Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/3726/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 (судді: Тарасенко К. В., Смірнова Л. Г., Верховець А. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 (суддя Мандичев Д. В.)

за касаційною скаргою Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" у справі

за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс"

про стягнення 461 960,64 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор у березні 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (далі - ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс") про стягнення на користь Міністерства оборони України 461 960,64 грн пені за порушення умов державного контракту від 07.04.2017 № 403/1/17/6 (далі - контракт від 07.04.2014).

Позовну заяву із посиланням на положення статей 193, 216, 230 Господарського кодексу України, статей 526, 530 Цивільного кодексу України та пункт 7.2 спірного контракту обґрунтовано простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару за цим контрактом.

1.2. У відзиві на позов ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" наголосило, зокрема, на тому, що прострочення поставки товару сталося не з вини відповідача, а внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору), що підтверджується висновками Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.09.2017, від 10.11.2017, а тому підстав для застосування до відповідача господарських санкцій у виді пені немає.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" на користь Міністерства оборони України штрафні санкції у сумі 230 980,32 грн, а також 6 929,41 грн судових витрат. У решті позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд з'ясував, що відповідач не виконав зобов'язання у строк, передбачений договором. Водночас, зважаючи, зокрема, на положення частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та обставини справи, суд дійшов висновку про можливість зменшення суми штрафних санкцій до 230 980,32 грн і відмовив у решті позову.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 змінено в частині стягнення штрафних санкцій, зменшено їх суму до 115 490,00 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши факт виконання відповідачем умов контракту, незначну тривалість прострочення у поставці товару, а також те, що позивач не зазнав у зв'язку із цим збитків, з огляду на суму заявлених до стягнення штрафних санкцій та положення статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дійшов висновку про необхідність зменшення пені до 115 490,00 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги і відзиву на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" вважає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, посилаючись при цьому на відсутність підстав для стягнення спірних штрафних санкцій, оскільки прострочення поставки товару сталося внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору), що підтверджується відповідними висновками ТПП України, та необґрунтованість підстав звернення прокурора із позовом у цій справі.

3.2. Від Генерального прокурора України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він не погоджується із доводами касаційної скарги, вважаючи її необґрунтованою та просить залишити без змін ухвалені у справі судові рішення.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову і рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, викладені у відзиві на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.04.2017 між Міністерством оборони України - замовником і ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" - виконавцем було укладено державний контракт на поставку товару згідно зі специфікацією.

Суди установили, що за умовами цього контракту відповідач мав поставити позивачеві товар на загальну суму 15 398 688,00 грн до 30.10.2017.

У подальшому, згідно з додатковими угодами № 1, № 2 до цього контракту сторони внесли до нього зміни, зокрема щодо обсягу фінансування та строку дії контракту.

У пункті 7.2 контракту від 07.04.2017 сторони передбачили, що за порушення строків поставки відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленої/недопоставленої продукції за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % цієї вартості.

4.3. Як убачається із матеріалів справи, предметом позову у ній є вимога Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, до ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс" про стягнення на користь Міністерства оборони України 461 960,64 грн пені за порушення умов державного контракту від 07.04.2017.

4.4. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову у справі необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Під час вирішення спору суди попередніх інстанцій установили, що відповідач поставив позивачеві обумовлений спірним контрактом товар 30.11.2017, що підтверджується видатковою накладною та підписаним сторонами актом приймання-передачі, тобто із простроченням на один місяць.

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ураховуючи положення чинного законодавства та установлені обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування відповідачеві штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.

Змінюючи судові рішення та зменшуючи до 115 490,00 грн суму пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, суд апеляційної інстанції виходив із наявності обставин, за яких можливе таке зменшення, та керувався положеннями статті 233 Господарського кодексу України і статті 551 Цивільного кодексу України.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 цього Кодексу визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Апеляційний господарський суд, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, урахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором (повне виконання), незначне прострочення, а також те, що позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Посилання скаржника на висновки ТПП України від 28.09.2017, від 10.11.2017 на підтвердження наявності обставин непереборної сили суди попередніх інстанцій відхилили, оскільки висновок від 28.09.2017 не стосується правовідносин, що виникли між сторонами цього спору. Окрім того, за змістом частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, на чому, як зазначили суди, ґрунтувався висновок від 10.11.2017.

Довід скаржника про необґрунтованість підстав звернення прокурора з позовом у цій справі спростовується матеріалами справи, а тому не може бути підставою для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки за змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що при зверненні із позовом у цій справі прокурором і було зроблено.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що правових підстав для зміни чи скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 910/3726/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді В. Я. Погребняк

Н. Г. Ткаченко