Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.06.2023 року у справі №910/7149/22
Постанова КГС ВП від 22.06.2023 року у справі №910/7149/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7149/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Дудник О.Є. (адвокат); Мирошніченко І.В. (адвокат),

відповідача - Лукомський П.В. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023

за позовом акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна"

про внесення змін до договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Бенефіт Юніон".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" (ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна", відповідач) про внесення змін до договору.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем (заставодавцем, боржником) умов договору про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022, укладеного в рахунок часткового забезпечення виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором від 21.07.2021 № 210721- МКЛВ, в частині передачі позивачу (заставодержателю, кредитору) предмета застави у кількості визначеній договором про задоволення вимог заставодержателя.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського міста Києва від 20.12.2022 (суддя Картавцева Ю.В.) у справі №910/7149/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.), позов задоволено повністю.

Внесено зміни до Договору про задоволення вимог заставодержателя (Договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022, укладеного між АТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" на умовах, визначених Додатковою угодою № 1.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Відповідач, не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема:

- неправильно застосовано статтю 28 та 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - Закон № 1255-IV) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/22 (914/608/20) та від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц);

- неправильно застосовано частину другу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) (постанови Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 01.12.2021 у справі №913/32/21).

4.2. В контексті висновків про доведення обставин передачі позивачу товару іншими доказами у зв`язку із невизнанням факту такої передачі скаржник посилається на висновки у справі № 905/49/15, у справі № 914/2267/18, у справі № 924/233/18, у справі № 910/14900/19, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21,у справі №924/233/18.

4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник вказує зокрема на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку обставинам справи, що, на думку скаржника, зумовило відсутністю обґрунтованих висновків з питань, зокрема:

- яке саме зобов`язання лежить в основі Договору про задоволення вимог, і які права та обов`язки його сторін складають зміст цього зобов`язання; яке місце виконання всього зобов`язання за Договором про задоволення вимог і чи можна вважати це місце місцем фактичної передачі заставного майна Позивачу вказаного у пункті 9 Договору про задоволення вимог;

- чи була фактично завершена процедура позасудового звернення стягнення на предмет- застави за Договором про задоволення вимог ще до ініціювання Позивачем укладення Додаткової угоди №1 до цього Договору (чи мало місце задоволення вимог Позивача за рахунок прийнятого у власність заставного майна у кількості 875.34 тонн та списання Позивачем заборгованості Відповідача по кредиту за Кредитним договором на суму вартості прийнятого Банком на баланс предмету застави у зазначеній вище кількості;

- які підстави та мотиви одночасного визнання Позивачем одних і тих самих первинних документів (Акту приймання-передачі від 11.05.2022 та Видаткової накладної від 11.05.2022 №2220) щодо одних і тих самих товарів в обороті (предмету застави), набутих Позивачем у власність у процедурі позасудового звернення ним стягнення за Договором про задоволення вимог: дефектними - для однієї кількості прийнятих на баланс товарів, які пізніше були списані Позивачем з балансу, та недефектними - для іншої кількості цих товарів, яка зазначалась у Додатковій угоді №1 до Договору про задоволення вимог;

- якими саме доказами підтверджено передачу Позивачу товарів в обороті кількістю 177,91 тонн та вартістю 12 686 770,50 грн (чи були окремі акт та видаткова накладна на вказану кількість товару (окрім спірних Акту та Видаткової накладної, які визнано дефектними), та чи враховували ці первинні документи (окремо оформлені) всі висновки, зроблені судами щодо наявних у справі Акту приймання-передачі товарів від 11.05.2022 та Видаткової накладної від 11.05.2022 №2220, як то - місце укладення/підписання назву посади, підпис Зберігача тощо;

- для з`ясування реальності господарської операції з отримання Позивачем товару за Договором про задоволення вимог на підставі Акту приймання-передачі товару від 11.05.2022 та Видаткової накладної від 11.05.2022 №2220 - чи мало місце відображення операції з передачі Позивачу у власність товарів у податкових накладних та звітності кожної Сторони цього Договору;

- чи були докази активних дій Відповідача щодо заставного майна після укладення ним Договору про задоволення вимог (переміщення товарів в інше місце чи відчуження третім особам); за умови доведення доказами вчинення Відповідачем таких дій - чи були підстави і які саме для виникнення у Позивача права на зменшення набутих ним попередньо собі у власність товарів в обороті та, відповідно, на збільшення розміру заборгованості Відповідача за Кредитним договором, а відтак, і на ініціювання Позивачем необхідності укладення Додаткової угоди №1 до Договору про задоволення вимог із меншою кількістю заставного майна;

- чи мав місце вплив Третьої особи у цій справі (як Зберігача) на процес зберігання спірних товарів в обороті на складі (і, зокрема, до їх недостачі), враховуючи, що ця особа є пов`язаною із Позивачем одним і тим самим бенефіціарним власником.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

6.1. Між акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" (позичальник, відповідач) 21.07.2021 укладено кредитний договір № 210721- МКЛВ (далі - кредитний договір), пунктом 1.1 якого визначено, що на умовах, викладених у договорі, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії (грошові кошти на умовах, зазначених в договорі) одним або кількома траншами, але в будь-якому випадку в межах встановленого ліміту кредитної лінії в загальній сумі кредиту у базовій валюті 3 200 000,00 євро, що дорівнює еквіваленту 102 510 080,00 грн за курсом НБУ на день укладання договору, та в межах встановленого строку кредиту (до кінцевої дати погашення, визначеної п. 2.5.2 договору), а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити плату (проценти та комісії за договором) за кредит у порядку та на умовах цього договору.

6.2. Відповідно до пункту 2.5.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит в терміни, встановлені в заяві на видачу траншу, не пізніше 60 календарних днів, з дати отримання відповідного траншу, але в будь-якому випадку не пізніше кінцевої дати погашення - 13.06.2022 включно, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до іншого терміну відповідно до умов договору.

6.3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" і АТ "Банк Кредит Дніпро" було укладено договір застави від 21.07.2021 № 210721-ЗТО (далі - договір застави), пунктом 1.1 якого встановлено, що заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя до позичальника, за виконання усіх основних зобов`язань позичальника за кредитним договором, який укладено між заставодержателем та позичальником, та додатковими договорами до нього, які укладені та/або можуть бути укладені в майбутньому.

6.4. Предметом застави є: поліетилен високого тиску, дизельне пальне ДТ-Л-К5 сорт С, волокно поліакрилонітрильне, нитки поліамідні, нитки поліефірні, поліолефінова плівка, поліпропіленова плівка, поліетилен високого тиску, поліетиленова плівка, полотна трикотажні поліефірні, полотна неткані поліефірні, Спанбел, акваспан, скло продукція згідно з додатку № 1 до цього договору.

6.5. Як вбачається з пункту 1.3 договору застави, предмет застави знаходиться, за адресою: Васильківський р-н, с. Багрин, вул. Київська, 2г, на підставі договору зберігання від 01.10.2019 № 01/10//19-З, строк договору до 31.12.2021.

6.6. Згідно з пунктом 1.4 договору застави, предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця з урахуванням обмежень, встановлених договором та чинним законодавством.

6.7. У випадку часткової або повної реалізації/переробки предмета застави, товари в обороті/переробці, що були реалізовані/перероблені, замінюються на товари такого ж виду (роду), якості, кількості та такої ж або більшої вартості або на інших товарів за згодою сторін без укладання додаткових угод до даного договору (пункт 1.8 договору застави).

6.8. Пунктом 4.3 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законодавством у випадку нотаріального посвідчення цього договору, або в позасудовому порядку будь-яким із способів, зокрема, шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором.

6.9. Сторони погоджуються, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих заставодержателем в результаті такого звернення стягнення та/або вартості предмета застави, одержаного заставодержателем у власність (п. 4.6 договору застави).

6.10. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту № б/н від 25.02.2022, у якій посилаючись на пункт 6.14 кредитного договору повідомив відповідача про необхідність у строк до 28.02.2022 повернути кредит, сплатити проценти за його використання, виконати інші зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі. Таким чином, відповідач має сплатити позивачу 102 999 775,95 грн, з яких: за кредитом - 102 706 000,00 грн, за поточними процентами - 293 775,95 грн.

6.11. 20.04.2022 позивач надіслав відповідачу повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання № 21-2037 від 20.04.2022, у якому вимагав протягом 30-ти днів з моменту отримання цього повідомлення повністю погасити заборгованість за кредитним договором у розмірі 103 621 912,41 грн, або передати предмет застави, який є забезпеченням згідно з п. 1.3 договору застави, у володіння банку протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

6.12. У відповідь на повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання № 21-2037 від 20.04.2022 відповідач листом № 885/2 від 02.05.2022 повідомив позивача про готовність частково задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення позивачем стягнення на частину товарів в обороті, які зберігаються за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Багрин, вул. Київська, 2г, на підставі договору зберігання № 01/09/21-З від 01.09.2021.

6.13. 11.05.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання), відповідно до п. 1 якого заставодавець передає рухоме майно у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання, а обтяжувач приймає від заставодавця і набуває право власності на товари в обороті, а саме: поліетилен високого тиску ПЕВТ марка 10303-003 в/г; поліетилен високого тиску ПЕВТ марка 107-61К в/г; поліетилен високого тиску ПЕВТ марка 12203-250 в/г; поліетилен високого тиску ПЕВТ марка 15803-020 в/г; поліетилен високого тиску ПЕВТ марка 17703-010 в/г.

6.14. Пунктом 4 договору про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022 визначено, що згідно з даними, що містяться у звіті про незалежну оцінку ринкової вартості від 04.05.2022 року, виконаної ТОВ "Авіста-А", ринкова вартість вищезазначених товарів в обороті становить 58 926 480,40 грн.

6.15. Звертаючись до суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем умов договору про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022, укладеного в рахунок часткового забезпечення виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором № 210721- МКЛВ від 21.07.2021, у частині передачі позивачу (заставодержателю, кредитору) предмета застави у кількості визначеній договором про задоволення вимог заставодержателя.

6.16. З огляду на викладене, позивач просив місцевий господарський суд внести зміни до договору про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022, укладеного між позивачем та відповідачем на умовах визначених додатковою угодою № 1.

6.17. Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2022 позов задоволено повністю. Вирішено внести зміни до договору про задоволення вимог заставодержателя (договір про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022, укладеного між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна", на умовах визначених додатковою угодою № 1 зі змістом, наведеним у резолютивній частині судового рішення. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

8.2. Відповідно до положень статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

8.3. Згідно з частиною першою статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

8.4. Статтею 40 Закону України "Про заставу" встановлено, що предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

8.5. Відповідно до статті 43 Закону України "Про заставу", у разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов`язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості.

8.6. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що укладення договору про задоволення вимог заставодержателя (договору про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) між позивачем та відповідачем від 11.05.2022 є реалізацією позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

8.7. Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- у пункті 12 договору про задоволення вимог заставодержателя, сторони погодили необхідність укладення додаткової угоди до договору, щодо визначення остаточної кількості, номенклатури, вартості товарів в обороті та суми зменшення заборгованості за кредитним договором від 21.07.2021 № 210721- МКЛВ шляхом укладення відповідної додаткової угоди, відтак спір щодо зміни договору підлягає вирішенню судом;

- первинні бухгалтерські документи, складені на виконання договору про задоволення вимог заставодержателя від 11.05.2022, не відповідають критеріям реальності господарської операції, містять дефекти, а факт отримання товару у кількості, номенклатурі та вартості зазначених у первинних бухгалтерських документах не визнається стороною договору;

- у матеріалах справи відсутні докази, які б переконливо свідчили про реальний рух товару від ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" до АТ "Банк Кредит Дніпро" у кількості, номенклатурі та вартості зазначених у первинних бухгалтерських документах.

8.8. Залишаючи без змін судове рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд зазначив, зокрема про те, що з аналізу змісту пунктів 11, 12 договору про задоволення вимог заставодержателя вбачається, що сторони договору досягли згоди щодо необхідності укладення додаткової угоди до договору для визначення остаточної кількості, номенклатури, вартість товарів в обороті та суми зменшення заборгованості за кредитним договором від 21.07.2021 № 210721- МКЛВ. Оцінюючи акт приймання-передачі товарів в обороті від 11.05.2022 та видаткову накладну від 11.05.2022 № 2220 з огляду на критерії фактичного здійснення господарської операції на підтвердження якої вони складені, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відсутність можливості здійснення господарської операції, зазначеної в первинних бухгалтерських документах, з урахуванням місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів.

8.9. Судові рішення у справі оскаржуються з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України .

8.10. Так, касаційна скарга мотивована зокрема тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зазначених в розділі 4 цієї постанови.

8.11. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.12. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.13. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.14. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.15. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.16. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.17. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.18. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

8.19. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

8.20. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.21. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.22. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.23. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.24. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

8.25. Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

8.26. Щодо норм статей 28, 29 Закону № 1255-IV ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" наводить постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/22 (914/608/20), від 13.07.2022 у справі №645/6151/15-ц.

8.27. Єдиний державний реєстр судових рішень не містить постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/22 (914/608/20), що унеможливлює достеменне розуміння позиції скаржника.

8.28. Втім, існує постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності в межах справи № 914/2350/18 про банкрутство.

8.29. Позов у справі № 914/2350/18 (914/608/20) в частині предмета застави стосувався визнання протиправним рішення про прийняття у власність рухомого майна, а не внесення змін до укладеного між сторонами договору про передачу рухомого майна у власність обтяжувача. Крім того, процедура стягнення не була врегульована сторонами у відповідному договорі, отже обставини цієї справи не є релевантними до справи, яка розглядається.

8.30. Висновки Верховного Суду у справі № 645/6151/15-ц, на яку посилається скаржник, стосувалися правовідносин щодо звернення стягнення на предмет застави у судовому порядку шляхом визнання за заставодержателем права власності на предмет застави, що виключає можливість застосування цих висновків до правовідносин у справі № 910/7149/22, що виникли з приводу внесення змін до договору, яким регулюються питання звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку.

8.31. Посилаючись на висновки Верховного Суду про застосування частини другої статті 9 Закону № 996-XIV в частині наслідків виявлених недоліків первинних документів, ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" наводить постанови Верховного Суду: від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 01.12.2021 у справі № 913/32/21.

8.32. Так, у справі № 916/922/19 (постанова Верховного Суду від 29.01.2020) розглядався спір за позовом про стягнення 1 050 038,01 грн, з яких: 933 693, 66 грн основного боргу, 28 658, 64 грн 3% річних, 87 685, 71 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару;

- у справі № 910/19702/17 (постанова Верховного Суду від 20.12.2018) предметом спору було стягнення з відповідача 62 810,31 грн, з яких 56 973, 28 грн - основний борг, 505,74 грн - З % річних, 4 248,80 грн - пеня, 1 082,49 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що відповідач не оплатив вартість товару, поставленого за договором поставки;

- у справі № 910/6216/17 (постанова Верховного Суду від 06.11.2018) суд розглядав спір про стягнення 398 794 грн за договором купівлі-продажу. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства та укладеного сторонами договору, не виконав взяті на себе зобов`язання з поставки оплаченого товару, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у зазначеній сумі;

- у справі № 915/878/16 (постанова Верховного Суду від 05.12.2018) фізична особа- підприємець звернулася до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до фізичної особи-підприємця про стягнення заборгованості на загальну суму 473 016, 50 грн.: в тому числі 244 987,50 грн основного боргу, 62 113,00 грн пені, 238 833,00 грн інфляційних втрат, 19 736,53 грн 3% річних. Позовна заява була мотивована тим, що фізичною особою-підприємцем порушено умови договору купівлі- продажу продукції в частині оплати придбаного за договором товару. В зв`язку з оплатою товару частково та несвоєчасно, фізична особа-підприємець нарахував пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, річні та інфляційні. Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 526 530 610 611 617 625 655 712 Цивільного кодексу України, статті 173 174 193 Господарського кодексу України;

- у справі № 909/1073/17 (постанова Верховного Суду від 03.02.2020) юридична особа звернулася до суду із позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця заборгованості в сумі 255 751, 68 грн, з яких: 232 915, 64 грн - борг, 16 520,07 грн - пеня, 4 420,74 грн - інфляційне збільшення, 1 895,23 грн - 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу морозива, відповідач не розрахувався у повному обсязі з позивачем за отриманий товар;

- у справі № 927/833/18 (постанова Верховного Суду від 18.08.2020) розглядалися первісний позов про стягнення 338 791, 38 грн основного боргу, 13 708,23 грн інфляційних втрат, 7 546, 23 грн 3% річних та 86 489, 26 грн штрафу та зустрічний позов про стягнення 598 845, 30 грн., з яких 490 000,00 грн попередньої оплати, 72 875, 75 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 35 969, 55 грн пені. Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку із розрахунками між сторонами при виконанні договору купівлі- продажу товару;

- у справі № 913/32/21 (постанова Верховного Суду від 01.12.2021) про стягнення 1 846 868,90 грн позивач (продавець) уклав з відповідачем (покупець) договір купівлі-продажу і на виконання його умов передав у власність покупця товар на загальну суму 1 896 566,96 грн. За одержаний товар відповідач сплатив на користь продавця 1 000 000 грн., а також повернув частину товару на суму 68 613, 48 грн. Неоплаченою залишилися частина товару на суму 827 953,48 грн. Оскільки добровільно покупець за весь товар так і не розрахувався, позивач, нарахувавши на суму заборгованості передбачені умовами договору проценти, пеню та штраф, а також визначені статтею 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення вказаних сум у примусовому порядку.

8.33. В контексті висновків про доведення обставин передачі позивачу товару іншими доказами у зв`язку із невизнанням факту такої передачі скаржник посилається на висновки у справі № 905/49/15, у справі № 914/2267/18, у справі № 924/233/18, у справі № 910/14900/19, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21,у справі №924/233/18.

- у справі № 905/49/15 (постанова Верховного Суду від 04.11.2019) фірма звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення 156 645, 48 грн заборгованості з оплати одержаного на підставі договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції. Позов обґрунтовано неналежним виконанням умов договору поставки товару в частині оплати одержаного товару;

- у справі № 914/2267/18 (постанова Верховного Суду від 29.11.2019) юридична особа звернулася до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення 575 627, 76 грн заборгованості (з урахуванням зменшення позовних вимог), з яких 535 694, 00 грн сума основного боргу, 54 495, 59 грн пені, 9 090, 41 грн 3% річних та 39 933,76 інфляційних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки;

- по справі № 924/233/18 (без дати) скаржником не наведено, яка саме постанова Верховного Суду містить правовий висновок (і який саме висновок), що не був застосований судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/7149/22, а тому неможливо визначити, що саме має на увазі ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" при посиланні на цю справу. Втім, Єдиний державний реєстр судових рішень містить постанови у справі № 924/233/18 від 17.08.2022, від 24.11.2021, від 25.06.2020, і у всіх них зазначено, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором поставки молока у розмірі 3 935 558,00 грн, що свідчить про нерелевантність цієї справи до справи № 910/7149/22;

- по справі № 910/14900/19 (без дати) скаржником також не наведено, яку саме з наявних у цій справі постанов Верховного Суду має на увазі скаржник, в той час як Єдиний державний реєстр судових рішень містить постанови від 26.05.2022 та від 10.12.2020 у цій справі. Разом з тим, з цих постанов Верховного Суду вбачається, що ним розглядався спір за первісним позовом про зобов`язання вчинити дії та стягнення 410 215, 30 грн боргу за договором поставки та за зустрічним позовом про стягнення 1 756 674,65 грн боргу за договором поставки;

- у справі № 912/1414/21 (постанова Верховного Суду від 08.06.2022) юридична особа звернулась до суду з позовом про стягнення 1 772 629, 34 грн., в тому числі 1 299 998,56 грн основного боргу, 82 631, 21 грн пені та 389 999, 57 грн штрафу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору поставки в частині оплати поставленого товару.

8.34. Із встановлених попередніми інстанціями обставин справи вбачається, що спір у справі № 910/7149/22 виник з приводу внесення змін до укладеного між AT "Банк Кредит Дніпро" і ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" Договору про задоволення вимог заставодержателя (Договору про передачу рухомого майна у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання) від 11.05.2022. Оскільки у ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" (яке є одночасно позичальником за кредитним договором і заставодавцем за договором застави) виникла кредитна заборгованість перед AT "Банк Кредит Дніпро", сторони домовились здійснити погашення частини боргу за рахунок заставного майна, шляхом звернення стягнення на нього у позасудовому порядку. Для цього сторони уклали зазначений вище Договір, у якому, серед іншого, передбачили укладення додаткової угоди до Договору (пункт 12 Договору).

8.35. За результати перегляду справи суд апеляційної інстанції погодився з позицією відповідача і зазначив, що вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що первинні бухгалтерські документи містять неістотні недоліки. Втім, судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом пункту 12 Договору сторони визначили, що остаточна кількість, номенклатура, вартість товарів в обороті та сума зменшення заборгованості за кредитним договором підлягає визначенню шляхом укладення відповідної додаткової угоди до Договору. AT "Банк Кредит Дніпро" звернулося до ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" з вимогою (вих. № 17-3553) підписати Додаткову угоду № 1 до Договору та додало до вимоги два оригінальні примірники цієї Додаткової угоди № 1 з підписом представника та печаткою Банку. Місцевим господарським судом зазначено про те, що доказів щодо досягнення сторонами згоди на зміну договору шляхом укладання Додаткової угоди до Договору матеріали справи не містять.

8.36. Законодавець однією із засад (принципів) господарського судочинства визначив змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 13 ГПК України).

8.37. Враховуючи вище викладене, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не відповідають критеріям подібності.

8.38. За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України з врахуванням відзиву на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.39. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.40. Скаржник також зазначає про те, що підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій є те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 287, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

8.41. Втім, з огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак, у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилається скаржник, не підтвердилася.

8.42. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

8.43. Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.44. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не можуть ставитися під сумнів (див. також справу "Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа "Рябих проти Росії", заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.45. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/7149/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белферт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/7149/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/7149/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова