Історія справи

Постанова КГС ВП від 03.10.2023 року у справі №910/21146/21
Постанова КГС ВП від 03.10.2023 року у справі №910/21146/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21146/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Ніколової В. М. (у порядку самопредставництва),

відповідача - Вензовської Т. О. (у порядку самопредставництва),

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 (суддя Котков О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 (головуючий - Тищенко А. І., судді Грек Б. М., Хрипун О. О.) у справі

за позовом Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"

про стягнення грошових коштів.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2021 року Міністерство оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, замовник, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт", Підприємство, виконавець, відповідач) про стягнення з відповідача 17 666 680,40 грн штрафних санкцій за державним контрактом від 07.10.2020 № 403/1/20/65 (далі - контракт № 403/1/20/65, Контракт), з яких: 4 726 314,16 грн пені за прострочення поставки першої партії продукції; 510 917,15 грн пені за прострочення поставки другої партії продукції; 4 726 314,16 грн пені за порушення строків надання звітних документів за першим етапом; 510 917,15 грн за порушення строків надання звітних документів за другим етапом; 7 192 217,80 грн штрафу за прострочення поставки першої партії продукції понад 30 днів.

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" свої зобов`язання з поставки продукції у визначений контрактом № 403/1/20/65 строк належним чином не виконало, а саме допустило прострочення термінів поставки першої та другої партії продукції, в зв`язку з чим на підставі пункту 7.2 Контракту Міністерство нарахувало до стягнення з Підприємства спірні суми пені та штрафу, які відповідач у добровільному порядку відмовляється сплатити.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" на користь Міноборони України 10 414 354,78 грн пені та 7 192 217,80 грн штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення аргументоване обґрунтованістю вимог про стягнення 7 % штрафу за прострочення поставки продукції понад 30 днів і частковою обґрунтованістю вимог про стягнення пені з огляду на неправильний арифметичний розрахунок позивачем суми стягуваної пені та здійснений судом перерахунок її розміру.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 змінено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 480 863,23 грн пені за прострочення поставки продукції за другим етапом і 480 863,23 грн пені за порушення строків надання звітних документів за другим етапом. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована посиланням на норми статей 11 251- 254 509 525 526 530 549 610- 612 617 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 173- 175 193 179 217 218 230 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 73 74 86 269 275 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суд апеляційної інстанції дійшов висновків щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення 4 726 314,16 грн пені за прострочення поставки першої партії продукції, 4 726 314,16 грн пені за порушення строків надання звітних документів за першим етапом, 7 192 217,80 грн штрафу за прострочення поставки першої партії продукції понад 30 днів і, в свою чергу, про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 480 863,23 грн пені за прострочення поставки другої партії продукції та 480 863,23 грн пені за порушення строків надання звітних документів щодо поставки другої партії продукції, оскільки: 1) на підставі пункту 7.7 контракту № 403/1/20/65 внаслідок дії підтвердженої висновком Торгово-промислової палати України від 11.06.2021 № 1616/21-932 обставини непереборної сили, зумовленої незалежною від волі виконавця неможливістю своєчасно виконати умови Контракту в період з 17.06.2021 до 07.08.2021, а саме в зв`язку з неправомірними діями працівників Буковинської митниці з вилучення транспортного засобу та документи з вивантаженням продукції на митний склад тимчасового зберігання, що встановлено постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.07.2021 у справі № 725/4512/21 про адміністративне правопорушення, Підприємство звільняється від цивільно-правової відповідальності у виді штрафних санкцій в загальній сумі 16 644 846,12 грн, нарахованих за прострочення поставки першої партії продукції; 2) з огляду на те, що умовами Контракту термін поставки другої партії продукції на суму 30 053 952 грн визначено до 31.07.2021, яке є неробочим днем (суботою), тому з урахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України останнім днем виконання Підприємством зобов`язання з поставки продукції в цьому випадку є 02.08.2021 (понеділок як перший робочий день після 31.07.2021), а всупереч нормам чинного законодавства суму заявленої до стягнення пені замовник обчислював з урахуванням дня (18.08.2021), в який відбулася поставка другої партії продукції за актом приймання-передачі майна від 18.08.2021 № 605, то відповідно до здійсненого апеляційним судом перерахунку загальний розмір пені, яка згідно з пунктом 7.2 контракту № 403/1/20/65 підлягає до стягнення за прострочення поставки другої партії продукції та за прострочення надання звітних документів за другим етапом на 16 днів (з 02.08.2021 по 17.08.2021), становить 961 726,46 грн (480 863,23+480 863,23).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 480 863,23 грн пені за порушення строку надання звітних документів на підтвердження поставки другої партії продукції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, наголошуючи на тому, що суди не врахували: 1) висновку щодо застосування положень статей 213 637 ЦК України (в контексті тлумачення змісту правочину), викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 і від 02.02.2023 у справі № 910/9525/19, від 04.04.2023 в справі № 916/1349/21 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц; 2) висновку щодо застосування норм статей 3 509 627 ЦК України (в контексті дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Зокрема, відповідач вважає, що внаслідок неправильного тлумачення змісту пунктів 2.6, 7.2 укладеного між сторонами Контракту та неправильного застосування положень статей 251 252 509 530 610 611 ЦК України суди попередніх інстанцій, застосовуючи до Підприємства штрафні санкції за ненадання в строк звітних документів на поставку другої партії продукції, ототожнили визначений у специфікації строк поставки другої партії продукції зі строком надання звітних документів на її поставку.

На думку скаржника, пунктом 2.6 контракту № 403/1/20/65 встановлено спеціальний строк виконання окремого зобов`язання - щодо надання замовнику звітних документів на підтвердження поставки другої партії продукції, тоді як у специфікації встановлено строк виконання іншого окремого зобов`язання - поставки продукції, в зв`язку з чим застосуванню підлягає визначений пунктом 2.6 Контракту строк - протягом трьох днів з моменту затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі військового майна.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

7. Міноборони України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 у справі № 910/21146/21 та призначено розгляд цієї справи в закритому судовому засіданні на 03.10.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 07.10.2020 між Міноборони України (замовник) та ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (виконавець) укладено державний контракт № 403/1/20/65, за умовами пунктів 1.1, 3.6, 3.7 якого виконавець зобов`язався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену в специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, згідно з додатком 1 до контракту (специфікація), а замовник - прийняти її через вантажоодержувача, зазначеного у специфікації, та оплатити таку продукцію. Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є підписання вантажоодержувачем акта приймання-передачі. Датою виконання умов контракту є дата підписання сторонами акта приймання-передачі продукції за контрактом.

10. У пункті 7.2 контракту № 403/1/20/65 сторони погодили, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1 % від вартості (з ПДВ) непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми. У разі ненадання виконавцем у зазначений в специфікації термін документів, що підтверджують поставку продукції або неповернення замовнику різниці коштів з урахуванням індексу інфляції, що були отримані у якості попередньої оплати у строк, визначений пунктом 2.7 контракту, до виконавця застосовуються штрафні санкції у розмірі 0,1 відсотка від вартості продукції, на яку не надані звітні документи, або суми неповернутих коштів за кожен день прострочення.

11. Згідно з пунктом 7.7 контракту № 403/1/20/65 сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за контрактом, якщо доведуть, що невиконання зобов`язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулася поза волею сторін і виникла після укладення контракту.

12. 17.06.2021 з Республіки Румунія в зону митного контролю МАПП "Порубне-Сірет" митного поста "Вадул-Сірет" Буковинської митниці прибув вантаж першої партії продукції вартістю 102 745 968,60 грн зі строком доставки позивачу до 25.06.2021.

Під час проходження митного контролю працівниками митниці було проведено обшук транспортного засобу з вантажем та вилучено товаросупровідні документи на вантаж.

19.06.2021 водію транспортного засобу, яким перевозився вантаж, працівниками Буковинської митниці було вручено протокол № 0808/40800/21 про тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів і документів у справі про порушення митних правил з вивантаженням продукції на митний склад тимчасового зберігання.

Про зазначені обставини, які знаходились поза контролем та впливом як відповідача, так і компанії-постачальника продукції, Підприємство листом від 22.06.2021 № 31.27/209/200 невідкладно поінформувало Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міноборони України.

13. В подальшому, листами від 02.07.2021 № 31.27/209/217 та від 09.07.2021 № 31.27/209/242 ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" поінформувало Міністерство про поточну ситуацію з вантажем.

14. Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.07.2021 у справі № 725/4512/21 провадження по адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , який є представником Компанії "Rozenia Limited", було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 483 МК України. Вилучений згідно протоколу від 19.06.2021 № 0808/40800/21 товар, а саме: піропатрон, піропатрон-запалювач, капсуль-запалювач, електропіропатрон, піропатрон катапультування пороховий заряд, трубка запалювання, пірорізак, піропатрон капсульний, прискорювач катапультування, інфрачервоний патрон, протирадіолокаційний патрон, сигнальний патрон, електроударник в кількості 101 вантажних місць вагою 3110,6 кг, який зберігається на складі Буковинської митниці Держмитслужби (с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області) ухвалено повернути власнику або уповноваженій нею особі для здійснення відповідного митного оформлення зі сплатою відповідних митних платежів.

Постанова Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.07.2021 у справі № 725/4512/21 набрала чинності 02.08.2021.

15. Згідно з відомостями електронної декларації UA100380/2021/019953 перша партія продукції пройшла митне оформлення 07.08.2021.

Термін поставки першої партії продукції умовами Контракту встановлено до 25.06.2021, однак відповідно до акта приймання-передачі військового майна від 11.08.2021 № 604 виконавець передав, а замовник продукцію вартістю 102 755 935,78 грн.

16. Термін поставки другої партії продукції умовами Контракту встановлено до 31.07.2021, однак відповідно до акта приймання-передачі військового майна від 18.08.2021 № 605, виконавець передав, а замовник прийняв продукцію вартістю 30 053 952 грн.

Факт передачі двох партій продукції з порушенням строків, визначених контрактом № 403/1/20/65, не заперечується відповідачем.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 480 863,23 грн пені, нарахованої за порушення строку надання звітних документів за другим етапом, то касаційний перегляд рішення та постанови здійснюється лише у відповідній частині.

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваної постанови про задоволення позовних вимог про стягнення 480 863,23 грн пені за порушення строку надання виконавцем звітних документів щодо поставки другої партії продукції покладено висновок апеляційного суду про те, що право замовника вимагати від Підприємства сплати вказаної штрафної санкції передбачено підпунктом 2 пункту 7.2 контракту № 403/1/20/65, згідно з яким у разі ненадання виконавцем у зазначений в специфікації термін документів, що підтверджують поставку продукції, до виконавця застосовуються штрафні санкції в розмірі 0,1 відсотка від вартості продукції, на яку не надані звітні документи, за кожен день прострочення.

20. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

21. Так, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій:

1) висновку щодо застосування положень статей 213 637 ЦК України (в контексті тлумачення змісту правочину), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 і від в 02.02.2023 у справі № 910/9525/19, від 04.04.2023 в справі № 916/1349/21;

2) висновку щодо застосування норм статей 3 509 627 ЦК України (в контексті дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

22. Проте колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність передбачених статтями 217 230 231 ГК України підстав для стягнення 480 863,23 грн пені за порушення строку надання виконавцем звітних документів щодо поставки другої партії продукції та водночас відхиляє зазначені вище доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.

23. Факт порушення визначених Контрактом строків поставки двох партій продукції відповідачем не заперечується.

24. Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Наведена норма узгоджується з положенням статті 629 ЦК України, якою встановлено обов`язковість виконання договору його сторонами.

25. В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 викладено такий правовий висновок:

"Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

В свою чергу, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором) сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

26. Колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено оспорювання скаржником і визнання недійсним підпункту 2 пункту 7.2 контракту № 403/1/20/65, яким чітко та однозначно передбачено порядок нарахування замовником пені за прострочення надання виконавцем звітних документів, а саме за порушення строку надання виконавцем відповідних документів у термін, визначений в специфікації, тому обов`язок Підприємства зі сплати вказаної пені підлягає виконанню в силу вимог статей 204 612 629 ЦК України.

Наведеним спростовуються доводи-припущення скаржника про те, що: 1) суди попередніх інстанцій, застосовуючи до Підприємства штрафні санкції за ненадання в строк звітних документів на поставку другої партії продукції, помилково ототожнили визначений у специфікації строк поставки другої партії продукції зі строком надання звітних документів на її поставку; 2) пунктом 2.6 контракту № 403/1/20/65 встановлено спеціальний строк виконання окремого зобов`язання - щодо надання замовнику звітних документів на підтвердження поставки другої партії продукції, тоді як у специфікації встановлено строк виконання іншого окремого зобов`язання - поставки продукції, в зв`язку з чим застосуванню підлягає визначений пунктом 2.6 Контракту строк - протягом трьох днів з моменту затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі військового майна.

Адже, згідно з підпунктом 2 пункту 7.2 контракту № 403/1/20/65 застосування замовником пені за прострочення надання виконавцем звітних документів сторони прив`язали саме до строку визначеного в специфікації, а не до моменту затвердження вантажоодержувачем акта приймання-передачі військового майна.

Тобто за порушення строку, передбаченого пунктом 2.6 Контракту, сторони взагалі не встановлювали такого заходу цивільно-правової відповідальності, як пеня.

27. В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц (предмет позову - стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири), на яку послався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, викладено такий правовий висновок:

"Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановлені статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

28. В свою чергу, в пунктах 8.14- 8.16 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19 (предмет позову - тлумачення змісту правочину), на яку послався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, зазначено таке:

"Як вже зазначалося, у розумінні наведених статей 213 637 ЦК України тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Метою тлумачення правочину є з`ясування його змісту, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Верховний Суд наголошує, що підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст договору/умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Таким чином, при вирішенні питання щодо тлумачення умов договору, суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач достатніми підставами для застосування статті 213 ЦК України.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статей 213 637 ЦК України наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 11.09.2019 у справі № 922/3740/18, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19".

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 910/9525/19 з тим лише уточненням, що тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

29. Верховний Суд зауважує, що наявні доводи скаржника щодо можливості стягнення пені виключно за порушення виконавцем строку надання звітних документів, передбаченого пунктом 2.6 Контракту, фактично спрямовані на безпідставне створення відповідачем нової умови, а не роз`яснення вже існуючої умови договору (підпункту 2 пункту 7.2 контракту № 403/1/20/65), що суперечить протилежному висновку, викладеному в пункті 8.16 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19.

30. Крім того, посилаючись на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин (пунктів 2.6, 7.2 Контракту), який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, скаржник помилково не звертає уваги на те, що тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов (схожий висновок викладено в пункті 31 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 912/3575/21).

31. Таким чином, колегія суддів вважає, що, незважаючи на наведені вище відмінності в фактичних обставинах справи № 910/21146/21 і справ №№ 753/11000/14-ц, 910/9525/19, при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом якраз було враховано висновок щодо застосування положень статей 213 637 ЦК України (в контексті тлумачення змісту правочину), викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 та від в 02.02.2023 у справі № 910/9525/19, хоча й без прямого посилання апеляційного суду на зазначений правовий висновок.

Отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням особливих фактичних обставин цієї справи переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 та від в 02.02.2023 у справі № 910/9525/19, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

32. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування положень статей 213 637 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 в справі № 916/1349/21; 2) висновку щодо застосування норм статей 3 509 627 ЦК України (в контексті дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, з огляду на таке.

33. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

34. Касаційна інстанція зазначає, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 916/1349/21, 902/417/18 та в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін договору, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних.

35. Так, у пунктах 57 і 59 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 в справі № 916/1349/21 (предмет позову - стягнення заборгованості за контрактами купівлі-продажу алкогольної продукції) зі спору, що виник у зв`язку з відсутністю встановлення сторонами в договорі строку (терміну) виконання боржником обов`язку, викладено висновок про те, що тлумачення змісту договору в контексті з`ясування, чи був погоджений у договорі строк (термін) виконання боржником обов`язку, є правовою оцінкою спірних правовідносин з точки зору норми статті 530 ЦК України. Тому у спірних правовідносинах застосовуються загальні положення статті 530 ЦК України, що встановлює строк (термін) виконання зобов`язання у випадках, коли його не встановлено договором, з урахуванням вимог інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Таким чином, у межах розгляду справи № 916/1349/21 необхідність тлумачення умови договору про строк виконання боржником обов`язку виникла в зв`язку з відсутністю безпосереднього визначення сторонами в договорі вказаної істотної умови, тоді як у цій справі строк надання звітних документів щодо поставки продукції, у разі порушення якого замовник на підставі пункту 7.2 Контракту має право нараховувати пеню, визначено в специфікації.

36. В свою чергу, на відміну від цієї справи, предметом позову в якій є стягнення штрафних санкцій, нарахованих за різні порушення Підприємством своїх зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу та відмови в стягненні 25 864,32 грн боргу, 110 887,30 грн відсотків річних, 5990,90 грн пені, дійшла висновку про необхідність застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності саме в аспекті права суду на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України зменшити не лише розмір стягуваних пені та штрафу, а й загального розміру відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, якщо їх загальна сума є неспівмірною із сумою основного боргу (перевищує його майже вдвічі) (див. пункти 8.38- 8.40 зазначеної постанови).

Тобто в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 міститься висновок Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм статей 3 6 509 551 625 627 ЦК України та статті 233 ГК України, якими взагалі не регулюються спірні відносини нарахування пені в цій справі, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру стягуваної пені на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

37. При цьому колегія суддів зауважує, що в справі, що наразі розглядається, загальна сума стягнутих з Підприємства штрафних санкцій становить 961 726,46 грн, законність та обґрунтованість стягнення половини з яких виконавець навіть не оскаржує в поданій касаційній скарзі, тобто вочевидь вказана сума не є неспівмірною з вартістю другої партії продукції (30 053 952 грн), поставленої відповідачем з простроченням.

38. Наведеним повністю спростовується передчасне твердження скаржника про недотримання апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови принципів справедливості, добросовісності та розумності, застосованих Великою Палатою Верховного Суду при касаційному перегляді судових рішень у справі № 902/417/18.

39. В контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 916/1349/21, 902/417/18, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

40. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження саме внаслідок здійснення судом апеляційної інстанції перегляду рішення місцевого господарського суду з врахуванням висновку щодо положень статей 213 637 ЦК України (в контексті тлумачення змісту правочину), який (висновок) викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 та від в 02.02.2023 у справі № 910/9525/19, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник, що наразі виключає закриття касаційного провадження в цій справі.

41. Водночас, з мотивів, викладених у пунктах 33- 39 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги інші посилання скаржника на нерелевантні правові висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 в справі № 916/1349/21 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

42. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, зважаючи на досягнення сторонами домовленості щодо чіткого визначення пунктом 7.2 контракту № 403/1/20/65 умови нарахування пені саме за порушення відповідачем строку надання звітних документів, передбаченого специфікацією, який (пункт) не визнано недійсним судом, а не пунктом 2.6 вказаного контракту, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

43. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. З огляду на те, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що апеляційний суд фактично переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням висновку щодо застосування норм статей 213 637 ЦК України, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, що, в свою чергу, виключає закриття касаційного провадження в цій справі.

46. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 480 863,23 грн пені, нарахованої за порушення відповідачем строку надання звітних документів за другим етапом, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

47. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про часткове задоволенні позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

50. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 у справі № 910/21146/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік