ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15161/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Мачульського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року (головуючий - Руденко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2019 року (суддя Морозов С.М.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна"

про тлумачення умов договору та визнання недійсним арбітражного застереження

(у судове засідання з`явились представники: позивача - Малиновський Д.В., відповідача - Сорока Л.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

1. 05.07.2011 сторони цього спору уклали договір на дослідження, розробку та видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ "ШУ "Покровське" (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався у відповідності із завданням замовника виконати роботи та послуги з реалізації певного проекту (пункт 2.1).

2. У пункті 9.3 Договору сторони дійшли згоди з приводу того, що будь-який спір, розбіжність або вимога, які випливають із договору, підлягають передачі та розгляду МКАС згідно його регламенту. Арбітражний розгляд спорів здійснюється у складі трьох арбітрів, які призначаються згідно регламенту. Місце проведення суду - місто Київ, Україна. Мова арбітражного розгляду - українська.

3. Договір складено російською та англійською мовами.

Узагальнений зміст та мотиви позовних вимог

4. В листопаді 2018 року ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Везерфорд Україна" про тлумачення змісту п. 9.3 вказаного Договору та просило також визнати недійсним арбітражне застереження, що в ньому викладене.

5. Позивач вважає, що пункт 9.3 Договору не відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, оскільки ні нормами Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" ні положеннями Регламенту МКАС при ТПП України не передбачено можливості передачі на вирішення МКАС при ТПП України спору між двома суб`єктами права України, зареєстрованими згідно законодавства України. Посилаючись на статтю 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування", пункт 3 Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 № 928 вказав на те, що незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених законом. За його твердженнями Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" не передбачено можливості передачі на розгляд МКАС при ТПП України спорів, в яких стороною є іноземне підприємство, яке створено за участі іноземних інвесторів, але за законодавством України.

Узагальнений зміст та мотиви судових рішень

6. Рішенням Господарського міста Києва від 16.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

7. Мотивуючи своє рішення господарський суд першої інстанції зазначив, що аналіз змісту Договору свідчить про те, що правила встановлені статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити дійсний зміст його пункту 9.3, оскільки ці правила не дають можливості визначити суть умови Договору щодо порядку передачі на розгляд і вирішення будь-яких спорів, розбіжностей або вимог, що випливають із договору, міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України відповідно до Регламенту. Також, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач - ТОВ "Везерфорд Україна", іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100 % у розумінні Закону України "Про режим іноземного інвестування" є підприємством з іноземними інвестиціями, отже на підставі частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" є суб`єктом звернення до МКАС при ТПП України для вирішення спорів по договору. Крім цього суд також вказав, що оскільки спростовано ту обставину, що відповідач не є суб`єктом звернення до МКАС при ТПП України у відповідності до положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", підстави для визнання положень пункту 9.3 Договору (щодо арбітражного застереження) недійсним - відсутні.

8. За наслідками апеляційного перегляду справи, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду в частині того, що відповідач є суб`єктом права на звернення до МКАС, а оспорюваний пункт Договору в частині встановлення арбітражного застереження не суперечить діючому законодавству. Проте, щодо позовної вимоги про тлумачення пункту 9.3 Договору господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що у вказаному пункті відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін Договору, а саме це і є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи, що містяться в касаційній скарзі Позивача

10. При прийнятті оскаржуваних рішень судами було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 191 ЦК України, статті 116, 117, 392, 396 ГК України в системному зв`язку із статтею 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування", статтею 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та Додатком 1 до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

11. Детальніше:

(1) Відповідач є саме тією юридичною особою (іноземним підприємством) про яку йдеться в статті 117 ГК України, та про яку не йдеться в статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", а тому ТОВ "Везерфорд Україна" в силу вказаного Закону не є суб`єктом права на звернення до МКАС;

(2) судами було проігноровано необхідність тлумачення спірного пункту Договору, оскільки необхідність такого тлумачення викликана, зокрема, тим, що зміст арбітражного застереження в Договорі не містить чіткої та однозначної домовленості між сторонами Договору про те, що спір між ними підлягає вирішенню у МКАС без згоди або без волевиявлення на це обох сторін Договору;

(3) судами не враховано, що п. 9.3 Договору є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційного права позивача на розгляд його справи в господарському суді.

Узагальнені доводи, що містяться у відзиві Відповідача

12. Подана касаційна скарга є необґрунтованою, а тому має бути залишена без задоволення. В свою чергу, рішення судів у даній справі є правильними та законними, а тому і підстав для їх зміни чи скасування не має.

13. Детальніше:

(1) ТОВ "Везерфорд Україна", іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100%, у розумінні Закону України "Про режим іноземного інвестування" є підприємством з іноземними інвестиціями, а отже в силу частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" є суб`єктом права на звернення до МКАС при ТПП України для вирішення спорів по Договору;

(2) Сторони однозначно у письмовій формі визначили арбітражне застереження, відповідно до якого будь-який спір, розбіжності або вимога підлягають розгляду у МКАС;

(3) Право сторін на передачу спорів, що виникають з договорів на розгляд арбітражу ґрунтується на їх вільному волевиявленні і не суперечить чинному законодавству, а твердження скаржника про те, що пункт 9.3 Договору є таким, що спрямований на порушення публічного порядку є безпідставними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

14. Частиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

15. При цьому арбітраж, за приписами статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

16. Згідно з положеннями частини 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. При цьому право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.

17. Частина 3 статті 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлює, що підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

18. Аналогічне за змістом положення міститься і у статті 116 ГК України на яку посилається скаржник.

19. Стаття 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування" визначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України - відповідно до законодавства України; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті.

20. Відповідно до статті 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об`єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб`єктами господарської діяльності України.

21. Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс (а не з дня державної реєстрації іноземної інвестиції).

22. Згідно із статтею 17 Закону України "Про режим іноземного інвестування" установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

23. Судами у даній справі встановлено, що у статуті ТОВ "Везерфорд Україна", затвердженому Загальними зборами засновників ТОВ "Везерфорд Україна" та зареєстрованому державним реєстратором 12.12.2007, зазначено, що засновниками товариства є компанія "Везерфорд Глобал Продактс Лімітед" (Кіпр), розмір внеску якої до статутного капіталу становить 45 540 грн (що складає 99% від загального розміру статутного капіталу) та компанія "Лінкбірд Лімітед" (Кіпр), розмір внеску якої до статутного капіталу становить 460 грн (що складає 1% від загального розміру статутного капіталу).

24. Таким чином, як абсолютно правильно визначили суди попередніх інстанцій, іноземна інвестиція у статутному капіталі ТОВ "Везерфорд Україна" становить 100 %, а отже відповідач є підприємством з іноземними інвестиціями.

25. В цій частині варто відповісти на доводи касаційної скарги, що описані у підпункті 1 пункту 11 цієї Постанови.

26. Так, господарським кодексом України передбачено дві категорії підприємств за критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі: підприємства з іноземними інвестиціями (стаття 116) та іноземні підприємства (стаття 117). В іноземному підприємстві, створеному за законодавством України, іноземна інвестиція дорівнює 100% статутного фонду, в той час як у підприємстві з іноземними інвестиціями іноземна інвестиція складає від 10 до 99,99% статутного фонду. Водночас, і стаття 116 (частина 6), і стаття 117 (частина 4) Господарського кодексу України передбачають, що діяльність як підприємств з іноземними інвестиціями, так і іноземних підприємств регулюється цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування та іншими законодавчими актами. Тим самим законодавець вказує на те, що ці підприємства є різними формами здійснення іноземних інвестицій, що передбачені статтею 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

27. Як вже зазначалося, вимогами статті 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" передбачено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств (підприємства з іноземними інвестиціями у розумінні статті 116 Господарського кодексу України); та створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю (іноземні підприємства у розумінні статті 117 Господарського кодексу України).

28. Отже, іноземне підприємство, про яке йдеться у статті 117 Господарського кодексу України, у розумінні Закону України "Про режим іноземного інвестування", фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та частки у статутному капіталі (в іноземному підприємстві іноземна інвестиція має становити 100%).

29. Доводи скаржника у цій частині є виключно його суб`єктивним тлумаченням вказаних положень, однак з урахуванням наведеного - тлумаченням, яке є неправильним.

30. Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що погоджується с висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач - ТОВ "Везерфорд Україна", іноземна інвестиція в статутному капіталі якого становить 100%, у розумінні Закону України "Про режим іноземного інвестування" є підприємством з іноземними інвестиціями, а тому в силу частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", є суб`єктом права на звернення до МКАС з метою вирішення спорів за Договором.

31. Далі, щодо тлумачення спірного пункту 9.3. Договору.

32. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

33. Згідно з приписами статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

34. Статтею 213 ЦК України визначено, що тлумачення правочину може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

35. Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

36. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

37. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює існуючі умови угоди.

38. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

39. Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

40. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

41. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

42. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

43. З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

44. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що саме апеляційний господарський суд, врахувавши правову позицію Верховного Суду, правильно застосував приписи статей 213, 637 ЦК України та встановив відсутність у пункті 9.3. Договору (яким передбачено необхідність передачі будь-якого спору, розбіжності або вимоги, які випливають із цього договору, на розгляд МКАС) незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін договору, що і є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України.

45. Крім цього, як також правильно відмітив господарський суд апеляційної інстанції, заявляючи позовну вимогу про тлумачення змісту договору, позивач просить суд розтлумачити, що мали на увазі сторони під формулюванням пункту 9.3. з урахуванням тієї обставини, що відповідач в силу Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" не є суб`єктом права на звернення до МКАС для вирішення спорів по договору з позивачем, а отже ним фактично порушено питання, яке суперечить законодавчо визначеним правилам тлумачення змісту правочину.

46. Таким чином, Верховний Суд у цій частині не вбачає жодних порушень у здійсненому апеляційним господарським судом правозастосуванні, а доводи касаційної скарги (підпункт 2 пункту 11 цієї Постанови) відхиляє, оскільки зводяться вони виключно до незгоди з прийнятим рішенням.

47. Верховний Суд вважає також за необхідне додати, що Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

48. У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

49. Так, відповідно до частини 5 статті 4 ГПК України угода про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

50. Відповідно до частини 3 статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

51. Відповідно до пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду № 1-рп/2008 від 10.01.2008 "одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні. Функціонування третейських судів в Україні базується не лише на засадах національного, а й міжнародного права.

Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року)".

52. Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що описані у підпункті 3 пункту 11 цієї Постанови та зазначає, що укладення арбітражної угоди (застереження) жодним чином не порушує та не може порушувати публічний порядок, оскільки право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними на розгляд арбітражу ґрунтується виключно на їх вільному волевиявленні та не суперечить вимогам як українського так і міжнародного законодавства.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

53. Статтею 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

54. Переглядаючи, в межах своїх повноважень, судові рішення у даній справі, Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

55. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

56. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

57. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.

58. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року і рішення Господарського суду міста Києва від 16 квітня 2019 року у справі № 910/15161/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Мачульський Г.М.