Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.07.2023 року у справі №916/1664/22
Постанова КГС ВП від 16.04.2025 року у справі №916/1664/22
Постанова КГС ВП від 19.07.2023 року у справі №916/1664/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1664/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокуратури - Цимбалістий Т. О.

позивача - Гуртова К. В.,

відповідача - Війтєва Я. С., Мороз А. С.,

третьої особи-1 - Кондратюк С. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024

(суддя Смілянець Г. Є.)

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024

(судді Філінюк І. Г., Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.)

у справі за позовом керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Херсонська міська рада Херсонської області,

2) Державний реєстратор виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєв Фарід Анварович,

про витребування майна.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Керівник Херсонської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, позивач) до Господарського суду Одеської області з позовом до Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України (далі - Товариство «Знання», відповідач), в якій просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 08.08.2019 № 48153188 про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1890003165101) з одночасним припиненням права власності за Товариством «Знання», яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис 23.07.2019 № 32739939;

- витребувати від Товариства «Знання» нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію, розташованого за адресою: вул. Воронцовська, 14, м. Херсон на користь держави в особі КМУ.

1.2. В обґрунтування підстав позову Прокурор указав, що проведення державної реєстрації права приватної власності за відповідачем на спірну нежитлову будівлю є незаконним та таким, що порушує інтереси держави, оскільки це нерухоме майно є державною власністю. Держава не визначила суб`єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об`єднання колишнього Союзу РСР, а тому єдиним органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист спірного майна, є КМУ, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.

1.3. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.01.2023 закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за відсутністю предмета спору, оскільки відповідач відповідно до статей 346 347 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відмовився від права власності на спірне нерухоме майно, надавши відповідні докази.

1.4. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.05.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2023 про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про витребування майна скасував та направив справу для продовження розгляду.

1.5. Верховний Суд постановою від 19.07.2023 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 залишив без змін.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Позов у справі поданий Прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачем нерухомим майном державної власності, адже відбулася перереєстрація цього майна з відповідною зміною форми власності за суб`єктом господарювання.

2.2. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.07.2022 № 304209139 об`єкт нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Воронцовська, буд.14, станом на 05.07.2022 належить на праві приватної власності Товариству «Знання».

2.3. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.09.2022 № 310436980 право приватної власності Товариства «Знання» на об`єкт нежитлова будівля Планетарію та Кінолекторію за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. Воронцовська, буд.14 припинено 15.09.2022 на підставі заяви про відмову власника від права власності на нерухоме майно.

2.4. Державна реєстрація припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно проведена державним реєстратором 15.09.2022 на підставі нотаріально посвідченої заяви відповідача про відмову від права власності від 15.09.2022 вже після звернення Прокурора з позовом до суду.

2.5. Прокурор, заявляючи позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна, мав на меті повернення цього майна законному його власнику шляхом внесення відповідного запису у державному реєстрі на підставі рішення суду.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 12.06.2024 у задоволенні позову відмовив.

3.2. Рішення мотивував тим, що:

- Прокурор не довів наявності факту володіння відповідачем спірним нерухомим майном, а належним відповідачем за позовом про витребування від особи нерухомого майна є саме особа, за якою зареєстроване право власності;

- посилання Прокурора на те, що сама лише державна реєстрація припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір, а самостійне скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем під час розгляду справи не вирішило спір про право, не беруться до уваги господарським судом з огляду на предмет спору у даній справі - про витребування майна з незаконного володіння відповідача.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

3.4. Постанову мотивував тим, що:

- матеріалами справи підтверджена безпідставна реєстрація права приватної власності на нежитлову будівлю Планетарію та Кінолекторію Товариством «Знання», яка перебувала та перебуває в їх користуванні, з подальшою відмовою відповідача від права власності на нерухоме майно та припинення 15.09.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Метою Прокурора є відновлення власником, а саме Державою володіння нерухомим майном;

- за позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16) у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Товариство «Знання» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024. Просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги та стягнути з відповідача 3028,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги; повернути Прокурору надміру сплачений судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Скаржник також просить змінити рішення суду першої інстанції в частині питання судового збору та судові витрати по сплаті судового збору 3028,00 грн покласти на Прокурора, повернути на користь Прокурора суму надміру сплаченого судового збору в суді першої інстанції.

4.2. Відповідач зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки є необхідність відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 та Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/17785/20 щодо того, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

4.3. Скаржник зазначає, що у цьому випадку позов про витребування майна виключно задля отримання правовстановлюючого документа для здійснення первинної державної реєстрації є благом, яке не підлягає грошовій оцінці, а отже, є вимогою немайнового характеру. Крім того, позов не пов`язаний із неправомірним володінням майном чи його вилученням.

4.4. Відповідач також вказує, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань правильного застосування таких норм права, як статті 1 Першого протоколу, статей 6, 17, 41, 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 щодо належного урядування держави, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» від 09.10.2018 щодо недопустимості покладення відповідальності держави на інших осіб за помилки держави та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» від 03.09.2020.

4.5. Посилається на те, що висновок про застосування зазначених норм права відсутній у подібних правовідносинах в частині віднесення до вимог немайнового характеру такої категорії справ про витребування майна Державою, де позов про витребування майна заявляється з підстав, що є результатом дій Держави, а саме здійснення державної реєстрації та не пов`язані з неправомірним володінням чи фактичним вилученням майна, а заявляються виключно з метою отримання первинного правовстановлюючого документа.

5. Позиції інших учасників справи

5.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, позивач та третя особа-1 у поясненнях на касаційну скаргу просять відмовити в її задоволенні, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

5.2. Третя особа-2 не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду оскаржується відповідачем лише в частині стягнення з відповідача суми судового збору (кваліфікація позовної вимоги про витребування нерухомого майна не як майнової вимоги, а як вимоги немайнового характеру). У решті постанова апеляційного господарського суду не оскаржується. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом в іншій частині колегія суддів не перевіряє.

6.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

6.5. Отже, якщо позивач вважає, що право власності на спірне нерухоме майно має бути зареєстроване за ним, а не за відповідачем, то єдиному належному способу захисту прав позивача відповідає позовна вимога про витребування цього нерухомого майна з володіння відповідача (особи, за якою зареєстроване право власності).

6.6. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Отже, наявність державної реєстрації права власності на нерухоме майно за особою означає, що ця особа володіє нерухомим майном («книжкове» володіння).

6.7. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

6.8. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.

6.9. Таким чином, зареєстроване за особою право власності на нерухоме майно визначає цю особу як «книжкового» володільця цим майном, який фактично володіє цим нерухомим майном, тобто особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

6.10. Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17).

6.11. Разом з тим особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 725/2609/20.

6.12. Тому, з огляду на наведене, оскільки підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є задоволення віндикаційного позову, то власник нерухомого майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа, про що було вказано вище.

6.13. Отже, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на те, що вимоги у цій справі випливають виключно із дій держави щодо здійснення державної реєстрації речового права за відповідачем та не пов`язані із неправомірним володінням чи фактичним вилученням спірного нерухомого майна відповідачем, тобто, що наявність державної реєстрації нерухомого майна не є ознакою володіння цим майном тому, на переконання скаржника, вимога про витребування майна є фактично формальною і заявлена виключно задля отримання правовстановлюючого документа, тому носить немайновий характер.

6.14. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 та Верховний Суд у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/17785/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі сформувала висновок, що «судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру» від якого (висновку) відповідач вважає наявними підстави для відступу, оскільки як зазначає, у даному випадку, позов про витребування майна виключно задля отримання правовстановлюючого документа для здійснення первинної державної реєстрації є благом, яке не підлягає грошовій оцінці, а отже, є вимогою немайнового характеру. Таке судження скаржника будується на тому, що, у даному випадку, у цій конкретній справі, наявність реєстрації речового права відповідача не є ознакою володіння ним майном.

6.15. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

6.16. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

6.17. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

6.18. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій необхідно мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (пункти 43-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 № 823/2042/16).

6.19. За частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

6.20. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

6.21. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

6.22. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Верховний Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

6.23. Зважаючи на наведене вище у цій постанові, колегія суддів вважає відсутніми підстави для передачі цієї справи для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/17785/20 щодо того, що «судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру», оскільки вважає такий висновок чітким, зрозумілим та таким, що сприяє однозначному застосуванню норм права, а аргументи скаржника про необхідність відступлення від такого висновку колегія суддів визнає помилковими з підстав, наведених у цій постанові.

6.24. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку про застосування норм права, наведених у пункті 4.4 цієї постанови та необхідність його формування у контексті того, що, як зазначає скаржник, позов про витребування майна у цій справі пов`язаний виключно із здійсненням державної реєстрації за відповідачем та не пов`язаний із володінням чи фактичним вилученням майна, колегія суддів вважає таким, що безпосередньо пов`язаний із наявністю/відсутністю підстав для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/17785/20 щодо того, що «судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру». Проте Суд, як вказано вище, не знайшов підстав для відступлення від такого висновку Верховного Суду, тому, відповідно, відсутні підстави для формування такого висновку Верховного Суду, про який просить скаржник у касаційній скарзі.

6.25. Щодо доводів касаційної скарги стосовно здійснених скаржником під час судового розгляду справи дій по відмові від речового права на спірне майно колегія суддів зауважує, що предмет позовних вимог та, відповідно, їх кваліфікація як майнових чи немайнових, формується та оплачуються судовим збором у відповідному розмірі під час звернення з позовом і не можуть змінювати свій характер з майнових на немайнові поза волевиявленням позивача на зміну позовних вимог. Насправді доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із постановою апеляційної інстанції щодо можливості задоволення позову про витребування майна за наведених скаржником обставин. Проте вимог та доводів щодо оскарження постанови апеляційної інстанції по суті скаржник не навів.

6.26. Таким чином, з огляду на наведене у цій постанові, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правильно кваліфіковано позовну вимогу у цій справі про витребування нерухомого майна як вимогу майнового характеру, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду в оскаржуваній скаржником частині - визнання судового збору за подання позову як за вимогу майнового характеру.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача судового збору як за позов майнового характеру, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7.4. Зважаючи на предмет касаційного оскарження, а також те, що апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову і судові витрати за подання позовної заяви покладено на Прокурора, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та, відповідно, судові витрати зі сплати судового забору за подання позовної заяви та розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладено на відповідача, тому в касаційному порядку рішення суду першої інстанції в частині судового збору за подання позову не переглядалося і висновки з цього питання, відповідно, не робилися.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 916/1664/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський