Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.09.2018 року у справі №923/161/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/161/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Двойневський Іван Васильович (далі - Підприємець),

представник позивача - Іванюта О.Д. - адвокат (свідоцтво від 11.03.2004 НОМЕР_1);

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "АВАЛОН ІНК" (далі - Товариство),

представник відповідача - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Підприємця

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 (головуючий - суддя Головей В.М., судді: Діброва Г.І. і Савицький Я.Ф.)

у справі № 923/161/18

за позовом Підприємця

до Товариства

про стягнення 1 133 950 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 1 133 950 грн. заборгованості з повернення поворотної безпроцентної позики. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 530, 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.04.2018 (суддя Гридасов Ю.В.): позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Підприємця 1 133 950 грн. основного боргу і 17 890,25 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що сторонами укладено правочин позики, і у відповідача виникло зобов'язання з її повернення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2018: задоволено апеляційну скаргу Товариства; зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено; з Підприємця стягнуто на користь Товариства 25 513,89 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанову мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, оскільки сторонами у справі "не було укладено договору поруки у письмовій формі, обов'язковість якої передбачена законодавством".

У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємець, зазначаючи про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду від 24.04.2018 з даної справи залишити в силі, поклавши судові витрати на відповідача. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі: судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статті 205, 207, 509, 530, 1046, 1047 ЦК України; названий суд дійшов помилкового висновку про недійсність правочину щодо отримання позики, порушивши й статтю 204 названого Кодексу.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у розгляді справи з'ясовано, зокрема, що:

- Підприємцем у період часу з 01.01.2017 по 16.11.2017 шляхом внесення до каси підприємства було надано Товариству поворотну безпроцентну позику на загальну суму 1 583 450 грн., що підтверджується карткою рахунка 683 за 2017 рік (а.с. 14 - 16), оборотно-сальдовим звітом по рахунку 683 за 2017 рік (а.с. 17), звітами про дебітові та кредитові операції по рахунку (а.с. 18 - 48) та прибутково-касовими ордерами (а.с. 49 - 56);

- Товариство повернуло Підприємцю позику частково, в розмірі 449 500 грн., що підтверджується карткою рахунка 683 за 2017 рік;

- 28.02.2018 Підприємець направив Товариству письмову вимогу (а.с. 57) про негайне повернення позики в сумі 1 133 950 грн., яку "невдало намагалось вручити Відповідачу" підприємство поштового зв'язку, про що свідчить загальнодоступна інформація щодо статусу доставки на сайті Укрпошти (а.с. 85).

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено, зокрема, що:

- матеріали справи містять картки рахунка 683 за 2017 рік, оборотно-сальдовий звіт по рахунку 683 за 2017 рік, звіти про дебітові та кредитові операції по рахунку і прибутково-касові ордери, в яких зазначено, що кошти зараховані Товариству від Підприємця на підставі договору фінансової допомоги від 26.12.2016 №4/2017 та договору поворотної безпроцентної позики від 15.06.2017 № 3, однак у матеріалах справи відсутні вказані договори;

- згідно із статутом Товариства:

вищим органом Товариства є загальні збори учасників;

до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства належить попереднє погодження угод про отримання позики, кредитних договорів, договорів застави, поруки, гарантії, спільної діяльності, будь-яких угод на суму, що перевищує 3 000 грн. з одним контрагентом;

- у матеріалах справи відсутні протоколи загальних зборів учасників Товариства щодо попереднього погодження угод про отримання позики від Підприємця або про внесення змін до статуту Товариства;

- з матеріалів справи вбачається, що Підприємець перерахував Товариству кошти на підставі договорів фінансової допомоги та поворотної безпроцентної позики.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини суми, перерахованої позивачем відповідачу як безпроцентна позика (іншу частину відповідної суми відповідачем раніше вже було повернуто позивачеві).

Попередніми судовими інстанціями, в тому числі й апеляційною, встановлено, що відповідачем (Товариством) одержано від позивача (Підприємця) певну суму як поворотну позику.

Відповідно до приписів ЦК України:

- за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046);

- договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047);

- правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205);

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина перша статті 207);

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526);

- якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530).

Зазначене положення частини першої статті 207 ЦК України не містить будь-якого вичерпного переліку документів, у яких може бути зафіксований зміст письмового правочину. Не наведено такого переліку і в частині другій статті 1047 цього Кодексу. Із з'ясованої попередніми судовими інстанціями наявності документів, що містяться в матеріалах справи і в яких відтворено волю сторін (позивача і відповідача) щодо настання певних правових наслідків (згаданих картки рахунка, оборотно-сальдового звіту, звітів про дебітові та кредитні операції по рахунку, прибутково-касових ордерів, письмової вимоги позивача до відповідача про повернення позики тощо) випливає, що в них відображено (зафіксовано) зміст письмового правочину, вчиненого сторонами, інакше кажучи, у своїй сукупності вони вміщують і втілюють у собі такий зміст. Тому, зокрема, відсутність договору фінансової допомоги чи договору поворотної позики як єдиного документа, підписаного сторонами, не є підставою для висновку про відсутність договірних (зобов'язальних) відносин між сторонами. Про фактичне існування таких відносин і визнання їх наявності Товариством свідчить і встановлений попередніми судовими інстанціями факт часткового погашення Товариством своєї заборгованості за позикою.

Наведеного судом апеляційної інстанції не враховано, а відтак він у вирішенні даного спору припустився порушення норм матеріального права, а саме неправильного тлумачення наведених норм ЦК України, зокрема частини першої статті 207 та частини другої статті 1047 цього Кодексу.

Неприйнятним є й посилання апеляційного господарського суду на відсутність погодження правочину загальними зборами учасників Товариства. З матеріалів справи не вбачається, щоб правочин, пов'язаний з наданням поворотної позики, визнавався б у встановленому законом порядку недійсним повністю або в частині, в тому числі із зазначеної підстави. Між тим згідно із статтею 204 ЦК України правочин

є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, правомірність відповідного правочину на час судового розгляду даної справи презюмується; а суд апеляційної інстанції хоча й навів цю норму матеріального права в оскаржуваній постанові, але фактично не застосував її до спірних правовідносин.

Таким чином, апеляційний господарський суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, скасував рішення місцевого господарського суду, яке відповідає закону, за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, припустившись у зв'язку з цим й порушення даної норми процесуального права.

Згідно із статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення господарського суду Херсонської області від 24.04.2018.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи покладаються на Товариство.

Матеріали справи не містять відомостей щодо виконання оскаржуваної постанови в частині стягнення з Підприємця на користь Товариства судового збору за розгляд апеляційної скарги, тому поворот виконання Касаційним господарським судом не здійснюється. Це не позбавляє Підприємця права в разі стягнення з нього відповідної суми звернутися до суду із заявою про поворот виконання в порядку статті 333 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Двойневського Івана Васильовича задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2018 у справі № 923/161/18 скасувати.

3. Рішення господарського суду Херсонської області від 24.04.2018 у справі № 923/161/18 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЛОН ІНК" на користь фізичної особи-підприємця Двойневського Івана Васильовича судовий збір за розгляд касаційної скарги у сумі 34 018,50 грн.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков