Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.06.2019 року у справі №911/1979/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1979/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

при секретарі судового засідання - помічникові судді Фроловій Н.І. (за дорученням головуючого судді)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 (колегія суддів у складі: Козир Т.П. - головуючого, Тищенко А.І., Коробенка Г.П.)

та рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2018 (суддя Черногуз А.Ф.)

у справі № 911/1979/18

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

про визнання договору укладеним

за участю представників сторін

позивача: Оніщука В.М.,

відповідача: Богдана С.В.,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" про визнання договору про транспортування природного газу №1807000390 від 01.08.2018 укладеним в редакції позивача, що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у зв`язку зі змінами у законодавстві він у липні 2018 року направив відповідачу для підписання проект договору про транспортування природного газу № 1807000390 від 01.08.2018, відповідач вказаний договір підписав з протоколом розбіжностей щодо п. 9.3 договору. Однак, на думку позивача, запропонована відповідачем редакція п. 9.3 договору фактично змінює предмет регулювання відносин між сторонами договору в частині строків та процедури здійснення оплати вартості небалансів, що суперечить чинному законодавству.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що між сторонами вже діє договір про транспортування природного газу №15120000723 від 17.12.2015, водночас, відповідач не заперечує щодо внесення змін до даного договору, або укладення нового. Проте зазначає, що Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій на компенсацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, втратив чинність з 01.01.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951, тому посилання на нього у запропонованому позивачем договорі є безпідставним. За доводами відповідача, зазначення у договорі діючого Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, є конкретизацією умов договору, що не суперечить вимогам законодавства та не впливає на предмет договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Так скаржник зазначає, що:

- відмовивши у задоволенні позовних вимог суди, фактично, погодилися, що договір є укладеним на умовах, які враховують протокол розбіжностей відповідача;

- втрата чинності постановою КМУ від 11.01.2005 № 20 не призводить до необхідності застосування до правовідносин, які становлять предмет договору, положень постанови КМУ № 256, як це пропонував здійснити відповідач у протоколі розбіжностей;

- договір № 15100723 від 17.12.2015 не відповідає діючій редакції Типового договору транспортування природного газу, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаних укласти запропонований позивачем договір у редакції на умовах Типового договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі -НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497 з урахуванням змін, внесених постановами НКРЕКП від 24.11.2016 № 2016, від 24.11.2016 № 2017 та від 27.12.2017 № 1437.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 27.05.2019 касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2019 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.06.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 20.06.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що:

- постанова КМУ № 256 є чинною і саме тому у протоколі розбіжностей зазначено її, а не постанову КМУ № 20, яка втратила чинність;

- відповідач, скориставшись своїм правом, не відступаючи від змісту договору, в протоколі розбіжностей конкретизував умови договору пославшись на постанову КМУ № 256;

- посилання у п. 9.3 договору на постанову КМУ № 256 в редакції ПАТ "Київоблгаз" жодним чином не суперечить вимогам законодавства при укладенні типового договору та не впливає на предмет договору;

- відповідачем не порушено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, оскільки є діючий договір з позивачем на транспортування природного газу;

- в іншій частині запропонованого позивачем проекту договору між сторонами відсутній спір, що виключає необхідність задоволення даного позову в цій частині. При цьому зважаючи на чинність укладеного договору № 1512000723 від 17.12.2015, позовні вимоги не призведуть до захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача, оскільки укладення даного договору не є обов`язком для сторін в силу закону;

- суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом, як і буде неможливим існування одночасно двох договорів про транспортування природного газу, оскільки позивач просить укласти договір саме з 01.08.2018;

- посилання позивача на те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог суди, фактично, погодилися, що договір є укладеним на умовах, які враховують протокол розбіжностей відповідача, є помилковими, оскільки, по-перше, виходячи з положень ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) довір № 1807000382 є неукладеним, а, по-друге, такі висновки в оскаржуваних рішеннях відсутні. Натомість суди виходили з того, що спірні правовідносини урегульовані між сторонами на підставі договору № 1512000723 від 17.12.2015, дія якого не припинена (аналогічні правові висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 922/2529/18).

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К., переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є оператором газотранспортної системи України, діяльність якого, зокрема, врегульована Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

В свою чергу, відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу відповідно до ліцензії, виданої на підставі постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 855, тобто, є оператором газорозподільної системи.

Між позивачем (оператором) та відповідачем (замовником) 17.12.2015 укладено договір №1512000723 транспортування природного газу, відповідно до умов якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в договорі вартість таких послуг.

Пунктом 17.1 договору встановлено, що він набирає чинності з дня його укладення на строк до 31.12.2016. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Додатковою угодою №1 від 29.11.2017 сторонами внесено зміни до договору №1512000723 в частині порядку розрахунків та додаткової плати, у тому числі у період з 01 січня по 31 грудня 2018 року та з 01 січня 2019 року.

Матеріали справи не містять доказів припинення дії вказаного договору станом на час розгляду справи.

Позивач 23.07.2018 направив відповідачу для підписання два примірники договору №1807000390 від 01.08.2018, складеного на основі Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.

Проте відповідач із супровідним листом № KV14-СЛ-10479-0818 від 15.08.2018 повернув позивачу підписаний ним примірник договору № 1807000390 від 01.08.2018, а також два примірники протоколу розбіжностей від 15.08.2018 до договору транспортування природного газу № 1807000390 від 01.08.2018.

Зі змісту протоколу розбіжностей від 15.08.2018 до договору транспортування природного газу №1807000390 від 01.08.2018 вбачається, що п. 9.3 договору позивачем викладено в наступній редакції: "…Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій на компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період."

Натомість, у запропонований відповідачем редакції п. 9.3 має такий зміст: "…Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".

Посилаючись на те, що редакція п. 9.3 договору, запропонована відповідачем, порушує вимоги чинного законодавства, зокрема, постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, якою затверджено Типовий договір транспортування природного газу, а також на те, що внесення змін до договору в частині порядку, що регулює оплату вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету є не конкретизацією умов договору, а зміною його умов, що заборонено ст. 179 ГК України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у спірному п. 9.3 договору позивач посилається на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, який втратив чинність, у зв`язку з чим вимога про визнання договору укладеним в редакції позивача не підлягає задоволенню, оскільки нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише з моменту набрання чинності і до моменту втрати останньої. В іншій частині запропонованого позивачем проекту договору між сторонами відсутній спір, а тому і відсутні порушені, невизнані або оспорювані права та законні інтереси позивача, які б потребували захисту судом, а положеннями ч. 7 ст. 181 ГК України передбачено передачу на розгляд суду саме розбіжностей, а не договору в цілому.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 181 ГК України встановлений порядок укладення господарського договору, за змістом якого у разі наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначав, що укладення договору транспортування природного газу є обов`язковим в силу закону, тому відповідач зобов`язаний укласти (підписати) договір в редакції типового договору, затвердженого регулятором.

Так, Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу. В п. 9.3. вказаного типового договору (на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок, що регулює оплату вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету, та визначено, що відповідна оплата здійснюється за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується учасниками справи, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951.

За загальним правилом дії нормативно-правових актів у часі застосуванню підлягають тільки діючі (чинні) нормативно-правові акти, тобто ті, які набрали і не втратили чинності на момент застосування. Нормативно правові акти починають діяти з моменту набрання чинності і діють до моменту втрати останньої. Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов`язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.

З урахуванням наведеного та виходячи з того, що у спірному п. 9.3. договору позивач посилається на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, що втратив чинність, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Щодо решти умов договору, то, як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами відсутній спір стосовно них, а ст. 181 ГК України передбачає передачу на розгляд суду саме розбіжностей, а не договору в цілому.

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами вже діє договір на транспортування газу №1512000723 від 17.12.2015, який за своєю правовою природою є аналогічним спірному і дію якого на момент розгляду справи не припинено. При цьому, додатковою угодою №1 до вказаного договору сторони також визначили його умови на період з 01.01.2019.

В свою чергу, позивачем не заявлено ані вимог щодо врегулювання розбіжностей за згодою іншої сторони, ані позову про внесення змін до вже діючого між сторонами договору, за умови дотримання вимог ст. 188 ГК України.

Посилання скаржника на те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог суди, фактично, погодилися, що договір є укладеним на умовах, які враховують протокол розбіжностей відповідача, є надуманими та відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частина 2 вказаної статті визначає три умови, за яких господарський договір вважається укладеним. Це: а) досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; б) додержання передбаченої законом форми договору; в) додержання передбаченого законом порядку укладання договору.

Істотними вважаються умови договору:

1) визнані такими за законом;

2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду;

3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (наприклад, умови, зазначені у протоколі розбіжностей до договору, що складається відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України).

В свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Інші доводи скаржника висновків судів попередніх інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2018 у справі № 911/1979/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.