Історія справи

Постанова КГС ВП від 26.02.2025 року у справі №922/483/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 922/483/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д.В.,

Харківської міської ради - Резанова А.Б.,

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця

Волкова Євгена Олександровича - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (у складі колегії суддів: Медуниця О.Є. (головуючий), Істоміна О.А., Радіонова О.О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 23.11.2022 (суддя Пономаренко Т.О.)

у справі № 922/483/22

за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Волкова Євгена Олександровича, ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Волкова Є.О., ОСОБА_1, у якому просив суд:

- визнати незаконним і скасувати пункт 57 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.03.2017 № 5463-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Волковим Є.О., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., і зареєстрований в реєстрі за №658;

- витребувати у ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху № 18-1, загальною площею 21,0 кв. м у будинку літ. «Б-1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення першого поверху № 18-1, загальною площею 21,0 кв. м у будинку літ.«Б-1», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 966997963101) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приватизація нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова, відбулася без проведення аукціону або конкурсу, тобто з порушенням процедури, передбаченої Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки під час оренди зазначеного нежитлового приміщення орендар ФОП Волков Є.О. не здійснював їх поліпшення в розмірі, не менш як 25 відсотків ринкової вартості цих приміщень.

Прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації зазначених приміщень шляхом викупу орендарем, що унеможливило отримання бюджетом міста максимальної вигоди за об`єкт приватизації, чим порушено інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.

Харківська міська рада, заперечуючи проти позову, заявила про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2024 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 922/483/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2025.

Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Управління комунального майна та приватизації, ФОП Волков Є.О., ОСОБА_1 у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Харківської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що за інформацією Управління комунального майна та приватизації, наведеною у листі від 21.02.2022 № 1495, рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» житловий будинок по АДРЕСА_1, було включено до переліку об`єктів комунальної власності м. Харкова.

Рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 затверджено «Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки», яка визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об`єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету м. Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 рр. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.

Відповідно до цієї Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради. Продавцем об`єктів приватизації є Харківська міська рада від імені територіальної громади міста в особі Управління комунального майна та приватизації (пункту 1.5). Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню. Приватизація об`єктів здійснюється, зокрема, і шляхом викупу (пункт 3.1).

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста, на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, керуючись статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

Відповідно до пункту 57 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до цього рішення нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 21 кв. м у будинку літ. «Б-1», що розташований за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, підлягало приватизації шляхом викупу ФОП Волковим Є.О.

Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221080000002 від 04.01.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.

У ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації проведено вилучення ряду приватизаційних справ, зокрема щодо приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1. Зазначена справа вилучена в повному обсязі, прошита та пронумерована.

За результатами вивчення приватизаційної справи установлено, що 07.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та ФОП Волковим Є.О. (орендар) укладено договір оренди № 1947 нежитлового приміщення першого поверху № 18-1 загальною площею 21,0 кв. м у житловому будинку літ. «Б-1» за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, за умовами якого вартість об`єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 71 120,00 грн без ПДВ станом на 29.07.2016 (пункт 3.1); орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця за наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством (пункт 4.8); орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість (пункт 5.3); орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (пункт); договір діє з 07.10.2016 до 07.09.2019 (пункт 10.1).

18.10.2016 ФОП Волков Є.О. звернувся до Управління комунального майна та приватизації з листом від 18.10.2016 вх. №18331, у якому просив надати дозвіл на приватизацію зазначеного орендованого приміщення.

Прокурор стверджує, що до цієї заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

За результатами розгляду цього листа Харківською міською радою прийнято рішення про відчуження зазначеного об`єкта комунальної власності шляхом викупу (пункт 57 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16).

27.10.2016 ФОП Волков Є.О. звернувся до Управління комунального майна та приватизації з листом (вх.№19096 від 27.10.2016), у якому просив для проведення оцінки з метою приватизації зазначеного орендованого нежитлового приміщення призначити суб`єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М.

28.10.2016 ФОП Волков Є.О. звернувся до Управління комунального майна та приватизації із заявою про приватизацію від 28.10.2016 № 3395.

Управління комунального майна та приватизації направило суб`єкту оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. лист від 31.10.2016 № 17968 з пропозицією провести оцінку спірного нежитлового приміщення.

ФОП Бєлих Б.М. складено звіт про оцінку майна від 31.10.2016, відповідно до якого вартість орендованого ФОП Волковим Є.О. майна станом на 31.10.2016 без ПДВ склала 70 460,00 грн.

Прокурор зауважує, що у цьому звіті відсутні будь-які відомості про те, чи проводились ремонтні роботи у спірному нежитловому приміщенні, у тому числі невід`ємні поліпшення.

10.03.2017 між Харківською міською радою, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації, (продавець) та ФОП Волковим Є.О. укладено договір № 5463-В-С купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого ФОП Волковим Є.О.

У договорі купівлі-продажу № 5463-В-С від 10.03.2017 зазначено, що його укладено на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр.» та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».

05.04.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації і ФОП Волковим Є.О. укладено договір про внесення змін до договору № 5463-В-С купівлі-продажу нежитлового приміщення, орендованого ФОП Волковим Є.О., посвідченого 10.03.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В., реєстровий № 658, відповідно до якого ФОП Волков Є.О. приватизував зазначене нежитлове приміщення за 70 460,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 84 552,00 грн).

06.04.2017 сторонами складено та підписано акт № 5463-В-С прийому-передачі, який засвідчує факт передачі за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення першого поверху № 18-1 у житловому будинку літ. «Б-1», загальною площею 21,0 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 27.04.2017 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А., зареєстрованим за № 1973, право власності на нежитлове приміщення перейшло до ОСОБА_1 .

За умовами договору купівлі-продажу від 27.04.2017 Волковим Є.О. (продавець) відчужено у власність ОСОБА_1 (покупець) спірне нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; продаж спірного нежитлового приміщення здійснено за 79 733,00 грн (пункт 4).

Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що Харківська міська рада всупереч вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, оскільки ФОП Волковим Є.О. не здійснено жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді по день подачі заяви до міської ради про викуп та підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Волкова Є.О. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні, тобто ФОП Волков Є.О. не підтвердив підстави для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об`єкта із відповідними поліпшеннями. Крім того, вартість майна, зазначена у звіті про оцінку нерухомого майна станом на 31.10.2016, відносно оцінки, зазначеної в договорі оренди від 07.10.2016 № 1947, зменшилася на 660,00 грн, що підтверджує відсутність поліпшень.

За доводами прокурора, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації зазначених приміщень шляхом викупу орендарем, що унеможливило отримання бюджетом міста максимальної вигоди за об`єкт приватизації, чим порушено інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.

За таких обставин, рішення міської ради, на думку прокурора, є незаконним, таким, що суперечить положенням чинного на той час законодавства, та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі, - визнанню недійсним.

Також прокурор просить скасувати рішення реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на спірне майно та витребувати у останнього нежитлове приміщення першого поверху № 18-1, загальною площею 21,0 кв. м у будинку літ. «Б-1», що розташоване за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1;

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та мотивував таке рішення обґрунтованістю позовних вимог, проте з огляду на сплив строку позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачем у справі, та не доведення прокурором поважності причин пропуску строку позовної давності, позов задоволенню не підлягає.

У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору:

- неправильно застосували положення статей 260 261 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та не врахували висновки Верховного Суду про те, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 267 ЦК щодо надання особі (визнання права на) судового захисту порушеного права за сукупності умов: по-перше, особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК); по-друге, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, про те, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20, який зазначив в аналогічній справі, що докази, які свідчать про порушення норм законодавства, отримано прокурором 06.02.2019, а саме з моменту винесення ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/687/19 про надання тимчасового доступу до речей та документів Харківської міської ради;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20, стосовно того, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків на строк дії такого карантину; вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно; карантин в Україні встановлено з 12.03.2020 і строк його дії було продовжено, а тому перебіг строків позовної давності з 12.03.2020 був зупинений до 01.07.2023;

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, про те, що задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування; початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов`язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку; до віндикаційних позовів застосовується загальний строк позовної давності у три роки (стаття 257 ЦК);

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване; право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна;

- порушили норми процесуального права, а саме положення статей 11 13 14 53 73 76-79 86 236 277 ГПК, неповним з`ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності.

Суди попередніх інстанцій установили, що відчуження комунального майна в процесі приватизації на підставі рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16 у частині пункту 57 додатку до цього рішення та на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2017 № 5463-В-С, відбулося з порушенням вимог законодавства через обрання відповідачами незаконного способу приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.

При цьому суди виходили із того, що з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 5-1, 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинних до 06.03.2018; на момент прийняття Харківською міською радою рішення та укладення оспорюваного договору купівлі-продажу), Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Зазначений правовий висновок сформовано не лише в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а є усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №922/1969/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 09.10.2024 у справі № 922/1822/20, від 23.10.2024 у справі № 922/4006/19, від 23.10.2024 у справі № 922/1398/20, від 16.10.2024 у справі № 922/2932/19 при вирішенні спорів, що виникли у подібних правовідносин щодо приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації .

З огляду на доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування до позовних вимог прокурора позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32; далі - Конвенція), право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. «Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією» (рішення у справі «Фінікаріду проти Кіпра» (Phinikaridou v. Cyprus), заява № 23890/02, від 20.12.2007).

ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначав, що для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, щоб зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.

Так, стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Як зазначалося вище, спірні правовідносини виникли у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин дійшли висновку, що прокурор був обізнаний про наявність правопорушень у сфері приватизації, у тому числі у спірних правовідносинах з січня 2017 року і тому мав можливість з використанням своїх повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію, а матеріали справи не містять доказів звернення прокурора з певного питання до суб`єктів владних повноважень та ухилення останніх від надання такої інформації; відповідних доказів з огляду на положення статей 73 74 ГПК суду не надано. При цьому прокурор також не обґрунтував, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою поза межами трирічного строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції також додатково зазначив, що за встановлених судом обставин, прокурор з позовом у цій справі звернувся до Господарського суду Харківської області 07.02.2022, що підтверджено матеріалами справи. Під час розгляду справи Господарським судом Харківської області прокурор на обставини введення в Україні карантину з 12.03.2020 не посилалася, однак станом на дату введення в Україні карантину (12.03.2020) трирічний строк позовної давності вже сплив.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що обставини справи вказують на суб`єктивний характер причин пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення Харківської міської ради, витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо. Прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом. За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Крім того, необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідним майном (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки на час звернення прокурора з позовом до господарського суду у справі, що розглядається, рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16 у частині пункту 57 додатку до цього рішення вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між відповідачами договору купівлі-продажу від 10.03.2017 № 5463-В-С, визнання незаконним і скасування зазначеного рішення у відповідній частині не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення спірного майна (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

При цьому, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, про що зазначено вище, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку законності як рішення Харківської міської ради так і договору купівлі-продажу від 10.03.2017 № 5463-В-С, що узгоджується з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду.

Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно решти позовних вимог, заявлених у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав держави, не змінює правової природи спору, який виник щодо приватизації спірного майна. Адже в позовній заяві позивач посилається на відповідність обраного ним для захисту прав держави на спірне майно способу шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, змісту стверджуваного позивачем порушення та забезпечення таким витребуванням на користь держави належного відновлення порушеного права.

Відтак, ураховуючи характер спірних правовідносин, пред`явлення позовної вимоги про витребування майна, як такого, що, на думку позивача, не підлягало приватизації, у тому числі до фізичної особи, не змінює правову природу юридичного спору, тобто спору щодо приватизації спірного майна (подібні висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 182/18/17).

Оскільки спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності, то і позовні вимоги про витребування майна, заявлені прокурором саме у межах спору щодо приватизації спірного майна, не змінюють правову природу юридичного спору, отже суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні і цих позовних вимог у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та договору купівлі-продажу об`єкта приватизації з огляду на пропуск позивачем позовної давності.

Таким чином, застосування судами попередніх інстанцій до відповідних позовних вимог позовної давності спрямовано на забезпечення як юридичної визначеності так і запобігання несправедливості щодо останнього набувача спірного майна порівняно з першим недобросовісним набувачем, щодо позовних вимог до якого застосовано позовну давність та наслідки її спливу.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, якою задоволено вимоги про витребування майна, з огляду на встановлені судом обставини недобросовісності як першого так і останнього набувача спірного майна.

Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій обставин недобросовісності останнього набувача спірного майна встановлено не було.

При цьому суд касаційної інстанції враховує висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 182/18/17 щодо правової природи юридичного спору та заявлених позовних вимог в межах спору про приватизацію майна, позаяк у силу статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановивши обставини порушення прав держави (територіальної громади міста Харкова) щодо спірного майна, незаконно відчуженого в процесі приватизації, про захист якого заявлено позов прокурором, пропуск останнім строку на звернення до суду з відповідними вимогами та не доведення поважності причин пропуску такого строку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Разом із тим необхідно зазначити, що посилання суду апеляційної інстанції на положення частини 2 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо скорченого строку позовної давності є помилковими, проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору у справі, що розглядається, за встановлених судами обставин пропуску позивачем саме трирічного строку позовної давності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Прокурор у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 260 261 267 ЦК та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16-ц, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20, щодо визначення початку перебігу позовної давності, а також щодо врахування сукупності умов для надання особі судового захисту порушеного права у зв`язку з пропуском позовної давності при зверненні до суду.

Так, у зазначених постановах Верховного Суду міститься висновок, який узагальнено зводиться до того, що при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; за змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили початок перебігу строку позовної давності за позовними вимогами прокурора, обставини обізнаності прокурором щодо порушення прав держави (територіальної громади міста Харкова) стосовно спірного майна, пропуск прокурором позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, а також не доведення прокурором обставин, вважати цей строк пропущеним з поважних причин, а відтак дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви та висновки щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог прокурора у справі № 922/483/22, а також висновки щодо ненаведення прокурором достатніх аргументів на підтвердження своїх вимог, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Водночас, необхідно зауважити, що обчислення позовної давності для звернення позивача з певним позовом у кожній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ, визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20, стосовно того, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків на строк дії такого карантину, який установлено в Україні з 12.03.2020 і був зупинений 01.07.2023, оскільки за встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, що розглядається, строк позовної давності за вимогами прокурора сплив до введення на території України зазначеного карантину.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, щодо застосування статті 388 ЦК, також відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки, по-перше, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто спірні правовідносини виникли не з питань приватизації комунального майна, а, по-друге, суд касаційної інстанції постановою від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц скасував постанову суду апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки за відсутності встановлення судом фактичних обставин щодо волевиявлення органу місцевого самоврядування на передачу спірної земельної ділянки у приватну власність та правомірності набуття третьою особою права власності на землю, є неможливим вирішити питання щодо законності відчуження останнім цієї земельної ділянки на користь відповідача для застосування положення статті 388 ЦК.

Тобто у цій справі Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, отже спір по суті не вирішено, тому зазначене не дає підстави для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм права в контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Посилання прокурора в касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, що регулюють інститут позовної давності, без прив`язки до конкретних обставин справи, що розглядається, не може свідчити про підтвердження прокурором підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених скаржником норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.11.2022 у справі № 922/483/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ