Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 645/5440/23

провадження № 51-2352км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221190001209, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гнилиця Великобурлуцького району Харківської області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Фрунзенський районний суд м. Харкова вироком від 20 січня 2025 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Також суд вирішив питання, які стосуються процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 серпня 2023 року приблизно о 02:00, діючи з корисливих мотивів, реалізуючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, маючи на меті незаконне збагачення, підібравши ключ, зайшов до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав болгарку та перфоратор, належні ОСОБА_7 , чим завдав потерпілому майнової шкоди на загальну суму 2988 грн.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, яке призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За твердженням касатора, апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, не надав належної оцінки доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, про те, що в рішенні місцевого суду не обґрунтовано застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як зазначає сторона обвинувачення, суд апеляційної інстанції в рішенні серед обставин, що характеризують особу ОСОБА_6 , навів низку обставин, не підтверджених жодними доказами, крім показань самого засудженого.

Наголошує на тому, що апеляційний суд не врахував відомостей про попередні судимості засудженого як такі, що негативно характеризують його особу та свідчать про стійку схильність до вчинення кримінальних правопорушень проти власності, і фактично залишив його непокараним за вчинення тяжкого злочину, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить досягнення справжньої мети покарання.

Прокурор також акцентує, що апеляційний суд залишив поза увагою неможливість ОСОБА_6 належним чином виконувати обов`язки, покладені на нього відповідно до положень ст. 76 КК, оскільки, за поясненнями самого засудженого, він наразі не має постійного місця проживання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, Суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК порядку, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 4 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Твердження прокурора стосовно того, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК і, як наслідок, необґрунтовано звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає слушними, зважаючи на зазначене нижче.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати приписам ст. 370 КПК.

У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Під час залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто апеляційний суд повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх із наявними у справі матеріалами та дати на кожен важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Ухвалюючи рішення про залишення без зміни вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції цих вимог закону не дотримався.

Місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, конкретні обставини справи і його наслідки, дані про особу ОСОБА_6 , котрий раніше судимий, останнього разу був засуджений вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 березня 2020 року за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 389, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 25 днів та 14 червня 2023 року звільнений у зв`язку з відбуттям покарання, на диспансерних обліках у нарколога і психіатра не перебуває, не страждає тяжкими захворюваннями, не є особою з інвалідністю, офіційно не працевлаштований, неодружений, не має осіб на утриманні, має постійне місце проживання. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття обставиною, яка пом`якшує його покарання, і не встановив обставин, що його обтяжують.

Зважаючи на наведене, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства і допустимість застосування до нього положень статей 75 76 КК та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу.

Сторона обвинувачення, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК і звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, і невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У поданій скарзі сторона обвинувачення зазначала, що призначене місцевим судом ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК є необґрунтованим та не сприяє його виправленню і перевихованню. Акцентувала, що засуджений вчинив тяжкий корисливий злочин через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, непрацевлаштований, отже, не займається суспільно корисною справою. Відшкодування збитків, завданих потерпілому протиправними діями ОСОБА_6 , відбулося не з ініціативи останнього, а шляхом повернення викрадених речей працівниками поліції.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими і вмотивованими.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення та вказуючи про законність рішення суду першої інстанції щодо застосування ст. 75 КК і звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 із серпня 2023 року нових кримінальних правопорушень не вчиняв і до кримінальної відповідальності не притягувався. На переконання суду, це свідчить про те, що засуджений усвідомив протиправність своїх дій, став на шлях виправлення та наразі не є суспільно небезпечною особою, виправлення якої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Також суд указав на відсутність з боку прокурора офіційних даних про порушення ОСОБА_6 обов`язків, покладених на нього відповідно до положень ст. 76 КК.

Колегія суддів уважає такі висновки апеляційного суду непереконливими, зважаючи на таке.

Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на час учинення засудженим діяння), якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на даних про вчинений особою злочин, про посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Апеляційний суд не оцінив зазначених обставин у взаємозв`язку з підставами звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, визначеними ст. 75 КК, та всупереч вимогам ст. 419 КПК не спростував доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, і не надав їм належної оцінки. Зокрема, поза увагою суду залишилися наявні в матеріалах провадження дані про особу ОСОБА_6 , який раніше був засуджений вироком від 04 березня 2020 року, звільнений у зв`язку з відбуттям покарання 14 червня 2023 року та вже через два місяці - 29 серпня 2023 року вчинив новий тяжкий корисливий злочин.

Також апеляційний суд не надав оцінки твердженням прокурора щодо даних про особу ОСОБА_6 (не працевлаштований офіційно, суспільно корисною працею не займається, не має законних джерел заробітку, не одружений).

Аналізуючи правомірність звільнення засудженого від відбування покарання

з іспитовим строком, апеляційний суд лише обмежився посиланням на те, що висновки суду першої інстанції є правильними.

Отже, висновок апеляційного суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим з урахуванням тих обставин, які мають правове значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з аргументами прокурора про неналежну вмотивованість рішення апеляційного суду. Оскаржене судове рішення не містить переконливого спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення на обґрунтування того, що викладені судом першої інстанції обставини в сукупності не свідчать про можливість звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Тому касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження в разі встановлення тих самих даних про особу засудженого й обставин, з`ясованих судом, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3