Історія справи

Ухвала ККС ВП від 24.05.2020 року у справі №278/3323/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 278/3323/19

провадження № 51-2449км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі? КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Житомирського районного суду від 3 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 357 до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК до покарання, призначеного за вказаним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироками Житомирського районного суду Житомирської області від 25 та 26 вересня 2018 року, та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Житомирський апеляційний суд 22 квітня 2020 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким на підставі ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

У решті вирок суду залишено без зміни.

Як установлено місцевим судом, 23 жовтня 2019 року близько 15:00 у ОСОБА_1, який проходив стажування для подальшого працевлаштування в ТОВ "Еліт-Стріт" (вул. Грибна, 1, с. Іванівка, Житомирський район Житомирська область) під час його перебування в приміщенні роздягальні на території вказаного товариства виник умисел на таємне викрадення паспорта громадянина України, належного ОСОБА_2, тобто на незаконне заволодіння документом - паспортом.

Реалізуючи свій умисел, у цей же час та в цьому ж місці ОСОБА_1, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу до сумки ОСОБА_2 відкрив на ній застібку передньої кишені, віднайшов та викрав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_2, з яким залишив місце вчинення злочину.

Такі його дії кваліфіковано за ч. 3 ст. 357 КК, а саме як таємне викрадення паспорта громадянина України.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанціїу зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання особі засудженого. Так, засуджений зазначає, що апеляційний суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку обставинам у кримінальному провадженні, а деякі обставини, що характеризують особу засудженого, проігнорував. На його думку, порушення вимог кримінального закону полягає в тому, що апеляційний суд, скасувавши вирок, призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого і яке хоч і не виходить за межі встановленого санкцією статті, але за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, що є наслідком однобічності та неповноти судового розгляду, оскільки не були належним чином з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав касаційну скаргу.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі? КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, оцінено відповідно до ст. 94 КПК.

Доводи щодо суворості призначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 357 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

За приписами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшити обсяг обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням районного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків із застосуванням положень статей 370, 420 КПК .

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню. Таким чином, повне або часткове приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов'язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

Апеляційний суд встановив, що вироком від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з випробуванням та іспитовим строком 2 роки, а вироком від 3 березня 2020 року з урахуванням ст. 71, 72 КК призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі 3 років 6 місяців. Вказане є порушенням приписів ст. 71 КК, оскільки при складанні покарань остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

В зв'язку з цим, призначене ОСОБА_1 покарання, вироком апеляційного суду, відповідає вимогам ч. 1 ст. 71 КК, оскільки воно є більшим від покарання призначеного за попереднім вироком.

Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного йому судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з долученої до касаційної скарги копії судового рішення, суд під час призначення покарання ОСОБА_1, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; обставини вчинення злочину; особу винного, який раніше був судимий за вчинення корисливих злочинів, вчинив злочин під час іспитового строку, неодружений, працює неофіційно, за місцем проживання характеризується негативно; обставини, що пом'якшують покарання, ? щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, та обставину, яка обтяжує покарання, ? рецидив злочину.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається засуджений у своїй касаційній скарзі, суд належним чином обґрунтував свої висновки.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи засудженого, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими.

Вирок суду апеляційної інстанції належно вмотивований та відповідає приписам статей 370, 374, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не вбачає.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду? без зміни.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій С. О. Стороженко А. О. Чистик