Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №807/2025/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №807/2025/17

адміністративне провадження №К/9901/58898/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Кравчука В.М.,

суддів Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 (судді Рейті С.І.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 (колегія суддів у складі Шавеля Р.М., Улицького В.З. та Гулида Р.М.)

у справі №807/2025/17

за позовом ОСОБА_1

до Закарпатської обласної ради, Голови Закарпатської обласної ради Рівіса Михайла Михайловича

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради

про визнання протиправними та скасування рішень.

І. РУХ СПРАВИ

1. 14.12.2017 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Закарпатської обласної ради (далі відповідач-1), Голови Закарпатської обласної ради Рівіса Михайла Михайловича (далі відповідач-2), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" в особі Комісії з його реорганізації (далі - третя особа) про визнання протиправними та скасування:

- рішення сесії від 30.11.2017 №985 «Про врегулювання окремих питань щодо управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області»;

- розпорядження відповідача-2 від 07.12.2017 №47/01-48 «Про комісію з реорганізації Комунального підприємства /КП/ «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».

2. Під час судового розгляду спору Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою допустив заміну третьої особи-1 на її правонаступника - Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

3. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 26.04.2018 у задоволенні позову відмовив повністю.

4. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 25.07.2018 вищевказане рішення суду залишив без змін.

5. Позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить вищевказані судові рішення скасувати та задовольнити її позов, а також повідомити про дату і часу судового розгляду з огляду на бажання взяти участь у судовому засіданні.

6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21.08.2018 відкрив касаційне провадження.

7. 12.09.2018 на адресу Суду надійшов письмовий відзив відповідача-1 на касаційну скаргу з проханням у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

8. 17.09.2018 у Верховний Суд надійшло письмове заперечення позивача на відзив до її касаційної скарги.

9. Жодних інших клопотань, у тому числі щодо участі інших учасників в судовому засіданні Суду не надходило.

10.Відповідно до ст. 343 КАС України попередній розгляд справи відбувається без повідомлення учасників справи, тому учасники справи не викликались.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.Комунальне підприємство "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" - юридична особа публічного права, утворена обласною радою, як органом місцевого самоврядування, в розпорядчому порядку відповідно до ч.1 ст.78 Господарського кодексу України (далі ГК України) на базі відокремленої частини спільної власності територіальних громад області і входить до сфери її управління.

12. У зв'язку з прийняттям 26.02.2014 відповідачем-1 рішення № 920 "Про визнання таким, що втратило чинність, рішення обласної ради від 10.06.1998р. № 29 "Про повноваження щодо управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" в межах штатного розпису виконавчого апарату обласної ради утворений відповідний структурний підрозділ з питань управління спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області. У подальшому, у зв'язку з неодноразовими змінами штатної структури та чисельності виконавчого апарату обласної ради прийнято рішення від 14.06.2016 № 331, яким внесено зміни в низку рішень обласної Ради, які регулюють відносини в сфері управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області шляхом заміни слів "відділ Управління комунальним майном обласної ради" у відповідних відмінках словами "виконавчий апарат обласної ради".

13.22.09.2016 відповідач-1 рішенням №487 затвердив у новій редакції статут КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради", а також визнав такими, що втратили чинність, пункти 3 та 4 рішення Закарпатської обласної ради від 06.03.2015 № 1198 наступного змісту:

"3. Визначити, що комунальне підприємство "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" є уповноваженим органом по управлінню майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яке закріплене на праві господарського відання за цим підприємством.";

"4. Встановити, що комунальне підприємство "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" є правонаступником відділу управління комунальним майном виконавчого апарату обласної ради щодо укладених останнім раніше договорів оренди вбудованих приміщень адмінбудівель, що закріплені за підприємством на праві господарського відання.".

14.30.11.2017 відповідач-1 прийняв рішення №985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Закарпатської області" (далі оспорюване Рішення), яким вирішив:

- припинити в порядку реорганізації діяльність КП "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" шляхом перетворення його в Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (п.1);

- доручити відповідачу-2 не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності цього рішення затвердити персональний склад комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» у кількості пяти осіб з числа працівників виконавчого апарату обласної ради, в тому числі, голови і секретаря ліквідаційної комісії, а також порядок діяльності цієї комісії (п.3);

- створити юридичну особу публічного права - Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради шляхом перетворення КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.5);

- затвердив Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, а також визначив коло делегованих їй повноважень обласної ради.

15.Відповідач-2 на виконання вищевказаного Рішення видав розпорядження від 07.12.2017 №47/01-48 "Про комісію з реорганізації Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" (далі оспорюване Розпорядження), яким створив комісію з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.1) та затвердив Положення про порядок роботи комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (п.2).

16. 22.02.2018 відповідач-1 прийняв рішення № 1091, яким звільнив позивача ОСОБА_1 з посади директора КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» у звязку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), припинив дію укладеного з нею контракту з 30.04.2018. На його підставі видано наказ № 12-к від 08.05.2018 про звільнення позивача з посади з 08.05.2018 у звязку з реорганізацією відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

17.Не погоджуючись із зазначеними вище рішеннями відповідачів, позивач звернулася до суду з позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

18.Позивач стверджує про прийняття відповідачами спірних рішень всупереч вимог нормативно-правових актів.

19. Акцентує, що під час перебування нею на посаді керівника третьої особи до неї не доведено зміст оскаржуваних актів. Не зважаючи на її запити, відповідачі розпочали процедуру реорганізації (припинення шляхом перетворення підприємства). Оскаржувані акти негативно впливають на її права як посадової особи керівника підприємства.

20.Вважає, що реорганізацією третьої особи порушуються її трудові права, оскільки оскарженим рішенням не визначається, що посада на якій вона перебуває, скорочується чи ліквідується.

21. На її переконання, призначення комісії повинно відбуватися на підставі рішення відповідача-1 від 30.11.2017 № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Закарпатської області", а не розпорядження відповідача-2 від 07.12.2017 №47/01-48 "Про комісію з реорганізації Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради".

22. Стверджує, що сесія обласної ради надала відповідачу-2 повноваження щодо створення комісії (пункт 1 оспорюваного Рішення), чим змусила його перевищити свої повноваження і порушити ст.55 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Під час прийняття спірних рішень відповідачі не дотрималися приписів ЦК України та ГК України, порушили процедуру припинення юридичної особи.

23.Зокрема, затвердження персонального складу комісії не є призначенням комісії, а голова обласної ради не є учасником (засновником) комунального підприємства, через що останнім перевищено свої повноваження.

24. Фактично будь-яких змін щодо предмету діяльності, організаційно-правової форми тощо не відбулося. Під час формування реорганізаційної комісії порушені норми антикорупційного законодавства.

25. Вважає, що відповідач-1, затверджуючи Положення про третю особу, грубо порушив ст.95 ЦК України, оскільки підприємства діють на підставі саме статуту або установчого договору. Положення передбачені тільки для філій і представництв юридичних осіб, структурних підрозділів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

26. Перетворення комунального підприємства в комунальну установу чинне законодавство не передбачає і фінансування останньої буде вважатися нецільовим використанням коштів.

27. Також стверджує, що оспорюване Рішення прийняте з порушенням процедури, оскільки до проекту не складалася пояснювальна записка, механізм виконання рішення з додатком техніко-економічного обґрунтування та розрахунком економічного ефекту від його прийняття. Водночас відділ правового забезпечення, Департамент фінансів відповідача-1 , профільна депутатська комісія з питань законності, правопорядку, майна та приватизації, регламенту відповідача-1 надали до нього негативні висновки.

28. Оскільки оспорюване Розпорядження відповідача-2 приймалося на виконання оспорюваного Рішення відповідача-1, яким передбачено прийняття такого рішення не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності, позивач вважає, що прийняття його в день оприлюднення є порушенням.

29.Вважає, що спірними рішеннями паралізовано роботу комунального підприємства. Тому просить спірні рішення визнати протиправними та скасувати.

30.Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивач не вказала, в чому саме полягає порушення її прав чи законних інтересів оспорюваними рішеннями та не надала жодного доказу на підтвердження таких ймовірних порушень всупереч статтям 73 76 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

31. Стверджували, що спірні рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

32.Оцінивши доводи та аргументи учасників, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки рішення відповідачів є правомірними.

33. Суд першої інстанції виходив з того, що КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» є юридичною особою публічного права, що утворена обласною радою як органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини спільної власності територіальних громад області та входить до сфери управління обласної ради. У спірних правовідносинах обласна рада виступає розпорядником майна комунальної власності, а відтак вправі приймати рішення щодо реорганізації комунального підприємства.

34.Проаналізувавши вимоги ч.1 ст.104, ч.1 ст.106 ЦК України ГК України, ч.1 ст.59, ч.ч.1, 5 ст.60, п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", позовні вимоги суд визнав безпідставними, оскільки дійшов переконання, що позивачем оскаржується доцільність рішення про реорганізацію комунального підприємства, що є виключною компетенцією відповідача-1, як органу місцевого самоврядування.

35.Чинним законодавством не встановлено чітких вимог до кількісного та персонального складу комісії з припинення юридичної особи у випадку, коли таке припинення здійснюється добровільно за рішенням власника.

36.Застосувавши ст.55 Конституції України, ч.3 ст.36, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, пункти 18-19 ст.4, ч.1 ст.5, ч.2 ст.77 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача оспорюваними рішеннями.

37. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, залишаючи рішення без змін.

38.Додатково суд апеляційної інстанції застосував: ч.1 ст.142, ч.1 ст.144 Конституції України; ч.1 ст.78, ч.ч.1 і 2 ст.135 ГК України; п.14 ст.91 Бюджетного кодексу України; ч.1 ст.47, п.15 чч.6-7 ст.55, ст.64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Закон України «Про доступ до публічної інформації»; висновки в п.4 Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 «У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування); Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, прийняту Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді (щодо дискреційних повноважень); Європейську хартію місцевого самоврядування; ст.28, ч.3 ст.29, ст.72 Регламенту роботи Закарпатської обласної ради VII скликання.

39.Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що повноваження відповідача-1 видавати розпорядчі документи щодо реорганізації власності територіальної громади треба вважати дискреційними. Тому, приймаючи спірне рішення, він діяв правомірно, в межах своїх повноважень та з урахуванням інтересів територіальної громади. Повноваження відповідача-2 у спірних відносинах є похідними та реалізовані в межах, передбачених законодавством.

40.Оспорюване розпорядження відповідача-2 є внутрішньо-організаційним документом, через що відповідно до п.2 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обов'язковому оприлюдненню не підлягає, а може надаватися особі в порядку, визначеному цим Законом.

41.Наголошення позивачем на її трудових інтересах суд визнав таким, що виходить за межі публічно-правового спору, та може бути вирішене в порядку цивільного судочинства.

42.Оскільки оспорювані рішення є актами індивідуальної дії, вони породжують права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цими актами кола суб'єктів), яким їх адресовано. Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржених рішення та розпорядження не породжує у такої особи і права на захист.

43.Тому суд апеляційної інстанції, посилаючись на практику Верховного суду України у постановах від 15.07.2014 у справі № 21-273а14, від 03.02.2015 у справі №21-617а14, від 12.04.2017 у справі № П/800/589/16, зазначив, що позивачем достатньо не обґрунтовано, які саме її права та інтереси є порушеними.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

44.У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів нижчих інстанцій з підстав порушення ними норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, неповного врахування всіх обставин справи, та просить задовольнити позов у повному обсязі.

45.На думку позивача, суди неправильно застосували ч.ч.3-4 ст.105 ЦК України та п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», не здійснили аналіз та не надали правової оцінки порушенням прямих норм зазначених нормативно-правових актів.

46.Наголошує, що оскаржує не реорганізацію або її доцільність, а невідповідність оскаржуваних рішень відповідачів вимогам ст.105 ЦК України і ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

47. Акцентує на чіткому розмежуванні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень ради (ст.43) та голови ради (ст.55). Голова обласної ради представляє раду у відносинах з іншими органами та субєктами, однак не є представником територіальної громади області, яка є власником комунального майна. Тому його рішення у спірних правовідносинах є протиправним.

48. Також позивач у касаційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції проігнорував її посилання на норми бюджетного законодавства, а суд апеляційної інстанції неправильно їх тлумачив і не надав оцінки розясненню Міністерства фінансів України. Крім того, суди не застосували норми Податкового кодексу України (ст.98), на яку посилалася позивач в обґрунтування доводу, що відбулася зміна назви, а не реорганізація юридичної особи.

49. Суд першої інстанції не надав правової оцінки порушенням процедури прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1, а апеляційний суд не врахував відповідні доводи щодо відсутності пояснювальної записки, механізму виконання рішення з додатком техніко-економічного обґрунтування та розрахунком економічного ефекту від прийняття оскаржуваного рішення.

50.Щодо порушення норм процесуального права позивач звернула увагу, що суди відмовили у задоволенні її клопотання про виклик зазначених нею фізичних осіб діючих депутатів Закарпатської обласної ради для допиту в якості свідків щодо підтвердження висновку комісії з питань законності, правопорядку, майна та приватизації. Отже не надали їй можливості скористатися та реалізувати право доказування згідно зі ст.44, ч.ч.1-2 ст.72, ч.1 ст.91, ст.92 КАС України.

51. Також суди відмовили у задоволенні її клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам та будь-яким третім особам приймати будь-які рішення та вчиняти будь-які дії щодо припинення в порядку реорганізації (перетворення) третьої особи у цій справі.

52. Безпідставно не врахували факт ненадання відповідачем-2 письмового відзиву на позов, що може кваліфікуватися згідно з ч.4 ст.159 КАС України як визнання позову, та не надали оцінку поданому нею листу Міністерства фінансів України від 12.04.208 №05230-16/23-1015/1198.

53. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 із її доводами не погодився, аргументуючи правильністю застосування нормативно-правових актів та правильністю висновків судів. Тому просив у її задоволенні відмовити, а рішення судів залишити без змін.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

54.Перевіривши доводи касаційної скарги Суд вважає, що доводи касаційної скарги слід відхилити з таких підстав.

55.Доводи позивача у касаційній скарзі щодо відсутності аналізу та правової оцінки ч.ч.3-4 ст.105 ЦК України та п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» спростовуються змістом мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень.

56. Суд не погоджується також із твердженням про неправильність застосування ними ч.ч.3-4 ст.105 ЦК України та п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

57. Так, згідно зі вказаною нормою ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

58.Стаття 15 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час прийняття відповідачами оспорюваних рішень), на яку посилається позивач, регулює вимоги до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації.

59.Зокрема, відповідно до п.7 ч.1 цієї статті Закону рішення про припинення юридичної особи має містити відомості про персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), її голову або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), про порядок та строк заявлення кредиторами своїх вимог.

60. Однак спірні правовідносини та встановлені судами обставини справи не стосувалися питань подачі документів відносно юридичної особи для державної реєстрації.

61.Водночас відповідно до пункту 18 ч.6 ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова районної, обласної, районної у місті ради вирішує інші питання, доручені йому радою. Отже висновки судів щодо прийняття відповідачем-2 спірного розпорядження в межах повноважень відповідають положенням нормативно-правових актів, а доводи касаційної скарги щодо неправильного тлумачення вищевказаних норм необґрунтовані.

62.Відсутність оцінки посилань позивача на бюджетне законодавство у рішенні суду першої інстанції усунуто оцінкою цих доводів у постанові суду апеляційної інстанції.

63. Суди також правильно не застосували норми Податкового кодексу України (ст.98), на яку посилалася позивач в обґрунтування доводу, що відбулася зміна назви, а не реорганізація юридичної особи, оскільки спірні відносини та предмет спору не стосувалися податкового статусу відповідної юридичної особи.

64. Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували відсутності пояснювальної записки, механізму виконання рішення з додатком техніко-економічного обґрунтування та розрахунком економічного ефекту від прийняття оскаржуваного рішення, спростовуються висновками судів у мотивуючих частинах оскаржуваних рішень щодо встановленої ними відсутності порушень відповідачами прав та законних інтересів позивача під час прийняття оспорюваних рішень в межах дискреційних повноважень. Таких обставин суди не встановили і Верховний Суд не уповноважений встановлювати додатково. Водночас позивач не обґрунтував у касаційній скарзі нормативних підстав впливу зазначених ним обставин на правомірність рішень судів.

65. Доводи щодо неврахування наданого позивачем судам попередніх інстанцій листа Міністерства фінансів України та відмови у виклику свідків Суд відхиляє з огляду на таке.

66. Згідно зі ст.90 КАС України (у редакції на час прийняття судами оскаржуваних рішень) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

67.Частиною першою ст.91 КАС України визначено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

68.Зважаючи, що відповідні клопотання (виклик свідків, забезпечення позову) були розглянуті судами у судових засіданнях, надана відповідна оцінка, а касаційна скарга не містить доводів щодо підтвердження ними обставин, які би мали реальний вплив на правильність висновків судів у рішеннях, прийнятих за наслідками вирішеного спору, відповідні доводи касаційної скарги Суд вважає необґрунтованими.

69. Зважаючи, що листи центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, відсутність в судових рішеннях оцінки листа Міністерства фінансів України, на який посилається позивач, і який не стосується спірних правовідносин, не призвело до ухвалення незаконного рішення.

70. Доводи касаційної скарги про відсутність заперечень на позов від відповідача-2 не враховано, оскільки письмовий відзив на позов від імені відповідача-1 підписано відповідачем-2 щодо всіх підстав та предметів заявленого спору.

71. Врахувавши вищезазначене Суд дійшов висновку, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, повно встановили обставини справи, які впливають на результат вирішення спору, та дійшли правильних висновків. Тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень згідно з заявленими позивачем доводами касаційної скарги Суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 345 349 350- 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ.М. Кравчук

СуддяО.П.Стародуб

СуддяТ.О.Анцупова