Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.06.2021 року у справі №910/3826/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3826/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Лук'янова Р. І. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (колегія суддів: Коробенко Г. П. - головуючий, Козир Т. П., Кравчук Г. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 (суддя Спичак О. М. ) у справі

за позовом Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України

до Державного агентства резерву України

про стягнення 6 104 738,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2020 року Державне підприємство "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України (далі - ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 6 104 738,38 грн, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобов'язання з виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 (далі - договір зберігання) в частині оплати наданих позивачем послуг, тому позивач просив стягнути основний борг, неустойку та штрафні санкції.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/3826/20 закрито провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" до Державного агентства резерву України в частині стягнення основного боргу в сумі 146 080,92 грн. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства Резерву України на користь ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" заборгованість за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 4 765
086,78 грн, 3% річних в сумі 48 015,72 грн, інфляційних втрат в сумі 63 133,99
грн, заборгованості за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 96 000,00 грн, 3% річних в сумі 1 888,59 грн, інфляційних втрат в сумі 1 677,15 грн та витрат на професійну допомогу в сумі 33
560,05 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідачем з порушенням своїх зобов'язань не було здійснено оплату вартості наданих послуг зберігання зерна матеріального резерву за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009. При цьому судом установлено, що 22.07.2020 відповідачем сплачено вартість послуг, наданих позивачем в січні - квітні 2020 року в розмірі 146 080,92 грн, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 146 080,92 грн. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу, суд зазначив, що нормами чинного законодавства не визначено обов'язку відповідача у разі порушення строків відшкодування витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву сплатити пеню та штраф. Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позивачем було невірно визначено періоди прострочення виконання грошового зобов'язання. За розрахунком суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача 63 133,99 грн інфляційних втрат за порушення зобов'язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 48 015,72 грн 3% річних за порушення зобов'язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 1 677,15 грн інфляційних втрат за порушення зобов'язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 1 888,59 грн 3% річних за порушення зобов'язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.01.2019 по
30.04.2020 у кількості 200 тонн. Поряд із цим, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 560,05 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/3826/20 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та вирішено стягнути з Державного агентства резерву України ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" витрати на професійну допомогу в сумі 20 000,00
грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.4. Ухвалюючи зазначену постанову, апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Водночас апеляційний господарський суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також з огляду на їх розумність та доцільність у цій справі, керуючись принципами верховенства права та пропорційності, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/3826/20, до Верховного Суду звернулося Державне агентство резерву України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог, а справу № 910/3826/20 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Державне агентство резерву України зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо пріоритетності застосування спеціального законодавства у сфері державного матеріального резерву, зокрема, Закону України "Про державний матеріальний резерв" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву". Отже, Державне агентство резерву України, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1 Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та ДП "Кіровоградський КХП № 2" (зберігач) було укладено договір № юр-2зб/347-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до пункту 1.2 якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

4.2. В пункті 1.1 договору зберігання сторони передбачили, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача. За умовами пункту 3.1 договору зберігання комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

4.3. Пунктом 4.1 договору зберігання установлено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

4.4. Відповідно до пункту 4.2 договору зберігання відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом всього терміну зберігання цінностей (пункт 7.3 договору зберігання).

4.5. Згідно з пунктом 1 Указу № 1085/2010 від 09.12.2010 Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" вирішено утворити Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет України з державного матеріального резерву. В пункті 5 цього Указу установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що додатковою угодою № 18 від 16.03.2016 до договору зберігання сторонами було погоджено внесення змін до укладеного правочину, а саме визначено, що згідно з пунктами 2.1,2.6 договору зберігач зобов'язаний: вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду, якості і забезпечити проведення контролю якості; проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів відповідно до норм чинного законодавства.

4.7. Крім того, сторонами викладено пункт 3.1 договору зберігання у новій редакції, зокрема, погоджено, що комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Додатковою угодою сторони погодили, що Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку 30 грн (в тому числі податок на додану вартість) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

4.8. Господарськими судами констатовано, що позивачем у період з 01.07.2019 по
30.04.2020 здійснювалось відповідальне зберігання зерна пшениці 2,3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн, яке було передано відповідачем згідно з наявними складськими квитанціями, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, у період з 01.01.2019 по 30.04.2020 ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" зберігалось зерно пшениці 3 класу 2010 року врожаю у кількості 200 тонн.

4.10. З метою відшкодування витрат на зберігання вказаних матеріальних цінностей державного резерву у визначений період позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки-фактури, розрахунки нарахування витрат на зберігання зерна, акти на відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 4 911 167,70
грн (зберігання зерна пшениці 2,3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн) та на суму 96 000,00 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 року врожаю у кількості 200 тонн).

4.11. Проте, як стверджує позивач, відповідачем ці витрати на зберігання зерна відшкодовано не було, що і стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, і звернення до суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу Державного агентства резерву України - залишити без задоволення.

5.2. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" про стягнення з Державного агентства резерву України 6 104
738,38 грн.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2", є порушення відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/347-2009 від
08.01.2009 в частині оплати наданих позивачем послуг.

5.5. Господарськими судами установлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання.

5.6. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

5.7. Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

5.8. Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

5.9. Згідно зі статтею 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.10. Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв". У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

5.11. За змістом статті 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

5.12. Частиною 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" установлено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5.13. Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок).

5.14. Згідно з пунктом 7 зазначеного Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

5.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що умовами договору зберігання, а також положеннями Закону України "Про державний матеріальний резерв" не встановлено строку виконання відповідачем обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

5.16. Поряд із цим, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

5.17. Водночас статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому кредитор може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/17838/17.

5.18. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.19. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.20. Господарські суди установили, що з метою відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки-фактури, розрахунки нарахування витрат на зберігання зерна, акти на відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 4 911 167,70 грн (зберігання зерна пшениці 2,3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн) та на суму 96 000,00 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 року врожаю у кількості 200 тонн), що підтверджується фіскальними чеками ПАТ "Укрпошта", копії яких наявні у матеріалах справи. Тобто, позивачем було пред'явлено вимогу до відповідача про відшкодування витрат на зберігання зерна. Господарські суди попередніх інстанцій на підставі установлених фактичних обставин справи дійшли висновку, що строк відшкодування Державним агентством резерву України витрат ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" настав.

Проте, відповідачем ці зобов'язання за договором зберігання виконано не було.

5.21. Крім того, суди установили та констатували, що відповідач не надав належних доказів, які би спростовували обов'язок Державного агентства резерву України з відшкодування позивачу витрат на зберігання зерна. Також суди зазначили, що фактична наявність зерна Державного агентства резерву України, заборгованість з відшкодування зберігання якого є предметом спору у цій справі, підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями та протоколом № 2 від 12.12.2019 засідання робочої комісії по проведенню щорічної інвентаризації зерна Державного резерву України. У цьому протоколі зазначено, що дані бухгалтерського обліку відповідають фактичній наявності (в межах похибки) та якості зерна Державного агентства резерву України. При цьому суди констатували, що ці обставини також підтверджуються актом ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2", проведеної за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 № 04.1101-1709/19ДСК від
16.06.2020. У цьому акті зазначено, що проведеним співставленням кількісних даних зерна Держрезерва (фактична наявність зерна) з даними складського та бухгалтерського обліку ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" встановлена їх тотожність. За результатами розгляду матеріалів інвентаризації комісією Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області встановлено, що дані бухгалтерського обліку відповідають фактичній наявності та якості зерна Держрезерву.

5.22. З огляду на викладене та ураховуючи установлені фактичні обставини цієї справи, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

5.23. Державне агентство резерву України не погоджується із такими висновками судів, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в цій справі. Водночас Державне агентство резерву України, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

5.26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.27. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.28. Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

5.29. Згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.30. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, висновки щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у справі, на які посилається Державне агентство резерву України, та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

5.31. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс", до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" про стягнення 3 935 558,00 грн заборгованості за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49 з яких: 3 312 859,00 грн борг, 395 727,00 грн пеня, 39 160,00 грн - 3 % річних та 187 812,00 грн інфляційні втрати. Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем як покупцем взятих на себе зобов'язань за договором поставки молока від 12.08.2016 № 49, відповідно до якого позивачем у період лютого-листопада 2017 року поставлено товар на суму 141 916 738,00 грн, за який ДП "Старокостянтинівський молочний завод" розрахувалось лише частково в сумі 138 603 879,00 грн, тоді як решту поставленого молока в розмірі 3 312 859,00 грн ним сплачено. Водночас при розгляді справи суди установили, що 12.08.2016 між СВК "Перший національний виробничий кооператив" (постачальник) та ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (покупець) було укладено договір поставки молока № 49 з терміном дії до 31.12.2016, згідно пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров'яче молоко незбиране на умовах, визначених договором, а покупець зобов'язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції.

5.32. Отже, відмінність установлених фактичних обставин, відмінність підстав позову, змісту позовних вимог та матеріально-правового регулювання відносин у цій справі та справі № 924/233/18, на яку посилається скаржник, свідчить про неподібність правовідносин.

5.33. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.34. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.35. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.36. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо пріоритетності застосування спеціального законодавства у сфері державного матеріального резерву, зокрема, Закону України "Про державний матеріальний резерв" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву".

5.37. Перевіряючи та надаючи оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 викладено правову позицію про те, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми Цивільного кодексу України. Поряд із цим, Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що зміст мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами було застосовано положення Закону України "Про державний матеріальний резерв" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву".

Водночас скаржником не зазначено в чому саме полягає відмінність положень Закону України "Про державний матеріальний резерв" та постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" від положень Цивільного кодексу України у контексті спірних правовідносин.

5.38. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.39. Доводи касаційної скарги про те, що витрати на професійну правничу допомогу не відповідають дійсності та співмірності, не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом, оскільки апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення господарського суду першої інстанції та змінюючи це рішення шляхом зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, дійшов правильного висновку про відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг.

5.40. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.41. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу Державного агентства резерву України - залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.4. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного агентства резерву України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/3826/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак