Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.02.2019 року у справі №910/6380/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6380/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - Герасименко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018

(головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018

(суддя Шкурдова Л.М.)

у справі №910/6380/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4Т13262И/П.

1.2. Позов мотивований істотним порушенням відповідачем умов вказаного договору, а саме, ненадання позивачу належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами № 4Т13262И від 18.04.2013 та № 4Т15022И від 22.01.2015, виконання зобов'язань за якими забезпечено спірним договором поруки.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 08.11.2016 позивач як поручитель та відповідач як кредитор уклали договір поруки №4Т13262И/П (далі - договір поруки), в п. 1 якого погодили, що предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тамерсіс" своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4Т13262И від 18.04.2013 та № 4Т15022И від 22.01.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до п. 3 договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору, відповідач направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

У пункті 6 договору поруки сторони домовились, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

2.2. У матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачу як поручителю вимоги з виконання зобов'язань за договором поруки щодо погашення заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю "Тамерсіс" за кредитними договорами, проте в матеріалах справи наявні копії платіжних доручень №7437559 від 09.11.2016, №82 від 09.11.2016 та №83 від 09.11.2016, з яких слідує, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 97 481 319,69 грн, з яких грошові кошти в сумі 81 973 078,27 грн були перераховані з призначенням платежу: виконання обов'язків по кредитному договору №4Т13262И від 18.04.2013 згідно з договором поруки №4Т13262И/П від 08.11.2016, а грошові кошти в сумі 15 508 241,42 з призначенням платежу: виконання обов'язків по кредитному договору №4Т15022И від 22.01.2015 згідно з договором поруки №4Т13262И/П від 08.11.2016.

Факт отримання вказаних коштів відповідачем не заперечується.

2.3. Пунктом 10 договору поруки сторони узгодили, що кредитор зобов'язаний, у випадку виконання поручителем обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерсіс" за кредитними договорами №4Т13262И від 18.04.2013 та №4Т15022И від 22.01.2015 передати поручителю впродовж п'яти робочих днів відповідача з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

2.4. Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивачем як поручителем було виконано обов'язок боржника за кредитними договорами, а тому ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до умов договору поруки повинно було передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерсіс" за кредитними договорами від №4Т13262И від 18.04.2013 та №4Т15022И від 22.01.2015. Позивач вважає, що такими діями відповідач істотно порушив умови договору поруки від 08.11.2016 №4Т13262И/П.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 20 вересня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

3.2. 11 грудня 2018 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 залишено без змін.

3.3. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем не доведено істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Крім того, суди зауважили, що відповідно до умов договору поруки, у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання, а поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору, проте матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 29 грудня 2018 року ТОВ "Лекс Грант" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4.2. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції неповно дослідили наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначились із характером спірних правовідносин, не застосували закон, який підлягає застосуванню, зокрема п. 5, п. 6 ч. 1 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 611, ст. 638, ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 188 ГК України, ст. 5 ГПК України.

Позивач вважає, що відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитним договором та засоби забезпечення цих обов'язків у вигляді забезпечень до ТОВ "Лекс Грант", проте станом на день звернення до суду не виконав свої зобов'язання, чим порушив права, законні інтереси позивача та спричинив шкоду, оскільки метою укладення договору поруки була потреба в отриманні коштів або майна для отримання прибутку від результатів господарської діяльності, в той час як відповідно до інформації, що передувала укладенню договору поруки і мала істотне значення для укладення цього договору, в якості забезпечення за кредитом було надано корпоративні права на суму 2 166 068 382 грн., що в значній мірі перевищувало суму поруки.

Не отримавши необхідні документи для стягнення грошових боргів з боржника за договором поруки, не маючи можливості використовувати договори, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника, позивач втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки з боку відповідача, а також зазнав значних збитків у зв'язку з тим, що для реалізації договору поруки був вимушений залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додаткове забезпечення кредиту.

4.3. Відзив від відповідача до Верховного Суду не надійшов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується розірвання договору поруки від 08.11.2016 №4Т13262И/П у зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором та документів, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника)

5.2.2. Згідно з статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Згідно з пунктами 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, наведений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги.

5.2.3. Господарські суди встановили, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 97 481 319,69 грн, з яких грошові кошти в сумі 81 973 078,27 грн були перераховані з призначенням платежу: виконання обов'язків по кредитному договору №4Т13262И від 18.04.2013 згідно з договором поруки №4Т13262И/П від 08.11.2016, а грошові кошти в сумі 15 508 241,42 з призначенням платежу: виконання обов'язків по кредитному договору №4Т15022И від 22.01.2015 згідно з договором поруки №4Т13262И/П від 08.11.2016.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

5.2.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

5.2.5. Господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених договором поруки, або докази наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що в свою чергу свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору поруки відповідачем.

Водночас, предметом заявленого позову є розірвання договору поруки, укладеного між сторонами спору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

5.2.6. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки від 08.11.2016 з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтована.

5.2.7. Крім того, під час вирішення спору господарськими судами визнано недоведеним позивачем факт повного виконання зобов'язання за боржника перед відповідачем за кредитними договорами №4Т13262И від 18.04.2013 та №4Т15022И від 22.01.2015.

5.2.8. Враховуючи наведені положення законодавства і обставини, встановлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки з заявлених ним мотивів, Верховний Суд вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору поруки від 08.11.2016.

5.2.9. Зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями у повторному розгляді справи, та перегляді вже здійсненої названими судами оцінки доказів зі справи. Тому пов'язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Верховним Судом до уваги. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування судових рішень, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. При цьому, доводи позивача у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються,- без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко