ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 910/16750/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Вітусєвича Я. Ф. (довіреність б/н від 11.07.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019

у справі № 910/16750/18

за позовом Відділу капітального будівництва Миргородської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД"

про розірвання договору підряду від 19.10.2015 № 271 та стягнення 186 816,96
грн.,

(у судовому засіданні 22.10.2019 оголошувалась перерва до 18.11.2019),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Відділ капітального будівництва Миргородської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" про розірвання договору підряду № 271 від
19.10.2015 та стягнення 186 816,96 грн. штрафних санкцій.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 (суддя Мудрий С. М. ) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 (колегія суддів у складі: Тищенко А. І. - головуючий, Скрипка І. М., Іоннікова І. А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено в повному обсязі. Розірвано договір підряду № 271 від 19.10.2015 та стягнуто з відповідача на користь позивача 121 949,96 грн. неустойки та 67 867,00 грн. штрафу.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Відділом капітального будівництва Миргородської міської ради (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" (підрядником) 19.10.2015 укладено договір підряду №271 на виконання робіт "Реконструкція мосту через Хорол, загальною довжиною 116 м. по вул. Гоголя у м. Миргород Полтавської області".

15.12.2017 об'єкт "Реконструкція мосту через Хорол, загальною довжиною 116 м. по вул. Гоголя у м. Миргород Полтавської області" будівництвом закінчений і визнаний готовим до експлуатації.

Згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 07.12.2017 через несприятливі погодні умови строком виконання робіт з демонтажу робочого майданчика і установлення бар'єрного огородження на підходах визначено 2-й квартал 2018 року.

Додатковою угодою № 17 від 27.12.2017 до договору термін його дії продовжений до
31.05.2018 для виконання робіт з демонтажу робочого майданчика і установлення бар'єрного огородження на підходах.

За твердженнями позивача, станом на 05.12.2018 відповідач свої зобов'язання за договором не виконав.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про належне виконання робіт за договором та претензіями про сплату штрафних санкцій за невиконання його умов у визначені строки, проте вони залишились без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що строк дії договору підряду закінчився 31.05.2018. Між тим, з позовною заявою про його розірвання позивач звернувся у грудні 2018 року, тобто після закінчення строку дії. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), а відтак вимога позивача про розірвання договору підряду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Крім цього, позивачем не долучено ні до матеріалів позовної заяви, ні в процесі розгляду справи пояснень та обґрунтованого розрахунку, яким чином встановлено вартість кожного невиконаного етапу робіт, на основі якого ним здійснено розрахунок розміру неустойки та штрафу. За відсутності погодження між сторонами вартості кожного окремого етапу виконання робіт, неможливо встановити, на яку суму та який саме етап робіт не був виконаний відповідачем. Отже, з поданих до матеріалів справи доказів не вбачається можливим встановити які саме роботи, згідно з умовами договору, і якої вартості були виконані відповідачем, та які він не виконав.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) такою умовою є виконання, проведене належним чином. Відтак, зобов'язання і договір в частині виконання відповідачем робіт з демонтажу робочого та будівельного майданчиків і установлення бар'єрного огородження на підходах продовжує діяти. І можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк визначений договором сплив. Оскільки судом встановлено обставини порушення відповідачем істотних умов договору щодо виконання робіт з порушенням строку, встановленого у договорі, та не в повному обсязі, позовна вимога про розірвання договору ним задоволена. Крім цього, апеляційний суд дійшов висновку, що підтвердження розрахунків штрафних санкцій надавалися до суду першої інстанції, проте не були враховані під час прийняття рішення. Перевіривши правильність розрахунків штрафних санкцій, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 121 949,96 грн. пені та 64 867,00 грн. штрафу на підставі п. 7.3.1. договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосуванням судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Доводи скаржника зводяться до того, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому, розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).

Висновок про те, що станом на квітень 2019 року було відшкодовано зворотних матеріалів від розбирання понтонного мосту на суму 118 760,40 грн. в т. ч ПДВ., у зв'язку з чим вартість невиконаних робіт становить 648 670 грн., зроблений судом лише на підставі тверджень позивача, за відсутності жодних доказів по вказаному факту. Доказів про те, що на момент подання позову не здійснено робіт в повному або частковому обсязі, позивачем не надано.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.10.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.10.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до п. 10.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31.12.2016 включно, а в частині зобов'язань, які виникли в період дії договору та відповідальності за їх виконання, до повного їх виконання, проведеного належним чином.

За положеннями ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.

Як встановлено судами обох інстанцій, сторонами неодноразово змінювались строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод до договору. Зокрема, у додатковій угоді № 17 передбачено, що останній термін виконання робіт був продовжений сторонами до 31.05.2018.

Отже, строк дії договору підряду №271 від 19.10.2015 закінчився 31.05.2018.

Проте, з позовною заявою про розірвання договору підряду № 271 від 19.10.2015 позивач звернувся у грудні 2018 року, тобто після закінчення строку дії цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

Дійсно, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв'язку з чим вимога позивача про розірвання договору підряду №271 від 19.10.2015 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Вказаним спростовується висновок апеляційного господарського суду про те, що можливість розірвання договору не виключається тим фактом, що строк дії договору сплив.

Крім цього, ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з'ясуванні, зокрема, того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку повинен обґрунтувати свої висновки з посиланням на відповідні докази.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до гарантійного листа відповідач гарантує, що виконає роботи з демонтажу робочого майданчика (163.4 тис. грн. ), роботи по демонтажу будівельного майданчика (15.6 тис. грн. ), установлення бар'єрного огородження на підходах (681 тис. грн. ) частково в рахунок повернення зворотних матеріалів (понтонний міст).

При цьому, вартість невиконаних ТОВ "СТАР ГРУП ЛТД" робіт становить суму не використаних коштів (51 090,48 грн. ) + вартість зворотних матеріалів (716 340

грн. ), що складає 767 430,48 грн.

За твердженнями позивача, станом на квітень 2019 року було відшкодовано зворотних матеріалів від розбирання понтонного мосту на суму 118 760,40 грн. в т. ч ПДВ. Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, вартість невиконаних робіт становить 648 670,00 грн.

Разом з тим колегія суддів касаційної інстанції вважає вказаний висновок помилковим, оскільки, всупереч ст. 236 ГПК України, він не підтверджений жодними доказами в частині оплати 118 760,40 грн., і, по-суті, є припущенням суду.

Однак судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, відповідних доказів не встановлено і місцевим господарським судом, який, в свою чергу, зазначив, що посилання позивача на конкретну вартість невиконаних робіт по кожному етапу є необґрунтованим, не підтвердженим жодними доказами та ґрунтується виключно на припущеннях позивача, оскільки ні умовами договору, ні календарним планом-графіком виконання робіт, ні іншими доказами у справі, поданими позивачем, не визначено конкретної вартості кожного етапу виконання робіт, а зазначено лише строк виконання кожного етапу та загальну суму договору.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено та не зазначено в оскаржуваній постанові, що відповідна обставина визнавалася відповідачем, у зв'язку з чим не підлягала доказуванню в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Хоча ГПК України і не містить визначення вказаних понять, їх зміст розкривається у відповідних статтях Кодексу через встановлення певних прав та обов'язків, а також меж поведінки учасників справи та суду, який, відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України, повинен зберігати об'єктивність та неупередженість.

Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ст. 13 ГПК України.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ч. 1 ст. 14 ГПК України випадках.

Пункт 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Враховуючи викладене, оскільки місцевим господарським судом встановлено, що розрахунок штрафу та неустойки, наданий позивачем не є обґрунтованим жодними належними, допустимими та достатніми доказами, позаяк з матеріалів справи неможливо встановити ні вартість виконаних робіт по кожному етапу окремо, ні залишок невиконаних робіт по кожному етапу окремо, а висновок про відшкодування відповідачем зворотних матеріалів від розбирання понтонного мосту на суму 118
760,40 грн. не підтверджений жодними доказами, з огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України, відповідно до яких повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу та неустойки у на загальну суму 186 816,96 грн.

Відповідно до ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, колегія суддів вважає законною відмову місцевого господарського суду у задоволенні позову, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції такою, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" підлягає задоволенню, постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 - скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 - залишенню в силі.

Оскільки Суд задовольняє касаційну скаргу, скасовує оскаржувану постанову апеляційного і залишає в силі рішення місцевого господарського суду, судовий збір за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача у сумі 9 128,50 грн.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 910/16750/18 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2019 у справі № 910/16750/18 залишити в силі.

4. Стягнути з Відділу капітального будівництва Миргородської міської ради
(37600, Полтавська обл., місто Миргород, вул. Якова Усика, будинок 7, код ЄДРЮОФОПГФ (ЄДРПОУ) - 38468277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Груп ЛТД" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, будинок 2/37, код ЄДРЮОФОПГФ (ЄДРПОУ) - 38870330) 9 128,50 грн. (дев'ять тисяч сто двадцять вісім гривень 50 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.