ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м.Київ

справа № 127/11469/18

провадження № 51-104км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6

на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020010001126за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

м. Комрад Республіки Молдова, жительки АДРЕСА_1 , такої, що немає судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання, цивільного позову та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 2 жовтня 2019 року апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника залишено без задоволення і частково задоволено апеляційну скаргу прокурора визнано допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року.

У решті вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона 21 березня 2018року приблизно о 20:00, перебуваючи на кухні квартири АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_8 вживали алкогольні напої. У цей час між ними виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, під час якого ОСОБА_7 взяла металевий молоток із дерев`яною ручкою у праву руку та умисно ним завдала потерпілому ОСОБА_8 декілька ударів по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, від яких останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні від відкритої черепно-мозкової травми, що ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку.

Верховний Суд постановою від 11 серпня 2020 року скасував вищевказане рішення апеляційного суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2020 рокузалишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника і частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора.

Змінивши вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня

2019 року, визнав допустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту від 17 квітня 2018 року, зарахував ОСОБА_7 у строк покарання час її попереднього ув`язнення з 22 березня 2018 року по 1 жовтня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі та строк відбутого покарання з 2 жовтня 2019 року по 11 серпня 2020 року.

Також постановив рахувати строк відбування покарання ОСОБА_7 з дня її затримання та виконання вироку.

В решті вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_7 та перекваліфікацію її дій з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що у ОСОБА_7 не було мотиву та умислу завдавати ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження внаслідок раптово виниклих особистих неприязних відносин, оскільки таких відносин ані тривалих, ані раптових між ними не було, а була саме необхідна оборона, оскільки вона захищалась від посягань останнього на її фізичне здоров`я та статеву недоторканість, але з перевищенням меж такого захисту, так як ОСОБА_8 , перебуваючи на кухні квартири, де мешкала ОСОБА_7 , проявляв до неї неконтрольовану агресивність, хватав її та утримував, а вона не мала можливості вирватися та залишити приміщення кухні. При цьому у ОСОБА_7 були виявлені легкі тілесні ушкодження згідно висновку судово-медичної експертизи №440 від 27 квітня 2018 року. На думку захисника, суди не врахували усіх обставин справи, не дали належної оцінки показам свідків та ряду доказів, які підтверджують невинуватість ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, за який її засуджено, в результаті чого надали неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи та застосували закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав до застосування, не застосувавши закон, який підлягав застосуванню. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення місцевим судом та в порушення вимог ст. 419 КПК не звернув увагу на висновки, які викладені в постановах Касаційного кримінального суду та Верховного Суду України. Також захисник зазначає, що усупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 11 серпня 2020 року, а тому дійшов помилкового висновку про те, що апеляційні скарги сторони захисту не підлягають задоволенню.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджена підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник в касаційній скарзі, неможуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Твердження захисника про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що ОСОБА_7 захищалася від протиправних дій потерпілого, діяла з перевищенням меж необхідної оборони, а тому її дії повинні бути кваліфіковані за ст.124 КК, є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, детально наведеними у вироку й оціненими відповідно до вимог ст.94КПК.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин підтверджується сукупністю доказів, які суд першої інстанції безпосередньо дослідив, проаналізував, детально навів у вироку та дав їм відповідну правову оцінку.

Зокрема, ОСОБА_7 у ході судового розгляду суду пояснювала, що знала потерпілого ОСОБА_8 приблизно 5 років і він неодноразово проявляв до неї симпатію, навіть намагався її зґвалтувати та заподіював тілесні ушкодження, однак у поліцію вона не зверталася, а продовжувала підтримувати з ним стосунки. Подібна поведінка ОСОБА_8 була нормою для нього, вона її допускала та не вбачала реальної загрози для себе 21 березня 2018 року.

Згідно відеозапису слідчого експерименту від 17 квітня 2018року за участю ОСОБА_7 , остання пояснювала, що 21 березня 2018 року потерпілий ОСОБА_8 став до неї чіплятися, його дії тривали приблизно 30 хв., він то приставав до неї, то ні, тобто вони не мали постійного характеру. У момент завдання нею ударів молотком у голову потерпілого, останній сидів на стільці біля кухонного столу обличчям до ОСОБА_7 .

Ці пояснення ОСОБА_7 давала добровільно у присутності захисника, про що не заперечувала у судах попередніх інстанцій.

Отже враховуючи те, що бажання ОСОБА_8 близькості по відношенню до ОСОБА_7 не мало раптовий характер та тривало приблизно 30 хв, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 могла покинути кухню або квартиру, або розбудити співмешканця, який спав в іншій кімнаті цієї квартири. ОСОБА_7 вирішила залишитись наодинці з потерпілим, не відчуваючи реальної загрози з його боку.

Згідно даних, які містяться у висновку експерта № 306 від 6 квітня 2018 року, на трупі ОСОБА_8 було виявлено відкриту черепно-мозкову травму (синці та забиті рани на голові, крововиливи в м`які відповідно лівій та правій тім`яно-скроневим ділянкам, вдавлений перелом лівої скроневої кістки з переходом на лівому тім`яну кістку, субарахноїдальний крововилив в лівій скроневій ділянці, забій головного мозку з розміжченням мозкової речовини).

Доводи захисника про перебування її підзахисної в стані необхідної оборони, належним чином судами перевірено та таку версію сторони захисту спростовано.

Так, питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з настанням смерті особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Отже, суди попередніх інстанцій проаналізувавши докази, які підтверджують дані про вік, фізичні дані, життєвий досвід та стан здоров`я як обвинуваченої ОСОБА_7 , так і потерпілого ОСОБА_8 , дійшли обґрунтованого висновку про те, що за встановлених обставин кримінального провадження ОСОБА_7 цілком очевидно могла адекватно, без застосування молотка чинити ефективний супротив діям потерпілого ОСОБА_8 , який з її слів чіплявся до неї. Крім того, у тій ситуації, що сталася, не було таких посягань з боку потерпілого (сидів на стільці) до ОСОБА_7 , які би давали їй підстави для нанесення декількох ударів молотком по голові потерпілого.

Що стосується висновку експерта № 440 від 27 квітня 2018 року, згідно якого у ОСОБА_7 виявлені легкі тілесні ушкодження, то Верховний Суд акцентує увагу, що вказана експертиза була проведена більше ніж через місяць після подій, які відбувалися 21 березня 2018 року.

Крім того, згідно відеозапису слідчого експерименту 17 квітня 2018 року за участю ОСОБА_7 , остання заперечувала наявність у неї на тулубі тілесних ушкоджень від дій потерпілого, оскільки, як вона сама зазначила, що перебувала у куртці.

Стороною захисту не надано доказів про наявність будь-яких ушкоджень на одягу останньої, які би свідчили про активні протиправні дії з боку потерпілого відносно ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_9 (лікар ВМС ШМД), у суді пояснила, що за викликом прибула за місцем проживання ОСОБА_7 , на кухні квартири, де знаходився потерпілий було багато крові, але особливого безладу не було. Видимих тілесних ушкоджень, або ж ознак насилля у ОСОБА_7 , вона не помітила.

Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК. Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.

Позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 травня 2018 року (справа №635/11608/14-к), та висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 листопада 2014 року (справа № 5-34кс14), на які посилається захисник у скарзі, то фактичні обставини у даних кримінальних провадженнях є різними порівняно з встановленими обставинами у справі ОСОБА_7 . У вказаних кримінальних провадженнях вказані суди дійшли таких висновків з урахуванням конкретних обставин встановлених у цих справах, які суттєво відрізняються від обставин у справі, що переглядається.

Що стосується тверджень сторони захисту про те, що судами не дано оцінки показанням її підзахисної про те, що остання захищалася від посягань потерпілого та її дії необхідно кваліфікувати за ст. 124 КК, то вони є безпідставними. Показанням ОСОБА_7 суди попередніх інстанцій надали критичну оцінку, навівши в судових рішеннях мотиви й аргументи своїх висновків, з якими погоджується Суд.

Твердження захисника про те, що нічим не підтверджено, що ОСОБА_7 була у стані алкогольного сп`яніння, є безпідставними та спростовуються встановленими судом фактичними обставинами.

Доводи захисника щодо порушення вимог ст. 439 КПК в зв`язку з невиконанням вказівок суду касаційної інстанції колегія суддів вважає безпідставними.

Так, Верховний Суд постановою від 11 серпня 2020 року скасував попереднє рішення апеляційного суду від 2 жовтня 2019 року з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК), при цьому зазначив, що апеляційний суд не перевірив доводи сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_7 перевищення меж необхідної оборони, а лише формально зазначив про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК.

Верховний Суд також зазначив про наявність суперечностей у висновках місцевого суду, який мотивуючи свій висновок щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст.121КК, у той же час зазначив, що дії ОСОБА_7 не були співмірними з тією небезпекою, яка їй загрожувала, що свідчить про інший склад злочину.

Апеляційний суд усунув суперечності і визнав помилковими посилання місцевого суду у вироку на наявність іншого складу злочину.

Крім того, суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду,розглядаючи справу за апеляційними скаргами, зокрема, сторони захисту, ретельно перевірив та проаналізував наведені в них доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарг без задоволення. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419КПК.

Отже апеляційним судом вимоги ст. 439 КПК виконано, підстав для задоволення клопотання засудженої про винесення ухвали з цього приводу відсутні.

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим, достатнім та необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3