Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №913/1070/16

Друк

Пошук

211

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №913/1070/16

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/1070/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання",

відповідач - Відділ освіти Лисичанської міської ради,

заявник апеляційної скарги - Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанськ Луганської області,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанськ Луганської області,

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017

у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

у справі № 913/1070/16 господарського суду Луганської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання",

до Відділу освіти Лисичанської міської ради,

про стягнення заборгованості 232 785,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача Відділу освіти Лисичанської міської ради на свою користь 2 900,73 грн. - за перетікання реактивної електроенергії, 182 853,26 грн. - пені, 15 832,57 грн. - 3% річних та 31 198,82 грн. - інфляційних нарахувань, за договорами про закупівлю (постачання) електричної енергії за державні кошти № 107 від 12.02.2015 та № 107 від 29.01.2016.

2. Рішенням господарського суду Луганської області від 02.11.2016 (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Відділу освіти Лисичанської міської ради (далі відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання", позивач) 2 900,73 грн. за перетікання реактивної електроенергії, 15 832,57 грн. 3% річних та 31 198,82 грн. інфляційних нарахувань, 749,00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 182 853,26 грн. відмовлено.

3. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі №913/1070/16 (колегія суддів у складі: Колядко Т.М. (головуючий), Дучал Н.М., Марченко О.А.) апеляційну скаргу ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" задоволено частково. Рішення господарського суду Луганської області від 02.11.2016 у справі №913/1070/16 частково скасовано. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути з Відділу освіти Лисичанської міської ради на користь ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" заборгованості за перетоки реактивної електроенергії в сумі 2 900,73 грн., 3% річних в сумі 15 832,57 грн., інфляційні втрати в сумі 31 198,82 грн., пені в сумі 18 285,33 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3 491,78 грн." В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 02.11.2016 залишено без змін. Стягнуто з Відділу освіти Лисичанської міської ради на користь ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 840,86 грн. Зобов'язано місцевий господарський суд видати відповідний наказ.

4. Ухвалою від 05.05.2017 господарський суд Луганської області (суддя Зюбанова Н.М.) задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськобленерго" про залучення у справі правонаступника та заміну сторони виконавчого провадження в порядку ст. 25 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) (в редакції чинній до 15.12.2017), ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження". Залучив до участі у господарській справі №913/1070/16 ТОВ "Луганськобленерго" як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" в межах стягнення з відповідача заборгованості за послуги з перетікання реактивної електроенергії в сумі 2 900,73 грн., 3% річних в сумі 15 832,57 грн., інфляційні втрати в сумі 31 198,82 грн., пені в сумі 18 285,33 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 7 332,64 грн. Замінив сторону (стягувача) - ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" у процедурі виконання Управлінням Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 на правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськобленерго" (далі ТОВ "Луганськобленерго", правонаступник)

5. Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Луганської області від 05.05.2017 у справі №913/1070/16 Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанськ Луганської області, (далі Управління) звернулося з апеляційною скаргою. Разом з апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України подало заяву про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з тим, що управління утримується за рахунок бюджету, є державним органом з відповідним обсягом фінансування та затвердженим кошторисом для фінансування власної установи. Як на підставу для звільнення від сплати судового збору, заявник апеляційної скарги посилається на відсутність на рахунку, призначеного для сплати судового збору, коштів.

6. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.05.2017 у справі № 913/1070/16 у задоволенні клопотання Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України на ухвалу господарського суду Луганської області від 05.05.2017 повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), оскільки до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору, а апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення заяви про звільнення від сплати судового збору. При цьому апеляційний господарський суд зазначив про недоцільність розгляду клопотання заявника апеляційної скарги щодо можливості відновлення строку на апеляційне оскарження.

7. 12.07.2017 Управління Державної казначейської служби України повторно направило до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу про скасування ухвали господарського суду Луганської області від 05.05.2017 у справі № 913/1070/16 і зазначенням про усунення недоліків, що стали підставою для повернення апеляційної скарги ухвалою від 19.05.2017. Разом з тим, заявник апеляційної скарги подав клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги. В якості причин пропуску строку, скаржник зазначив, що ним отримано кошти на оплату судового збору як державним органом з відповідним обсягом фінансування, лише 06.07.2017.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

8. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у даній справі у задоволенні клопотання Управління Державної казначейської служби України про відновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено, а вдруге подану апеляційну скаргу Управління на ухвалу господарського суду Луганської області від 05.05.2017 повернуто без розгляду.

9. Апеляційний господарський суд зазначив про значний інтервал часу, який минув після прийняття оскаржуваної ухвали господарського суду Луганської області від 05.05.2017 (два місяці), та з огляду на сталу практику ЄСПЛ, дійшов висновку, що наведені апелянтом підстави для поновлення строків для апеляційного оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності). Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що апелянт був обізнаний про наявність оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду, але на протязі тривалого часу не скористався наданим йому процесуальним законом правом на оскарження в передбаченому процесуальним законодавством порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі №913/1070/16, Управління Державної казначейської служби України звернулось Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржуваної ухвали.

11. У касаційній скарзі скаржник просить господарський касаційний суд:

11.1. скасувати ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі №913/1070/16;

11.2. справу №913/1070/16 направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 5 ст. 301 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

02.03.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 20.02.2018) ухвалив задовольнити клопотання Управління Державної казначейської служби України про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження; поновити Управлінню Державної казначейської служби України строку на касаційне оскарження; прийняти касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України до провадження та здійснити перегляд ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 913/1070/16 без повідомлення учасників справи; надати учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.03.2018.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (Управління Державної казначейської служби України)

13. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 4, 32, 53 ГПК України, що, на думку скаржника полягає у неповному з'ясуванні апеляційним судом обставин, належним чином обґрунтованих у клопотанні Управління, які були непереборними і пов'язані із дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій скаржником щодо поновлення строків на оскарження ухвали суду першої інстанції від 05.05.2017.

Скаржник зазначає, що:

13.1. апеляційний суд проігнорував ту обставину, що Управління скористалося своїм правом на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Луганської області від 05.05.2017 вперше, подавши її 13.05.2017;

13.2. апеляційним судом не надано оцінки ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 19.05.2017 у даній справі, за якою скаржнику було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та зазначено, що після усунення виявлених недоліків, апеляційна скарга може бути подана повторно.

Доводи інших учасників справи

14. Учасники справи відзиву на касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України не надали.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

15. Конституція України

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

16. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України), в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991

За змістом ч. 1 ст. 91 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається також на ухвали місцевого господарського суду, які оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду у випадках, передбачених ст. 106 ГПК України.

Статтею 93 ГПК України визначено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

В силу положень ч. 1 ст. 53 ГПК України (у зазначеній редакції), за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

При цьому, ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, виходячи зі змісту ст. ст. 33, 53 ГПК України (у зазначеній редакції), поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку судом апеляційної інстанції встановлених ним фактичних обставин подання апеляційної скарги із значним пропуском (майже 2 роки) строку на подання апеляційної скарги, як таких, що спричинені суб'єктивною поведінкою скаржника.

А.2. Щодо суті касаційної скарги

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.".

У справі "Пелевін проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17 січня 1970 року, пункт 25, Серія А, N 11). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства", від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія А, N 93).

Апеляційним господарським судом встановлено, що оскаржувана ухвала господарського суду Луганської області у справі № 913/1070/16 прийнята 05.05.2017.

Із протоколу судового засідання від 05.05.2017 у зазначеній справі встановлено, що заявник апеляційної скарги Управління Державної казначейської служби України як орган виконання судового рішення і як залучений до участі у справі учасник провадження, для розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні не викликався.

Разом з тим, ухвала господарського суду Луганської області, прийнята за результатами розгляду зазначеної заяви 05.05.2017, сторонам у справі та учасникам провадження направлена 10.05.2017.

Відповідно до ст. 87 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особа, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь у судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Тобто, ухвалу місцевого суду було направлено сторонам, в тому числі і заявнику апеляційної скарги, з порушенням вимог процесуального законодавства.

Проте, суд апеляційної інстанції при зверненні Управління з апеляційною скаргою вперше у справі, у зв'язку з поверненням апеляційної скарги на підставі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та, відповідно, за відсутності доказів сплати судового збору, визнав недоцільним з'ясування причин пропуску строку для подання апеляційної скарги.

В ухвалі від 19.05.2017 суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 4 ст. 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) зазначив про право скаржника після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 та 3 частини першої цієї статті, повторного звернення.

При повторному зверненні з апеляційною скаргою, яка була надіслана засобами поштового зв'язку 12.07.2017, причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, Управління зазначило про надходження коштів для сплати судового збору на рахунок, призначеного для сплати судового збору, лише 06.07.2017.

За висновком апеляційного суду наведені апелянтом підстави для поновлення строків для апеляційного оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності). При цьому, апеляційний суд звернув увагу на обов'язок сторін (визначений ч. 3 ст. 22 ГПК України) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, до яких законом віднесено, зокрема, право апеляційного оскарження. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що скаржник був обізнаний про наявність рішення першої інстанції, проте не скористався наданим йому процесуальним правом на оскарження, що не відповідає матеріалам справи.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду, за наведених обставин, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, виходячи з принципу верховенства права, вважає, що суд апеляційної не врахував незначний період часу, який було перевищено апелянтом, поважність причини пропуску строку та те, що Управлінням в розумні інтервали часу було вжито заходи для звернення до суду за захистом порушених прав, в результаті чого такі дії суду обмежили реалізацію права на апеляційне оскарження, тобто в даному випадку не було дотримано розумного ступеня пропорційності.

Відмова суду апеляційної інстанції у відновленні незначного строку на апеляційне оскарження порушує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право боржника на доступ до суду та позбавляє його можливості ефективного захисту своїх прав і законних інтересів в суді апеляційної інстанції, яке гарантовано процесуальним законодавством як загальний принцип судочинства та практики ЄСПЛ.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до ст. 304 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017) ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Нормами ч. 4 - 6 ст. 310 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017) передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про скасування ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 913/1070/16 у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які діяли на момент вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги, а саме статей 53, 93, пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 53, 93 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991), ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-