Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.06.2019 року у справі №917/885/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/885/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. (головуючий), Вронська Г. О., Мамалуй О. О.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бородіна Л. І., судді - Лакіза В. В., Плахов О. В. )

від 23.04.2019

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 805 449,97 грн.

Розпорядженням керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.09.2019 № 29.3-02/2665 у зв'язку з відпусткою суддів Кролевець О. А. і Ткач І. В. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 917/885/136, відповідно до якого визначено склад колегії суддів:

Кондратова І. Д. (головуючий), Вронська Г. О. і Мамалуй О. О.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень проти позову.

1.1.20.07.2018 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" (відповідач - 1), ОСОБА_1 (відповідач -2) на його користь заборгованість за заборгованість у розмірі 805 449,97 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 14.03.2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", укладено договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063, за умовами якого останній зобов'язаний був, зокрема, сплатити винагороду за користування майном у розмірі та порядку сплати відповідно до пункту 2.4 договору.

1.3. На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором 14.03.2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № DNH2FLО03063/DP.

1.4. ПАТ КБ "Приватбанк" зазначало, що ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" умови договору фінансового лізингу належним чином не виконало, на повідомлення банку № 30.1.0.0/2-3022DNH2507K від 28.07.2017 про наявність станом на 28.07.2017 заборгованості у сумі 1003796,41 грн, яку необхідно сплатити у десятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, як основний боржник, так і поручитель, не відреагували, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 805449,97 грн.

1.5.22.01.2019 ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" подало відзив на позовну заяву, в якій проти позову заперечувало посилаючись на те, що:

1.5.1. належним чином виконало умови договору фінансового лізингу, перерахувавши позивачу грошові кошти у розмірі 1848393,07 грн;

1.5.2. згідно з довідкоб ПАТ КБ "ПриватБанк" від 12.06.2015 №
08.7.0.0.0/1506121032222, виданою ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", станом на 12.06.2015 в ПАТ КБ "ПриватБанк" у клієнта позичкової заборгованості за кредитами та відсотками немає;

1.5.3. відповідно до пункту 2.5 договору банк не мав права в односторонньому порядку збільшувати розмір винагороди або платежів по відшкодуванню інших витрат банка;

1.5.4. позивач, звертаючись про стягнення заборгованості у розмірі 805449,97
грн, пропустив строк позовної давності, який сплив 26.12.2017, оскільки відповідно до пункту 2.4 договору сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений у пункті 11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором (тобто, 25.12.2014);

1.5.5. порука є припиненою на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України;

1.6.12.02.2019 позивач надав заперечення на відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що сторонами збільшено строк позовної давності до 5 років, в тому числі і до винагороди за користування майном, а тому він не пропустив строк позовної давності. Також позивач вказав, що строк дії лізингу може бути змінений відповідно до пунктів 11.1,10.1-10.4.2 договору, а тому порука згідно умов договору не припинилася з підстав наявності прав у позивача на зміну строку лізингу, який він вправі змінити у будь-який час.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі № 917/885/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 11, 626, 629, 631, 806 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", виходив з того, що позивачем:

2.2.1. не надано детального розрахунку винагороди за формулою визначеною у пункті 2.4 договору фінансового лізингу;

2.2.2. не обґрунтовано, на яких підставах заборгованість входить до складу лізингових платежів та безпосередньо пов'язана з цим договором, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог;

2.2.3. не надано доказів того, що спірна винагорода відноситься до інших витрат, тому визнано суд погодився з доводами відповідача, що посилання позивача на пункт 8.15 договору фінансового лізингу щодо тривалості позовної давності 5 років є безпідставними;

2.2.4. передчасно заявлено вимоги до поручителя, оскільки не доведено вимогу про стягнення з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" винагороди за користування майном за договором фінансового лізингу, а заборгованість за договором поруки є похідною.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 805 449,97 грн та судовий збір.

2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду Полтавської області в частині відмови позивачеві у стягненні з відповідача-1 805449,97 грн винагороди за користування майном на підставі пункту 2.4 договору фінансового лізингу, у зв'язку з неправильним застосуванням судом норми статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якої сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

2.5. Суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.06.2018 у справі № 910/19197/17, дійшов висновку, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. Повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі. Зокрема, у цьому випадку у додатку №
2.1 до договору фінансового лізингу сторони погодили, що графік лізингових платежів складається з: графіку відшкодування вартості майна; винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.1 договору; винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.2 договору; винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.3 договору; винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.4 договору.

2.6. Аргументи відповідача-1 щодо сплати загальної суми договору у розмірі 1848346,48 грн, що складається: з 217616,74 грн - суми авансового платежу та 1630729,74 грн -загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки згідно із графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку №
2.1, вартість майна не включає в себе таку складову лізингового платежу як винагорода за користування майном, що має сплачуватися окремо.

2.7. Довідку ПАТ КБ "ПриватБанк" від 12.06.2015 № 08.7.0.0.0/1506121032222, якою відповідач - 1 підтверджує повне виконання договору, суд апеляційної інстанції визнав неналежним доказом, оскільки в ній відсутнє посилання на договір фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 та з неї неможливо встановити, за якими саме кредитами та відсотками відсутня заборгованість ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС".

2.8. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що висновок місцевого господарського суду про недоведеність позовних вимог з підстав ненадання позивачем документального підтвердження винагороди за користування майном з розшифровкою та з зазначенням кожної складової формули, є передчасним, оскільки кожна складова формули визначена та розшифрована безпосередньо у пункті 2.4 договору фінансового лізингу; з матеріалів справи не вбачається, що відповідач - 1 заперечував проти розрахунку наданого позивачем; за наявності обґрунтованих сумнівів щодо здійсненого позивачем розрахунку суд не був позбавлений можливості здійснити його перевірку та обґрунтувати неправильність здійсненого розрахунку; скаржником не доведено, що розмір оплати згідно з пунктом 2.4 договору був невідомий йому на момент підписання договору, а також не доведено підписання договору внаслідок введення його в оману, або наявності інших обставин, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні такого договору.

2.9. Щодо строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції зазначив, що винагорода за користування предметом лізингу є складовою частиною лізингових платежів, сплата яких є обов'язком лізингоодержувача, тому відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, пункту 8.15 договору фінансового лізингу строки позовної давності щодо стягнення лізингових платежів, неустойки, штрафу за цим договором становить 5 років.

2.10. Крім того, Східний апеляційний господарський встановив, що у договорі поруки не встановлений строк її дії, банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'являв вимоги до поручителя, у зв'язку з чим відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припинилася, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

3.1.24.05.2019 ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" звернулось з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від
23.04.2019 у справі №917/885/18, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 залишити без змін.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції:

3.2.1. дійшов помилкового висновку щодо неналежного виконання лізингоодержувачем умов договору лізингу, оскільки не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, свідоцтво про реєстрацію машину від 28.05.2015, що підтверджує перехід права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, а відповідно до пункту 4.3 договору;

3.2.2. безпідставно не брав до уваги те, що згідно з абзацом 2 пункту 2.4 договору, який відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, при негативному значенні, сума винагороди сплаті не підлягає. 25.12.2014 відповідач здійснив останній лізинговий платіж за графіком, банк не розрахував суму винагороди за пунктом 2.4 договору, оскільки розрахунок формули мав негативне значення, тому зазначена винагорода сплаті не підлягала;

3.2.3. визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню, порушуючи норми статей 79, 236 Господарського процесуального кодексу України, не надав оцінки тим обставинам, що позивач тричі змінював розмір винагороди, а саме: 1) у претензії від 28.07.2017 до позивача зазначив, що вона складає 1 003 796,41 грн, 2) у позові заявив до стягнення 805 449,97 грн, 3) суду апеляційної інстанції надав розрахунок на суму 758 886,87 грн. Суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача 805 449,97 грн без обґрунтування саме такого розміру.

3.3.31.07.2019 АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову - без змін. Банк вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки відсутність доказів сплати скаржником винагороди за користування майном у розмірі та порядку згідно пунктом 2.4. договору підтверджує невиконання лізингоотримувачем цього зобов'язання; відповідач не надав до суду доказів того, що розрахунок формули за пунктом 2.4. договору мав негативне значення протягом всього часу користування лізинговим майном.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

4.2. Згідно з частинами 1 , 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" плата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

4.3. При цьому, відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо застосування норми 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" у подібних правовідносинах, застосована законодавцем конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно ", як і зазначення в п. "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. В свою чергу, повний та чіткий склад лізингових платежів, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі, що і було зроблено позивачем та відповідачем в даному випадку (постанови Верховного суду у справі №910/14406/17 від 10.05.2018, у справі № 910/19197/17 від 13.06.2018).

4.4. Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір та встановивши, що умовами пункту 2.4 договору сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з пунктом 1.5 договору, графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку № 2, також винагороду за використання майна у розмірі, відповідно до наведеної у цьому пункті формули, дійшов правильних висновків про те, що відповідач-1 має обов'язок сплачувати винагороду за користування майном, яка є складовою лізингових платежів, і невиконання цього зобов'язання є порушенням умов договору. Правильно також зазначив, що за домовленістю сторін до вимог про стягнення заборгованості із сплати винагороди за користування майном, яка є складовою лізингових платежів, застосовується строк позовної давності 5 років.

4.5. Доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не брав до уваги те, що право власності на предмет лізингу зареєстровано за позивачем, а згідно з пунктом 4.3 договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також інших платежів, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що сплата лізингоодержувачем лише вартості майна становить 1848346,48 грн (пункт 1.2 договору), що не включає в себе винагороду за користування майном, розмір якої визначений у пункті 2.4 договору, не може свідчити про повне виконання ним умов договору, навіть, якщо сторони уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу. Відповідно до вимог статей 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджують виконання зобов'язання щодо сплати винагороди за користування майном у розмірі та порядку згідно з пунктом 2.4 договору покладається саме на відповідача-1.

4.6. Стосовно тверджень скаржника та висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові з тих підстав, що позивачем не надано детального розрахунку винагороди за формулою визначеною у пункті 2.4 договору фінансового лізингу, то Верховний Суд вважає їх помилковими з таких підстав.

4.7. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема: обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

4.8. Згідно з пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

4.9. Отже, якщо позивач не надав обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (у цьому випадку детального розрахунку винагороди за формулою визначеною пункту 2.4 договору фінансового лізингу), то у такому разі суд не має право відмовляти у позові, оскільки відповідно до статей 162, 176 Господарського процесуального кодексу України передбачені інші правові наслідки.

4.10. Водночас, з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення заявленої у позові заборгованості з тих підстав, що відповідач не заперечував проти розрахунку, здійсненого позивачем, Верховний Суд також погодитися не може, оскільки у матеріалах справи міститься три різні розрахунки розміру винагороди за користування майном, зроблені позивачем (а саме: у претензії від 28.07.2017-1 003 796,41 грн, у позові - 805 449,97 грн, у розрахунку від 23.04.2019 - 758
886,87 грн).

4.11. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі про задоволення позову, відповідно до вимог статей 86, 210, пункту 2 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язаний був надати оцінку таким обставинам, перевірити наданий позивачем розрахунок на відповідність його вимогам законодавства та умовам договору, навести мотиви відхилення доказів у справі, в яких позивач визначив інший розмір заборгованості, ніж заявлений до стягнення. У зв'язку із цим висновки суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову є передчасними.

4.12. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.13. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, в тому числі в частині вирішення вимог до ОСОБА_1.

Водночас, касаційна скарга не містить жодних доводів та обґрунтування стосовно того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення в цій частині. Банк також не оскаржує в цій частині постанову суду апеляційної інстанції.

4.14. За приписами частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

4.15. Проте за відсутності виявлених порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права під час перегляду постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що в цій частині постанову слід залишити без змін як таку, що ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.2. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України). Водночас, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення в частині вирішення вимог щодо стягнення з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 805449,97 грн заборгованості за договором фінансового лізингу - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.4. Під час нового розгляду суду належить урахувати наведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності.

6. Щодо судових витрат.

6.1. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 300, 308, пунктом 2 частини 1 статті 308, частиною 3 статті 310, статтями 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі № 917/885/18 в частині вирішення вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 805449,97 грн заборгованості за договором фінансового лізингу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 917/885/18 в частині вирішення вимог до ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

О. Мамалуй