Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КГС ВП від 21.02.2019 року у справі №920/181/18 Ухвала КГС ВП від 21.02.2019 року у справі №920/18...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.02.2019 року у справі №920/181/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/181/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019

(головуючий суддя Жук Г.А., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.)

у справі №920/181/18 Господарського суду Сумської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя"

про стягнення 233 845,22 грн, з яких 115 396,76 грн пені, 39 631,00 грн штрафу, 66 374,41 грн інфляційних втрат та 12 443,05 грн 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" (далі - ТОВ "ПМТЗ "Інженерний центр "Реагент") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (далі - ТОВ "Керамейя") про стягнення 792 620,00 грн боргу, 115 396,76 грн пені, 39 631,00 грн штрафу, 66 374,41 грн інфляційних втрат та 12 443,05 грн 3% річних.

1.2. Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами 16.03.2016 договору №132/16 на купівлю хімічної продукції в частині строків оплати отриманого товару.

1.3. 11.06.2018 позивачем подані уточнення до позовної заяви, в яких він просить суд стягнути з відповідача 115 396,76 грн пені, 39 631,00 грн штрафу, 66 374,41 грн інфляційних втрат та 12 443,05 грн 3% річних, оскільки відповідач основний борг у розмірі 792 620,00 грн погасив під час розгляду справи. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.06.2018 ця заява прийнята до розгляду.

1.4. Відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги в частині стягнення суми боргу, однак просив суд зменшити розмір штрафних санкцій. Заява про зменшення обґрунтована складним фінансовим становищем відповідача. Крім того, відповідач зауважив, що заявлені суми санкцій можуть стати джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 16.03.2016 між ТОВ "ПМТЗ "Інженерний центр "Реагент" (продавець) та ТОВ "Керамейя" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №132/16 (далі - договір), згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність відповідачу хімічну продукцію відповідно до специфікацій, а покупець зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Згідно з п. 3 договору відвантаження товару здійснюється зі складу продавця транспортом покупця. Продукція поставляється в тарі, передбаченій відповідними ДСТУ, ТУ. На кожну партію товару продавець надає покупцю оригінал рахунку на фактично відвантажений товар, видаткову та податкову накладні, сертифікат якості.

Сторонами щодо кожної окремої партії поставки товару складено специфікації №№1-44.

2.2. Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по даному договору сторони несуть майнову відповідальність у відповідності до чинного законодавства України. За прострочку платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочки. За прострочку платежу більше 10 днів додатково нараховується штраф в розмірі 10% від вартості відвантаженого товару.

2.3. На виконання умов договору позивач у період з 16.03.2016 по 05.02.2018 здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 14 224 539,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарних цінностей.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 20 червня 2018 року рішенням Господарського суду Сумської області позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Керамейя" на користь ТОВ "ПМТЗ "Інженерний центр "Реагент" 29 577,21 грн пені, 39 631,00 грн штрафу, 16 564,98 грн інфляційних втрат, 5 204,20 грн 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

3.1.1. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України та встановлення обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання на суму 792 620,00 грн, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. Проте, у зв'язку із помилковістю наданого позивачем розрахунку вищенаведених сум, суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

3.1.2. Крім того, суд першої інстанції з урахуванням ст.ст. 546, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача пені та штрафу у відповідному розмірі, оскільки ці штрафні санкції сторонами самостійно передбачено у договорі. Також Господарський суд Сумської області зауважив, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання, оскільки заборгованість була сплачена після звернення позивача до суду з позовною заявою. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували складний фінансовий стан відповідача та інші обставини, які мають істотне значення, суду не надано. Штрафні санкції, які заявлені позивачем до стягнення, на думку суду, є співрозмірними з сумою боргу.

3.2. 06 лютого 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2018 скасовано частково. Викладено його резолютивну частину в такій редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" (40020, Сумська обл., м. Суми, вул. Курська, 18, ідентифікаційний код 34327895) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" (49041, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Трудових Резервів, 6, ідентифікаційний код 19313492) 106 020 (сто шість тисяч двадцять) грн 81 коп. пені, 39 631 (тридцять дев'ять тисяч шістсот тридцять одну) грн 00 коп. штрафу, 65 878 (шістдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 00 коп. інфляційних втрат, 12 443 (дванадцять тисяч чотириста сорок три) грн 05 коп. три відсотки річних, 14 654 (чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн 00 коп. судового збору, понесеного стороною у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції. В іншій частині позову - відмовити". Здійснено розподіл судового збору.

3.2.1. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що ТОВ "ПМТЗ "Інженерний центр "Реагент" питання обґрунтованості задоволення Господарським судом Сумської області позову в частині стягнення штрафу у розмірі 39 641,00 грн не порушувалось, а відтак, в силу приписів ст. 269 ГПК України, рішення переглянуто в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

3.2.2. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2018 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є таким, що прийнято при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування штрафних санкцій здійснюється по кожній партії поставки окремо з урахуванням приписів ч. 6 ст. 231 ГК України, проте помилково визначив, що періодом з нарахування штрафних санкцій охоплюється лише остання партія поставки на суму 214 200,00 грн (видаткова накладна № 9101 від 23.03.2017).

3.2.3. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач допустив порушення строків виконання договірних зобов'язань з оплати поставленого товару, зокрема, за такими видатковими накладними: №03231 від 24.03.2017, №03596 від 03.04.2017, №3810 від 06.04.2017, №3032 від 10.04.2017, №4189 від 18.04.2017, №3734 від 27.04.2017, №5048 від 12.05.2017, №6150 від 08.06.2017, №6599 від 20.06.2017, №7002 від 30.06.2017, №7390 від 07.07.2017, №7604 від 17.07.2017, №7904 від 21.07.2017, №9101 від 23.08.2017.

Проте, враховуючи, що позивач визначив період нарахування штрафних санкцій з 27.08.2017 по 05.03.2018, а також з огляду на положення закону щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями та умови договору (строк виконання зобов'язання), апеляційна інстанція, з урахуванням проведених відповідачем проплат, встановила, що частковому врахуванню підлягає прострочка за видатковими накладними №6599 від 20.06.2017 за період з 27.08.2017 по 14.09.2017 (оплата 15.09.2017); №7002 від 30.06.2017 - з 27.08.2017 по 20.09.2018 (оплата 21.09.2017); №7390 від 07.07.2017 - з 27.08.2017 по 13.01.2018 (з урахуванням часткового погашення заборгованості 21.09.2017 та 03.11.2017); №7604 від 17.07.2017 - з 27.08.2017 по 23.01.2018; №7904 від 21.07.2017 - з 27.08.2017 по 27.01.2018; №9101 від 23.08.2017 - з 29.08.2017 по 01.03.2018.

Оскільки позивач в апеляційній скарзі (з урахуванням уточненого розрахунку) просив задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення пені в сумі 106 020,81 грн, апеляційна інстанція на підставі ст.ст. 14, 269 ГПК України дійшла висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги в цій частині.

3.2.4. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат лише за останню партію товару на суму заборгованості в розмірі 214 200,00 грн (видаткова накладна №9101 від 23.03.2017).

На підставі власного розрахунку, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 12 443,05 грн 3% річних та 65 878,00 грн інфляційних втрат. В іншій частині розрахунок позивача визнано необґрунтованим.

3.2.5. Одночасно суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення сум штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки відповідачем не було доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, не надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача, а заявлена сума штрафних санкцій є співрозмірною з сумою боргу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 08 лютого 2019 року ТОВ "Керамейя" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням поданого відповідно до ч. 1 ст. 298 ГПК України доповнення до касаційної скарги), в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, а рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2018 залишити в силі.

4.2. Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу такими доводами.

4.2.1. Статтею 74 ГПК України встановлений обов'язок сторін, в даному випадку позивача, доводити обґрунтованість заявлених вимог. Належний розрахунок суми пені є обов'язком саме позивача.

Господарський суд здійснює власний розрахунок вимог, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання (з 27.08.2017 по 05.03.2018), та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань пені та інших штрафних санкцій.

На думку відповідача, проведення самостійного розрахунку судом першої інстанції належних до стягнення сум штрафних санкцій є неможливим з огляду на те, що за іншими поставками, окрім поставки за видатковою накладною від 23.08.2017 №9101, періоди часу невиконання зобов'язання є різними та виходять за межі визначеного самим позивачем періоду часу невиконання зобов'язань (з 27.08.2017 по 05.03.2018).

4.2.2. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач надав пояснення до апеляційної скарги від 18.01.2019. За даними поясненнями позивачем були змінені вимоги апеляційної скарги щодо стягнення пені. Замість стягнення заявлених у суді першої інстанції та у апеляційній скарзі 115 396,79 грн, позивач просив стягнути 106 020,81 грн.

Така зміна вимог апеляційної скарги є порушенням ч. 1 ст. 266 ГПК України, якими встановлено право особи, яка подала апеляційну скаргу, доповнити чи змінити її лише протягом строку на апеляційне оскарження.

Також відповідач зауважив, що позивачем були змінені підстави для стягнення пені, оскільки замість обґрунтування позовних вимог у частині пені невиконанням зобов'язань з 27.08.2017 по 05.03.2018 по сплаті всієї суми боргу 792 620,00 грн після спливу строку оплати лише за останньою видатковою №9101 від 23.08.2017, позивач вже посилався на прострочення оплати за декількома поставкам товару із використанням окремо визначених для кожної поставки проміжків часу невиконання зобов'язань.

Взявши до уваги новостворений позивачем у апеляційній інстанції розрахунок пені, суд апеляційної інстанції фактично розглянув нові підстави для задоволення позову в цій частині, що суперечить нормам ч. 5 ст. 269 ГПК України.

4.2.3. Що стосується сум 3% річних та інфляційних втрат, то відповідач зазначив, що вони були розраховані з аналогічними порушеннями, тобто за всією сумою боргу одночасно (792 620,00 грн), використовуючи при цьому лише час прострочення оплати за однією поставкою (за накладною №9101 від 23.08.2017). Але апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, цього не врахував, повністю задовольнивши позовні вимоги у цій частині.

4.3. 28 лютого 2019 року позивач подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ТОВ "Керамейя" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 - без змін.

4.4. Відзив мотивовано таким.

4.4.1. Суд апеляційної інстанції правильно встановив суму боргу 792 620,00 грн, яка є предметом розгляду у судовому спорі та підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, тоді як суд першої інстанції помилково для цих нарахувань застосував тільки суму за останньою видатковою накладною у розмірі 214 200,00 грн.

4.4.2. Позовними вимогами в суді першої інстанції були: стягнення боргу, штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, а підставами були: договір №132/16, специфікації, видаткові накладні та платіжні доручення. Ці ж самі вимоги та підстави позовних вимог були та розглядалися в суді апеляційної інстанції.

4.4.3. Позивач в суді апеляційної інстанції виправив помилку у розрахунку пені та зменшив суму пені в межах заявленого позову та в межах заявленого періоду розрахунку.

Таким чином, позивач не змінював предмет та підстави позовних вимог в суді апеляційної інстанції, а апеляційний суд не порушував вимоги ч. 5 ст. 269 ГПК України, а розглянув позовні вимоги й підстави, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.

4.5. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 22.04.2019, який міститься у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення 115 396,76 грн пені, 39 631,00 грн штрафу, 66 374,41 грн інфляційних втрат та 12 443,05 грн 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами 16.03.2016 договору №132/16 на купівлю хімічної продукції в частині строків оплати отриманого товару.

5.2.2. Судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 631,00 грн штрафу не оскаржуються. Більш того, такі вимоги не переглядалися в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

З урахуванням приписів ст.ст. 287, 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Предметом оскарження відповідно до вимог касаційної скарги ТОВ "Керамейя" є рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних.

5.2.3. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

5.2.4. Господарські суди, дослідивши зміст договору №132/16 від 16.03.2016, який укладений між сторонами, дійшли правильного висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється за правилами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

5.2.5. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

5.2.6. Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.1 договору узгоджено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по даному договору сторони несуть майнову відповідальність у відповідності до діючого законодавства України. За прострочку платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочки.

5.2.7. Господарський суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач допустив порушення строків виконання договірних зобов'язань з оплати поставленого товару, зокрема, за такими видатковими накладними: №03231 від 24.03.2017, №03596 від 03.04.2017, №3810 від 06.04.2017, №3032 від 10.04.2017, №4189 від 18.04.2017, №3734 від 27.04.2017, №5048 від 12.05.2017, №6150 від 08.06.2017, №6599 від 20.06.2017, №7002 від 30.06.2017, №7390 від 07.07.2017, №7604 від 17.07.2017, №7904 від 21.07.2017, №9101 від 23.08.2017.

Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що оскільки позивачем визначено період нарахування штрафних санкцій з 27.08.2017 по 05.03.2018, а також з огляду на положення закону щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями та умови договору, частковому врахуванню підлягає прострочка за видатковими накладними №6599 від 20.06.2017 за період з 27.08.2017 по 14.09.2017 (оплата 15.09.2017); №7002 від 30.06.2017 - з 27.08.2017 по 20.09.2018 (оплата 21.09.2017); №7390 від 07.07.2017 - з 27.08.2017 по 13.01.2018 (з урахуванням часткового погашення заборгованості 21.09.2017 та 03.11.2017); №7604 від 17.07.2017 - з 27.08.2017 по 23.01.2018; №7904 від 21.07.2017 - з 27.08.2017 по 27.01.2018; №9101 від 23.08.2017 - з 29.08.2017 по 01.03.2018.

Водночас приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з поданого позивачем до апеляційної інстанції уточненого розрахунку позовних вимог про стягнення пені в сумі 106 020,81 грн.

Однак, суд апеляційної інстанцій не звернув уваги на те, що розрахунок пені, поданий до суду апеляційної інстанції, було зроблено із відхиленням від визначного позивачем у суді першої інстанції проміжку часу протягом якого, на його думку, мало місце невиконання зобов'язань (з 27.08.2017 по 05.03.2018) зокрема:

за накладною №7390 це період з 11.07.2017 до 09.01.2018;

за накладною №7604 це період з 21.07.2017 до 19.01.2018;

за накладною №7904 це період з 25.07.2017 до 23.01.2018;

за накладною №9101 це період з 27.08.2017 до 05.03.2018.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає доречним довід касаційної скарги, що у розрахунку позивача, який поданий до суду апеляційної інстанції, по трьом накладним №7390 (період з 11.07.2017 до 26.08.2017), №7604 (період з 21.07.2017 до 26.08.2017), №7904 (період з 25.07.2017 до 26.08.2017), позивачем визначено, що періоди невиконання зобов'язань із оплати за кожною із поставок мали початок поза межами визначеного позивачем у суді першої інстанції проміжку часу невиконання зобов'язань (з 27.08.2017).

В свою чергу суд першої інстанції також не врахував наведеного та дійшов помилкового висновку, що періодом з нарахування пені, визначеним позивачем при зверненні з позовом, охоплюється лише остання партія поставки на суму 214 200,00 грн (видаткова накладна №9101 від 23.03.2017), тоді як нарахування штрафних санкцій здійснюється по кожній партії поставки окремо з урахуванням приписів ч. 6 ст. 231 ГК України.

5.2.8. Що стосується сум 3% відсотків річних та інфляційних втрат, то вони були розраховані з відповідними порушеннями без дослідження періодів прострочення по кожній партії поставки, однак суди наведеного не врахували та не перевірили відповідні розрахунки позивача у наведеній частині.

5.2.9. Більш того, господарські суди не перевірили розрахунок позивача з урахуванням умов договору.

Так, звертаючись до суду, позивач зазначив, що відповідно до п. 2.3 договору №132/16 відповідач зобов'язаний оплатити товар позивачу протягом п'яти календарних днів після отримання товару, а відповідно до п. 1.1 договору відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

Позивач зауважив, що відповідно до умов специфікацій, відповідач зобов'язаний оплатити товар позивачу протягом трьох календарних днів після отримання товару.

Однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили умови оплати по кожній специфікації, за якою наявна прострочка оплати товару, зокрема умову протягом якого періоду часу у відповідача виникає обов'язок щодо оплати товару.

У зв'язку з викладеним, Верховний Суд вважає передчасними висновки обох судових інстанцій щодо початку періоду прострочки виконання зобов'язань відповідачем, оскільки такі висновки зроблені без з'ясування правильності розрахунку сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, що стягуються.

Отже, у зазначеній частині доводи касаційної скарги знайшли свої підтвердження.

За змістом статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення у справі в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 2, 73, 86, 104, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, тобто, спір в цій частині вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа у зазначеній вище частині має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

6.3. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення характеру спірних правовідносин, і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамейя" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 20.06.2018 у справі №920/181/18 скасувати в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Справу у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати