Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 920/293/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Сумської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023

у справі № 920/293/23

за позовом фізичної особи-підприємця Старинського Олега Олександровича

до Виконавчого комітету Сумської міської ради

про стягнення 1 463 527,58 грн,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Старинський Олег Олександрович звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Виконавчого комітету Сумської міської ради про стягнення основного боргу за поставлений за договором про закупівлю товарів за бюджетні кошти № 666/28-22 від 28.12.2022, але неоплачений товар в сумі 1 314 000 грн, а також нарахованих за порушення строку виконання обов`язку по його оплаті 3% річних в сумі 7 344 грн, пені в сумі 122 400 грн та інфляційних втрат в сумі 19 783, 58 грн.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ним було поставлено відповідачу товар за договором, останнім товар було прийнято, однак у строки, визначені договором, за нього не сплачено, що є порушенням пунктів 3.1, 3.2. договору.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.05.2023 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення 1 314 000 грн основного боргу закрито за відсутністю предмету спору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 7 344 грн, пені в сумі 122 400 грн та інфляційних втрат в сумі 19 783, 58 грн відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 (колегія суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий, Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.) рішення місцевого господарського суду змінено. Викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Провадження у справі у частині стягнення 1 314 000 грн основного боргу закрито за відсутністю предмету спору. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 7 344 грн, пеню в сумі 122 400 грн, інфляційні втрати в сумі 19 783, 58 грн. При цьому суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого господарського суду лише в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Судами обох інстанцій встановлено, що 28.12.2022 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір про закупівлю товарів за бюджетні кошти №666/28-22, в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов`язується в строки та на умовах цього договору передати у власність покупця ноутбуки та оптичні маніпулятори «миша» код за ДК 021:2015 ЄЗС 30210000-4 «Машини для обробки даних (апаратна частина)», а відповідач зобов`язується прийняти товар й оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Найменування, кількість, ціна за одиницю та інші характеристики товару визначені у Специфікації (додаток до договору), що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2).

Згідно з умовами п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 28.12.2022 до договору сума останнього становить 1 314 000 грн, без ПДВ.

Сторонами підписано специфікацію (додаток № 1 до додаткової угоди №1 від 28.12.2022) де погоджено найменування (комплектність), кількість та ціни товарів, які постачаються за договором.

У п. 4.3 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язаний передати товар покупцеві згідно з видатковими накладними у строк не пізніше 30.12.2022.

Товар вважається поставленим з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п. 4.4 договору).

Відповідно до п. 3.2. договору оплата здійснюється за фактично наданий товар згідно з видатковими накладними у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування покупцем коштів на рахунок постачальника, зазначений у договорі, протягом 10 банківських днів після надходження відповідних бюджетних коштів на реєстраційний рахунок покупця.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що ним на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 314 000 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № 102 від 28.12.2022, проте відповідач обов`язок щодо оплати вказаного товару не виконав, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вартість поставленого товару в сумі 1 314 000 грн, а також нараховані за несвоєчасне виконання обов`язку по його оплаті 3% річних в сумі 7 344 грн, пеню в сумі 122 400 грн та інфляційні втрати в сумі 19 783, 58 грн.

Місцевий господарський суд встановив, що станом на дату відкриття провадження у справі сума основного боргу, заявлена до стягнення, становила 1 314 000 грн, проте після відкриття провадження у справі відповідач вказану заборгованість сплатив, що підтверджується платіжними дорученнями № 158 від 14.02.2023 та №212 від 16.02.2023, а тому закрив провадження в частині стягнення основного боргу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору. В свою чергу, встановивши, що: у спірному випадку заборгованість виникла з підстав неможливості виконання бюджетного зобов`язання відповідачем через введення в Україні воєнного стану, зокрема через дії органів державної влади у вигляді прийняття Кабінетом Міністрів України обмежуючого акта, який унеможливив виконання відповідачем Договору, а не в результаті нехтування своїми обов`язками та зобов`язаннями; відповідачем вчинялись дії щодо перерахування коштів за договором, проте внаслідок прийняття Порядку №590 йому було відмовлено у проведенні платежів; відповідач є бюджетною установою, фінансується з бюджету Сумської міської територіальної громади, а розрахунково-касове обслуговування здійснюється виключно через органи казначейства, іншого порядку оплати товарів, робіт та послуг, окрім як через органи казначейства, чинним законодавством не передбачено, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову не погодився та вказав, що виходячи з умов договору, у випадку настання обставин непереборної сили, які заважають стороні виконати прийняті на себе зобов`язання, строк виконання таких зобов`язань продовжується на час дії вказаних обставин. Обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, так як вказаний лист не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого за договором товару. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про початок форс-мажорних обставин, водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності. Відтак, апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних скасував з прийняттям нового рішення в цій частині, яким вказані позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення 14 та 19 постанови КМУ від 09.06.2021 № 590 «Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану», яким визначено механізм виконання в особливому режимі повноважень Казначейством та органами Казначейства, пов`язаних із здійсненням казначейського обслуговування бюджетних коштів та коштів інших клієнтів в умовах воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Так, відповідно до п. 14 Порядку розрахунково-касове обслуговування розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, інших клієнтів здійснюється Казначейством та органами Казначейства в особливому релейні в установленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Порядком. За приписами пункту 19 Порядку Казначейство та органи Казначейства здійснюють платежі за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка у визначеній черговості. Станом на 28.12.2022 та на 14.02.2023 на розрахунковому рахунку відповідача були наявні кошти на оплату поставленого позивачем товару, але в умовах воєнного стану органи Казначейства здійснюють оплати рахунків, керуючись Порядком № 590, в якому визначено черговість платежів, з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку. Отже, в даному випадку заборгованість за договором виникла з підстав неможливості виконання бюджетного зобов`язання відповідачем через введення в Україні воєнного стану.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 14 та 19 постанови Кабінет Міністрів України від 09.06.2021 № 590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного етану», як форс-мажорних обставин, котрі унеможливлюють виконання договірних відносин, у зв`язку із діями органів державної влади під час військового стану і не залежали від волі Виконавчого комітету. Також судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норма права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.11.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.10.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 стосовно того, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (ч. 1 ст. 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Колегія суддів зазначає, що вказаний висновок не є єдиним, покладеним в основу постанови суду апеляційної інстанції, оскільки судом встановлено, що у розділі 8 договору «Обставини непереборної сили» сторони погодили, що сторона, яка не в змозі виконати свої договірні зобов`язання, повинна негайно, але не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з початку/закінчення дії цих обставин, повідомити в письмовій формі іншу сторону про початок та закінчення вищевказаних обставин. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону прав на звільнення від виконання договірних зобов`язань з причини дії вищевказаних обставин (п. 8.4). В той же час, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про початок обставин, які відповідач вважає форс-мажорними.

Таким чином, оскільки виходячи з умов договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 14 та 19 постанови Кабінет Міністрів України від 09.06.2021 № 590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного етану», як форс-мажорних обставин, котрі унеможливлюють виконання договірних відносин, у зв`язку із діями органів державної влади під час військового стану і не залежали від волі Виконавчого комітету.

Водночас Верховний Суд не вбачає підстав для формування відповідного висновку з огляду на те, що відповідачем не доведено повідомлення позивача про початок обставин, які відповідач вважає форс-мажорними, в порядку, передбаченому договором та законодавством. Виходячи з умов договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, а судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про початок форс-мажорних обставин.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги та у відповідній оскаржені частині, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні судом апеляційної інстанції оскарженої постанови, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Сумської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у справі № 920/293/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.