Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.10.2018 року у справі №910/203/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/203/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Ткач І.В.

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Пінчук В.І.

від 24.05.2018

та постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.

від 04.09.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Харківський жиркомбінат"

про розірвання договору поруки від 04.11.2016 № 4Х16006Д/П

за участю представників:

позивача: Шубак О.І.

відповідача: Опанасик В.В.

третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк - Сіті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання з 24.11.2016 договору поруки від 04.11.2016 № 4Х16006Д/П.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що ТОВ "Лайк - Сіті", як поручителем, виконано зобов'язання ТОВ "Торговий дім" Харківський жиркомбінат" (боржника) за кредитним договором. Проте, відповідачем в порушення положень встановлених п.п. 8, 10 Договору поруки не передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором та засобів забезпечення вказаних обов'язків. Внаслідок цього, за доводами позивача, він зазнав збитків і втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та був вимушений залучити кредитні кошти. Враховуючи викладене, позивач просив розірвати договір поруки з огляду на істотне порушення договору іншою стороною.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

04.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" (поручителем) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитором) був укладений договір поруки № 4Х16006Д/П (далі - договір поруки), згідно з умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «Торговий дім «Харківський жиркомбінат» його зобов'язань за кредитним договором № 4Х16006Д від 21.03.2016 (далі - кредитний договір) з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 2 та п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

Пунктом 8 договору передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам,) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору).

У п. 17 договору поруки зазначено, що цей договір укладено/підписано і використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.

Як стверджує позивач, ним на підставі платіжного доручення №4010 від 07.11.2016 на виконання умов Договору поруки перераховано відповідачу 602762618,61 грн з призначенням платежу: "виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Х16006Д від 21.03.2016 згідно з договором поруки №4Х16006Д/П від 04.11.2016".

Позовні вимоги з посиланням на ст. 612 ЦК України обґрунтовані тим, що позивачем, як поручителем виконано зобов'язання ТОВ "Торговий дім" Харківський жиркомбінат" (боржника) за кредитним договором. Проте, відповідачем в порушення положень встановлених п.п. 8, 10 Договору поруки не передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором та засобів забезпечення вказаних обов'язків. Внаслідок цього, за доводами позивача, він зазнав збитків і втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та був вимушений залучити кредитні кошти. Враховуючи викладене, позивач просив розірвати договір поруки з огляду на істотне порушення договору іншою стороною.

За доводами позивача, метою укладення договору поруки було отримання прибутку. Істотною умовою цього договору та умовою, що сприяла його укладенню, за доводами позивача, була наявність відомостей щодо існування у ПАТ "КБ "Приватбанк" прав, що забезпечують право вимоги за кредитними зобов'язаннями боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості; суттєвою умовою договору було те, що до позивача переходять всі права кредитора за кредитним договором (п. 8, п.10).

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивачем не надано доказів того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів значною мірою позбавило ТОВ "Лайк - Сіті" того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання боржника та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Позивачем не доведено того, що ним було повністю виконано зобов'язання з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань та строків їх виконання.

Також, позивачем не доведено порушення відповідачем встановленого договором обов'язку, що виключає можливість застосування ст. 612 ЦК України на підставі якого у вказаній справі було заявлено позов.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі №910/203/18 та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 509, 522, 525, 626, 627, 638, 650, 652, 653 Цивільного кодексу України, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору поруки, що полягало у ненаданні позивачеві копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач не зміг реалізувати своє право на стягнення з боржника боргу та поніс збитки у сумі 602762618,61 грн, які ним було перераховано у рахунок виконання кредитних зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Харківський жиркомбінат" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк".

Позиція Верховного Суду

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 5 договору від 04.11.2016 у випадку невиконання боржником пункту 1 спірного договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, наведений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги (п. 6 договору).

Втім, як установив суд апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, а також на підтвердження наявності порушеного зобов'язання боржника та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачеві.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз положень частин 1, 2 статті 556 цього Кодексу дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Під час вирішення спору апеляційний господарський суд визнав недоведеним позивачем факт повного виконання зобов'язання за боржника перед кредитором із повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника перед кредитором становила саме погашену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як уже зазначалося, сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою. Однак, як установили господарські суди попередніх інстанцій, належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору від 04.11.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору у матеріалах справи немає.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не установили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору від 04.11.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України). Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених позивачем коштів, тому не доведено і наявності шкоди. Крім того, вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не установили обставин і підстав, з якими положення статті 652 Цивільного кодексу України (істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору) пов'язують можливість розірвання спірного договору.

Ураховуючи наведені положення законодавства і обставини установлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору від 04.11.2016.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

8. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №910/203/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді В. Студенець

І. Ткач