Історія справи

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/570/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - Підприємство) - Бондарева Р.В.,

відповідача - Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) - Павленко О.В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (далі - ТОВ "Транс-Сервіс") - Розенбойма Ю.О.,

розглянувши касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2017 (суддя Оборотова О.Ю.) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 (колегія суддів: Мишкіна М.А. (головуючий), судді Будішевська Л.О. і Таран С.В.)

за позовом Підприємства до Відділення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Транс-Сервіс",

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення адміністративної колегії Відділення від 09.02.2017 № 02-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Позовна заява мотивована тим, що Відділенням не наведено доказів вчинення Підприємством порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.05.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх судових інстанцій з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Підприємство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі:

- Відділенням не визначено відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за №317/6605 (далі - Методика), на якому саме ринку (його територіальні межі) діє Підприємство - регіональному чи загальнодержавному;

- попередніми судовими інстанціями взагалі не досліджувались вимоги пункту 6.3 Методики щодо визначення регіонального чи загальнодержавного ринку, не взято до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави";

- судом не досліджувалось питання щодо можливості придбання техніки (як в Україні, так і за кордоном) або взяття в оренду;

- судом не враховано того факту, що ринок перевантажувальної техніки не обмежений лише територією Підприємства. Підприємство не може займати монопольне становище стосовно п'яти портальних кранів, оскільки на балансі Підприємства знаходиться 258 одиниць перевантажувальної техніки. ТОВ "Транс-Сервіс" ніхто не зобов'язував укладати договір оренди портальних кранів; ТОВ "Транс-Сервіс" самостійно порушило питання щодо укладення такого договору;

- у рішенні Відділення взагалі відсутній розрахунок частки монопольного становища Підприємства, не наведено правових підстав наявності у Підприємства частки 35 %;

- конкурентами Підприємства є інші порти України, які надають в оренду портальні крани, а також інші суб'єкти господарювання, що продають або надають в оренду перевантажувальну техніку як в Україні, так і за її межами;

- у Рішенні АМК відсутні будь-які посилання з приводу невідповідності самого договору від 03.06.2014 №1-П про пайову участь в утриманні інфраструктури державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (зараз Підприємство) законодавству про захист економічної конкуренції;

- невідомо як нібито зловживання Підприємством на ринку послуг з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого рухомого майна, а саме перевантажувальної техніки (портальних кранів), необхідної для здійснення відповідної діяльності юридичними особами (портовими операторами), пов'язане з договорами про пайову участь в утриманні інфраструктури Підприємства.

Відділення і ТОВ "Транс-Сервіс", кожний окремо, подали відзиви (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в яких зазначили про безпідставність її доводів та просили судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Клопотання ТОВ "Транс-Сервіс" про повернення без розгляду документа Підприємства за назвою "письмові пояснення" від 14.02.2018 № 171/06-22 касаційною інстанцією відхилено через відсутність підстав для його задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача, відповідача і третьої особи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Рішенням АМК:

визнано, що відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2210 та відповідно до пункту 10.1.2 Методики Підприємство за результатами господарської діяльності за період червень 2014 - грудень 2016 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання суб'єктам господарювання, що здійснюють свою діяльність на території Підприємства, послуг з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого рухомого майна, а саме перевантажувальної техніки (портальних кранів), необхідної для здійснення відповідної діяльності юридичними особами (портовими операторами) в межах території, підпорядкованій Підприємству, з часткою більше 35 відсотків (пункт 1);

дії Підприємства у вигляді створення нерівнозначних умов для деяких суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території морського торговельного порту "Чорноморськ", шляхом укладання з ними договорів про пайову участь в утриманні інфраструктури Підприємства визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 Закону № 2210 у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що можуть призвести до обмеження конкуренції таких суб'єктів господарювання (пункт 2);

за вчинення зазначеного порушення на Підприємство накладено штраф у розмірі 68 000 грн. (пункт 3).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Статтею 1 Закону № 2210 встановлено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону № 2210 суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

За приписами пункту 2 статті 50 Закону № 2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною першою статті 13 Закону № 2210 встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

За приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.

Отже, господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, але не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Місцевий та апеляційний господарські суди, беручи до уваги підстави заявленого позову, з наведенням у оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, встановивши надання на території торговельного порту "Чорноморськ" лише Підприємством у 2014 - 2016 роках послуг з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого рухомого майна, а саме перевантажувальної техніки (портальних кранів), дослідивши вчинення Підприємством дій у вигляді створення нерівнозначних умов для деяких суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території морського торговельного порту "Чорноморськ", шляхом укладання з ними договорів про пайову участь в утриманні інфраструктури Підприємства, давши ретельну оцінку доводам і запереченням сторін та наявним доказам, дослідивши зміст Рішення АМК стосовно обставин вчинення Підприємством названих дій, дійшли обґрунтованих висновків щодо прийняття відповідачем Рішення АМК у межах наданих йому повноважень та з дотриманням приписів чинного законодавства, а тому за відсутності передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання оспорюваного Рішення АМК недійсним правомірно відмовили Підприємству в задоволенні його позовних вимог.

Аргументи Підприємства, викладені в касаційній скарзі, не можуть братися до уваги, оскільки повторюють вимоги, викладені в апеляційній скарзі, які були розглянуті та спростовані судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 зі справи № 916/570/17 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Булгакова

Суддя В.Селіваненко