеляційного суду вбачається, що на засуджену покладені обв'язки, передбачені пунктом 1 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Тобто суд апеляційної інстанції навів текст пункту 2 частини 2 статті 76 КК, але порядковий номер зазначив пункт 1 цієї частини статті.

Однак такі текстуальні помилки не можуть розцінюватися як неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та воно не буде перешкоджати подальшому виконанню покарання, адже апеляційний суд текстуально продублював обов'язки, які він поклав на засуджену.

Також, застосування статті 76 КК відноситься до умов виконання покарання, а не до правил призначення покарання.

У зв'язку з цим, в порядку виконання вироку у даному кримінальному провадженні, за поданням Новомосковського міськрайонного відділу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації апеляційний суд 05 квітня 2018 року постановив ухвалу, якою змінив засудженій ОСОБА_1 покладені обов'язки за ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2018 року. ОСОБА_1 зобов'язано відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання (т.3 а.п. 13-14).

Наведене свідчить про те, що умови виконання покарання засудженій приведені у відповідність у порядку виконання вироку.

Крім того, прокурор вважає, що застосуванню підлягала стаття 76 КК на час постановлення судових рішень, а не на час вчинення злочинів.

Однак, з встановлених судами обставин вбачається, що ОСОБА_1 засуджено за злочини, які вона вчинила 27 липня 2016 року та 13 квітня 2017 року.

Під час застосування матеріального закону суди з урахуванням статей 4 і 5 КК, в яких врегульовано питання зворотності дії закону в часі, мають керуватися редакцією норми закону на час вчинення злочину, яка у даному випадку поліпшує становище засудженої.

Таким чином, колегія суддів не вбачає неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність з підстав, наведених прокурором.

Враховуючи викладене, колегія суддів немає підстав для задоволення касаційних вимог прокурора.

Ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2018 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк А.М. Макаровець В.П. Огурецький