Історія справи

Постанова

Іменем України

9 липня 2019 року

м. Київ

справа № 487/839/17

провадження № 51-52 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Ємця О. П., Слинька С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Ємця І.І.,

в режимі відеоконференції

захисника Ільїна О. В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201615003000463, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , раніше судимого 16 травня 2012 року Заводським районним судом міста Миколаєва за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, звільненого 29 серпня 2016 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 5 місяців 15 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК шляхом поглинення невідбутої частини покарання за вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 16 травня 2012 року у виді 1 року 5 місяців 15 днів позбавлення волі покаранням, призначеним за даним вироком, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 у строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 20 листопада 2016 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 20 листопада 2016 року приблизно о 18.35, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , у ході сварки зі своєю донькою ОСОБА_2 , діючи умисно, з метою вбивства наніс останній кухонним ножем один удар у потиличну область голови та два удари в область грудної клітини, від чого потерпіла померла на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 у строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 20 листопада 2016 року по 18 вересня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Як убачається зі змісту касаційної скарги з доповненнями, засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що вирок суду було проголошено без його участі, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК є підставою для скасування судового рішення. Вважає, що суд безпідставно визнав його винуватим у вчиненні умисного вбивства власної дочки, оскільки згідно висновку експертизи потерпіла ОСОБА_2 має відмінні від нього генетичні ознаки крові. Всупереч приписам ст. 419 КПК вказані порушення залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг та дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку місцевого суду без зміни. Крім того, зазначає, що оголошення повного тексту ухвали апеляційного суду також відбувалось без його особистої участі.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Ільїн О. В. підтримали касаційну скаргу засудженого. Прокурор Ємець І. І. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, призначене засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи ОСОБА_1 про незаконність вироку місцевого суду з підстав відсутності засудженого в залі суду під час проголошення вироку колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 чи ст. 381 КПК, визнається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення.

Вказана вимога є однією з гарантій дотримання прав обвинуваченого, передбачених, зокрема, у ст. 42 КПК, та спрямована на ефективну реалізацію таких прав під час здійснення судового провадження.

Тобто, для прийняття рішення щодо того чи являється відсутність обвинуваченого в судовому засіданні під час здійснення судового провадження підставою для скасування судового рішення, слід визначити яким чином така відсутність вплинула чи могла вплинути на ефективну реалізацію обвинуваченим своїх прав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 брав участь у всіх засіданнях під час судового провадження у першій інстанції, де висловлював свою думку з приводу висунутого обвинувачення, заявляв клопотання, брав участь у дослідженні доказів, виступав у дебатах та звертався до суду з останнім словом. При цьому на проголошення 20 жовтня 2017 року вироку доставити ОСОБА_1 в судове засідання не видалось можливим із незалежних від суду причин.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

На виконання зазначених приписів суд після виходу з нарадчої кімнати 20 жовтня 2017 року негайно проголосив вирок, незважаючи на відсутність обвинуваченого в судовому засіданні. Копію вироку ОСОБА_1 було направлено 23 жовтня 2017 року, а наступного дня - 24 жовтня 2017 року він її отримав, що підтверджується відповідною розпискою.

Аналогічна ситуація з конвоюванням ОСОБА_1 склалася й під час оголошення 24 вересня 2018 року апеляційним судом повного тексту ухвали від 18 вересня 2018 року, якою вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Разом із тим, зазначені порушення вимог процесуального закону за змістом ст. 412 КПК не є істотними, оскільки жодним чином не вплинули на законність і обґрунтованість ухвалених щодо ОСОБА_1 місцевим та апеляційним судами рішень, а також не перешкодили обвинуваченому реалізувати свої права. Так, під час провадження в суді першої та апеляційної інстанції була забезпечена ефективна участь ОСОБА_1 в судовому засіданні. Останній слідкував за ходом судового провадження, неодноразово виступав перед судом з приводу висунутого обвинувачення і був почутий. Також, ОСОБА_1 знав про зміст ухвалених щодо нього вироку й ухвали, отримав їх копії та своєчасно оскаржив вказані рішення відповідно в апеляційному та касаційному порядку.

Таким чином, в даному конкретному випадку незабезпечення присутності ОСОБА_1 в залі суду під час проголошення вироку місцевого суду та повного тексту ухвали суду апеляційної інстанції не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Неспроможними є й доводи касаційної скарги засудженого про те, що потерпіла ОСОБА_2 не була його рідною дочкою, оскільки згідно висновку експерта має відмінності в генетичних ознаках крові. Зазначені обставини відносяться до фактичних обставин кримінального провадження і їх перевірка за змістом ст. 433, ст. 436 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування та в суді ОСОБА_1 визнавав факт родинних зв`язків між ним та потерпілою, а тому суд правильно зазначив це у вироку. Крім того, навіть за умови підтвердження доводів касаційної скарги засудженого щодо відсутності біологічного зв`язку з потерпілою, це жодним чином не впливає на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства та кваліфікацію його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Вирок місцевого суду є законним і обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Перевіривши доводи апеляційних скарг засудженого та захисника, в тому числі й ті, на які ОСОБА_1 послався у касаційній скарзі, апеляційний суд надав їм належну оцінку та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна О. П. Ємець С. С. Слинько