Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.11.2023 року у справі №911/2670/19
Постанова КГС ВП від 29.11.2023 року у справі №911/2670/19
Постанова КГС ВП від 29.11.2023 року у справі №911/2670/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2670/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Савицька О.В.,

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - Одноволик І.В. (адвокат),

відповідача-2 - Одноволик І.В. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Корсак В.А., Кравчук Г.А.)

та рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2023 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до: 1. ОСОБА_1 ,

2. Фермерського господарства "Королевич"

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Кагарлицької місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - Позивач, Держгеокадастр) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1, ОСОБА_1 ) та Фермерського господарства "Королевич" (далі - Відповідач-2, ФГ "Королевич") про визнання недійсним договору оренди (без номеру) від 14.12.2015 укладеного між Держгеокадастром та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 22 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014, який зареєстровано державним реєстратором комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" Мельника Д.С., номер запису 35182259 та визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що накази про надання дозволів про розроблення та затвердження документації із землеустрою Позивачем не видавалися, а договір оренди б/н від 14.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області між Держгеокадастром та ОСОБА_1 не укладався.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №911/2670/19, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що визначений Прокурором Позивач станом на момент прийняття рішення у справі не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення Прокурора в інтересах неналежного Позивача, що має процесуальним наслідком відмову у задоволенні позову.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Також скаржник просить замінити Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на його правонаступника - Ржищівську міську раду.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 334 317 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", статей З, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19, від 29.04.2021 у справі №914/637/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №755/9215/15-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 14.12.2015 між Держгеокадастром (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства), загальною площею 18,5001 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області.

4.2. Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3222984000:05:007:0014, площею 18,5001 га, в тому числі рілля - 18,5001 га, меліорованих земель в складі земельної ділянки немає. Форма власності - державна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 520 047, 96 гривень.

4.3. Договір укладено на 21 (двадцять один) рік. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 6 договору).

4.4. Згідно з пунктом 14 договору цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства.

4.5. Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставами надання земельної ділянки в оренду є: наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки". Організація розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та витрати, пов`язані з цим, покладаються на орендаря (пункт 17 договору).

4.6. Відповідно до пункту 19 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється у десятиденний термін після державної реєстрації права користування земельними ділянками, що виникає згідно цього договору, за актом приймання-передачі земельної ділянки.

4.7. 14.12.2015 сторонами було підписано акти визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та приймання-передачі об`єкта оренди.

4.8. 25.07.2017 між ОСОБА_1 (орендодавець) та Фермерським господарством "Королевич" (суборендар) укладений договір суборенди землі на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 18,5001 га, в тому числі рілля - 18,5001 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222984000:05:007:0014, сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства), що знаходиться за адресою: Київська область, Миронівський район, територія Малобукринської сільської ради, (надалі - земельна ділянка).

4.9. Звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор стверджував, що накази про надання дозволів про розроблення та затвердження документації із землеустрою Позивачем не видавалися, а договір оренди б/н від 14.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:05:007:0014 площею 18,5001 га в межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області між Держгеокадастром та ОСОБА_1 не укладався.

4.10. Крім того, за доводами Прокурора, ОСОБА_1 вже отримував із земель державної та комунальної власності як громадянин без дотримання конкурентних засад (земельних торгів) у грудні 2013 року земельні ділянки площею: 23,3 га з кадастровим номером 1821782400:04:000:0360, 91,5685 га з кадастровим номером 1821782400:04:000:0350, 15,8598 га з кадастровим номером 1821782400:04:000:0351, які розташовані на території Ємільчинського району Житомирської області, для ведення фермерського господарства, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №120067470 від 10.04.2018.

4.11. Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із змінами до земельного законодавства, які набрали чинності з 27.05.2021, у Позивача (Головного управління Держгеокадастру у Київській області) станом на момент прийняття рішення у справі відсутнє право на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Натомість право власності цією земельною ділянкою перейшло до Ржищівської міської ради з моменту державної реєстрації права комунальної власності на неї (17.04.2023).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідачів, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно з частинами першою - третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5.3. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

5.4. За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

5.5. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу цього Кодексу.

5.6. За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

5.7. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

5.8. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзац четвертий частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

5.9. Системний аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

5.10. В розумінні положень статей 53 73 76 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді,

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду,

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

5.11. Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

5.12. Як встановили суди попередніх інстанцій, Прокурор при зверненні з позовом у цій справі визначив Позивачем Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Головного управління Держгеокадастру України в Київській області щодо захисту порушених інтересів держави.

5.13. Однак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Прокурор неправильно визначив орган, в інтересах якого він звернувся до суду з цим позовом, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Київській області з 27.05.2021 вже не має права розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Також за висновком місцевого господарського суду, з яким погодилась апеляційна інстанція, саме до компетенції Ржищівської міської ради належить представництво інтересів держави у спірних правовідносинах в силу вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка стала комунальною власністю.

5.14. Разом з тим, у процесі розгляду справи Прокурором заявлено клопотання про залучення правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Київській області - Ржищівської міської ради, яке обґрунтовано зміною сторони в спірних правовідносинах в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.

5.15. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами Прокурора, що станом на момент прийняття рішення у справі Ржищівська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах в силу вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка стала комунальною власністю, тому Позивач, на даний час не має права здійснювати розпорядження даною земельною ділянкою, а право власності цією земельною ділянкою до Ржищівської міської ради перейшло з моменту державної реєстрації права комунальної власності на неї.

У той же час, відмовляючи у задоволенні вищезазначеного клопотання, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що, у даному випадку, мало місце передача абсолютного права, що не є процесуальним правонаступництвом у розумінні приписів статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. Водночас судова колегія з такими висновками не погоджується з огляду на таке.

5.17. Відповідно до частини першої статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

5.18. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

5.19. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

5.20. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2020 у справі №917/1339/16).

5.21. Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

5.22. Цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України).

5.23. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 Цивільного кодексу України).

5.24. Згідно з частинами першою, четвертою статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

5.25. Частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

5.26. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

5.27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

5.28. Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

5.29. Таким чином, за змістом положень статті 125 Земельного кодексу України, статті 334 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на земельну ділянку у їх набувача виникає з моменту державної реєстрації такого права.

5.30. Стаття 317 Цивільного кодексу України надає власнику права володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом власності.

5.31. Відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

5.32. Частиною третьою статті 9 Закону України "Про оренду землі" також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19.

5.33. Отже, відповідно до чинного законодавства, орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками.

При цьому судова колегія зазначає, що за змістом статті 148-1 Земельного кодексу України, момент переходу прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди чітко визначений та пов`язаний із моментом переходу права власності на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №914/637/19 на яку посилається заявник касаційної скарги.

5.34. Таким чином висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотання Прокурора про заміну сторони на правонаступника є передчасними, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, зокрема статей 317 334 Цивільного кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 9 Закону України "Про оренду землі", та суперечать статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

5.35. Судова колегія також враховує, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

5.36. При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20).

5.37. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.

5.38. Крім того, Суд звертає увагу на те, що позов у цій справі було подано у 2019 році та при відкритті провадження господарський суд не заперечив підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів особи, яку він визначив, як Позивача.

При цьому місцевий господарський суд двічі зупиняв провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справ №912/2385/18 та №922/1830/19.

Також під час розгляду справи відбулись законодавчі зміни, які зумовили передачу земель з державної до комунальної власності без припинення, зокрема, зобов`язальних відносин.

5.39. Однак, судами попередніх інстанцій наведеного враховано не було, що призвело до передчасних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

5.40. Крім того, твердження судів попередніх інстанцій про відсутність доказів направлення Ржищівській міській раді повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратур" до подання такого позову судова колегія оцінює критично, оскільки право власності на земельну ділянку Ржищівською міською радою зареєстровано 17.04.2023, у той час, як позов у даній справі поданий 28.10.2019.

5.41. Судова колегія відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо публічного правонаступництва, викладених у справах №812/1408/16, №524/4478/17, №826/16659/15, №2а-23895/09/1270, оскільки спори у названих справах стосуються стягнення капіталізованих страхових платежів після ліквідації податкового органу, стягнення матеріальної допомоги з правонаступника ліквідованого виконавчого органу місцевого самоврядування, заміни правонаступниками учасників виконавчого провадження.

5.42. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.43. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Водночас, оскільки суди попередніх інстанцій фактично зосередились на питанні наявності у Прокурора повноважень на звернення до суду з даним позовом та, з огляду на це, дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, то ними не було здійснено розгляд справи в межах заявлених вимог, оцінки наявних у справі доказів та, відповідно, встановлення у повному обсязі всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.

5.44. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.45. За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.46. Під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно врахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

5.47. Заявлене Прокурором клопотання про заміну Позивача правонаступником підлягає вирішенню під час нового розгляду справи з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2023 у справі №911/2670/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік О. Случ