Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.04.2018 року у справі №916/2144/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2144/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представника ДСК "Чорноморське морське пароплавство" - адвоката Косянчука В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018

та рішення господарського суду Одеської області від 20.11.2017

у справі № 916/2144/17

за позовом Військової частини А2238

до Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" про вжиття заходів щодо усунення перешкод

та за зустрічним позовом Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"

до Військової частини А2238

про вжиття заходів щодо усунення перешкод,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Військова частина А2238 звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до ДСК "Чорноморське морське пароплавство" про зобов'язання ДСК "Чорноморське морське пароплавство" вжити заходів щодо усунення перешкод у здійсненні Військової частиною А2238 права користування та розпорядження своїм майном шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск".

У жовтні 2017 року ДСК "Чорноморське морське пароплавство" звернулась до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Військової частини А2238, в якій просила зобов'язати Військову частину А2238 усунути перешкоди щодо користування ДСК "Чорноморське морське пароплавство" своїм майном шляхом не перешкоджання допуску уповноважених ДСК "Чорноморське морське пароплавство" до судна "Лесозаводск" та відшвартування судна "Донбас" від судна "Лесозаводск".

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.11.2017 (суддя Лепеха Г.А.) позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено, стягнуто з ДСК "Чорноморське морське пароплавство" на користь Військової частини А2238 1600 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 доповнено пункт 1 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі №916/2144/17 наступним реченням: "Зобов'язати ДСК "Чорноморське морське пароплавство" вжити заході щодо усунення перешкод у здійсненні військовою частиною А2238 права користування та розпорядження своїм майном шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск".

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДСК "Чорноморське морське пароплавство" звернулася з касаційною скаргою, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017, рішення господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі №916/2144/17 та передати справу на новий розгляд.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема ст. 73, 98 ГПК України.

Зокрема, ДСК "Чорноморське морське пароплавство" у касаційній скарзі наголошує на неповному з'ясуванні всіх обставин справи, не дослідженні судами всіх належних доказів та на безпідставну відмову Одеського апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи у даній справі, що на його думку свідчить про невідповідність висновків попередніх судових інстанцій обставинам справи.

При цьому, скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишено поза увагою його доводи відносно несамохідного стану судна "Лесозаводск" та відсутності у відповідача коштів, необхідних для вивільнення причальної лінії Практичної гавані.

У відзиві на касаційну скаргу Військова частина А2238 просить касаційну скаргу ДСК "Чорноморське морське пароплавство" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі №916/2144/17 ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ДСК "Чорноморське морське пароплавство" адвоката Косянчука В.В. , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.01.2016 між Приватним вищим навчальним закладом «Інститут післядипломної освіти» (замовник) та Військовою частиною А 2238 (виконавець) укладено договір №1/2016 у відповідності до п.п.1.1., 1.2. якого виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання платних послуг по короткотерміновій стоянці судна замовника біля причальної лінії Практичної гавані. Виконавець виділяє замовнику частину причальної лінії довжиною 75,0 п.м. для короткотермінової стоянки судна "Лесозаводск".

Умовами договору, зокрема п. 3.1.6. було визначено, що замовник зобов'язаний вивільнити виділену йому для стоянки суден частину причальної лінії не пізніше дня закінчення терміну дії договору, а у випадку передбаченому п.3.4.2. та 3.4.3. на протязі 03 (трьох) діб з дня отримання від виконавця вимоги щодо звільнення причальної лінії.

Відповідно до п. 7.1. договору, з урахуванням додаткової угоди до нього №1 від 17.11.2016, він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.10.2016.

У справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що згідно свідоцтва про придатність до плавання щодо судна "Лесозаводск", реєстраційний номер 1-30042, його судновласником є ДСК "Чорноморське морське пароплавство".

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога Військової частини А2238 до ДСК "Чорноморське морське пароплавство" про зобов'язання вжити заходи щодо усунення перешкод у здійсненні Військовою частиною А2238 права користування та розпорядження своїм майном шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск".

Обґрунтовуючи свої вимоги Військова частина А2238 посилається на те, що станом на 06.02.2017 ДСК "Чорноморське морське пароплавство" незаконно розміщує на території Практичної гавані судно "Лесозаводск", договірні відносини щодо стоянки зазначеного судна відсутні, оплата за послуги зі стоянки не здійснюється. При цьому, вимогу позивача про вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск" відповідач залишив без відповіді, дій, направлених на вивільнення Практичної гавані від судна "Лесозаводск" та поновлення прав Військової частини А2238 не вжив.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у ст.20 ГК України, відповідно до якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Відповідно до ст. 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України»" військовим майном є державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що причальна лінія Практичної гавані, яка у відповідності до договору №1/2016 була виділена для короткотермінової стоянки судна "Лесозаводск" є майном, що перебуває на балансі Військової частини А2238, що підтверджується технічним паспортом стаціонарного причалу 7ПЧ-36 та актом інвентаризації станом на 01.01.2017.

Дослідивши обставини справи та врахувавши зміст наведених норм, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що наявними у справі матеріалами підтверджується факт наявності у Військової частини А2238 обсягу правомочностей з приводу користування судном "Лесозаводск".

Крім того, судами встановлено відсутність правових підстав для користування ДСК "Чорноморське морське пароплавство" майном позивача, а саме причальною лінією Практичної гавані, оскільки договір на підставі якого судно відповідача "Лесозаводск" знаходилось на причальній лінії Практичної гавані припинив свою дію 31.10.2016 та сторонами строк його дії не подовжувався.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених попередніми інстанціями обставин справи, колегія суддів погоджується с висновком судів про те, що захист права користування та розпорядження позивача шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск", може бути реалізований через усунення перешкод в користуванні позивача спірним майном. Відтак, законним та обґрунтованим є висновок місцевого та апеляційного судів про задоволення первісного позову.

Разом з тим, надавши оцінку доводам та доказам, наданим ДСК "Чорноморське морське пароплавство" в обґрунтування вимог зустрічного позову до Військової частини А2238, про зобов'язання усунути перешкоди щодо користування майном шляхом не перешкоджання допуску уповноважених ДСК "Чорноморське морське пароплавство" до судна "Лесозаводск" та відшвартування судна "Донбас" від судна "Лесозаводск", попередні судові інстанції дійшли правомірного висновку про недоведеність ДСК "Чорноморське морське пароплавство" відповідно до приписів ст. ст. 73, 74 ГПК України наявності перешкод щодо користування своїм майном, та відповідно, про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

При цьому, апеляційним господарським судом було, зокрема, враховано, що у матеріалах справи міститься довідка №1379 від 07.11.2017 в якій зазначено, що пошуково-рятувальне судно «Донбас» перебуває в складі Військової частини А3053, до якої, відповідно, мала б бути пред'явлена вимога щодо відшвартування судна «Донбас» від судна "Лесозаводск. До того ж, як з'ясовано апеляційним судом, ДСК "Чорноморське морське пароплавство" не надано доказів, які б свідчили про звернення останньої до Військової частини А2238 з вимогою про відшвартування судна "Донбас" від судна "Лесозаводск".

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що заперечень стосовно висновків місцевого та апеляційного судів про відмову у задоволенні зустрічного позову касаційна скарга ДСК "Чорноморське морське пароплавство" не містить.

Аргументи заявника касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишено поза увагою його доводи відносно несамохідного стану судна "Лесозаводск" та відсутності у відповідача коштів у зв'язку з перебуванням у процедурі санації відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", необхідних для вивільнення причальної лінії Практичної гавані, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Так, зокрема, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, зазначені доводи були предметом дослідження апеляційного господарського суду та обґрунтовано відхилені як безпідставні з посиланням на те, що скаржник не позбавлений можливості вивільнити причальну лінію Практичної гавані від судна "Лесозаводск" за допомогою інших плавзасобів, що можуть бути застосовані у разі несправності судна, а відсутність коштів та перебування у процедурі санації не є тією обставиною, що звільняє ДСК "Чорноморське морське пароплавство" від обов'язку вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск".

Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про призначення експертизи у даній справі, відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування (ст. 98 ГПК України), тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

При цьому, надавши оцінку наведеним у клопотанні доводам ДСК "Чорноморське морське пароплавство" дійшов висновку, що технічна можливість (неможливість) судна "Лесозаводск" вивільнити причальну лінію Практичної гавані, не є тією підставою, з якою законодавець пов'язує виникнення правових підстав у відповідача на користування спірним майном та відповідно не потребує доведенню в тому числі шляхом призначення судової експертизи з питань, що були наведені ДСК "Чорноморське морське пароплавство" у клопотанні.

Згідно ч. 3 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2015) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Агргументи касаційної скарги щодо безпідставної відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про призначення експертизи фактично зводяться до посилань на обставини справи та прохання надати нову оцінку доводам і доказам в обґрунтування підстав для призначення експертизи, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені апеляційним судом, що в силу вимог ст.300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, колегія суддів вважає законним і обґрунтованим висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що позивачем за первісним позовом було доведено порушення його прав відповідачем та обґрунтовано задоволено первісний позов, натомість позивачем за зустрічним позовом не було доведено належним чином порушення його прав та інтересів.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ДСК "Чорноморське морське пароплавство" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Військовою частиною А2238 у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах матеріального в процесуального права.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі № 916/2144/17 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на ДСК "Чорноморське морське пароплавство".

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017 у справі № 916/2144/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.