Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №826/5376/16

адміністративне провадження №К/9901/24030/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув в порядку попереднього судового засідання у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/5376/16

за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Желтобрюх І.Л., судді: Бєлова Л.В., Парінова А.Б.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України в якому просила визнати протиправними дії Генерального прокурора України; зобов`язати Генеральну прокуратуру України поновити провадження за її скаргою та провести розслідування фактів, наведених в її скарзі; зобов`язати Генеральну прокуратуру України розглянути її скаргу відповідно до вимог чинного законодавства (в присутності позивача для ознайомлення матеріалів перевірки скарги, з розглядом всіх питань скарги), стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 6000,00 грн.

2. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що дії відповідача по розгляду її звернення є неправомірними, оскільки Генеральною прокуратурою України не розглянуто по суті її заяву та не надано обґрунтованої та повної відповіді щодо поставлених в ній питань.

3. Крім цього, позивач наголошувала, що розгляд заяви було здійснено з порушенням процедури розгляду, а саме: в порушення приписів законодавства заяву розглянуто без її присутності.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2017 року позов задоволено частково.

4.1. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 23.02.2016 року. В решті позовних вимог відмовлено.

4.2. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з наданої відповіді відповідача вбачається, що посадовими особами прокуратури проводилась перевірка фактів, викладених у скарзі. Водночас, наявні у матеріалах справи докази, на думку суду першої інстанції, свідчать, що відповідачем не вжито заходів у межах наданих йому повноважень за фактами, викладеними у скарзі позивача.

4.3. Також судом першої інстанції було зазначено, що позивач у скарзі звертала увагу не на суть прийнятого судом рішення або незгоду з ним, а посилалася саме на встановлення Генеральною прокуратурою України правомірності/неправомірності дій прокурора під час проведення засідання по кримінальній справі.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

5.1. Скасовуючи рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалюючи в цій частині постанову про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що заявлені позивачем вимоги у скарзі від 23 лютого 2016 року є тотожними до вимог, що ставилися в її ж скарзі від 29 січня 2016 року та вже неодноразово перевірялися Генеральною прокуратурою України, про що позивачу надавались мотивовані відповіді прокуратурою Житомирської області та Генеральною прокуратурою України, у тому числі за підписом заступника Генерального прокурора України. У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у відповіді Генеральної прокуратури України від 17 березня 2016 року № 09/1-14065-15 відсутня інформація щодо перевірки фактів, викладених позивачем у зверненні.

ІІІ. Касаційне оскарження

6. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

7. В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

8. В обґрунтування поданої касаційної скарги позивач посилається на те, що, на її думку, апеляційний суд порушив принцип верховенства права, надав неповну та неправильну правову оцінку обставинам справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зауважує, що причиною її звернення до органів прокуратури стали незрозумілі для неї дії прокурорів Попільнянської прокуратури під час судового розгляду кримінальної справи № 197021/11. Вважає, що прокурорами було проігноровано її заяви та виявлено до неї упереджене ставлення з метою притягнути її до кримінальної відповідальності за будь-якою статтею з обов`язковим покаранням. Водночас зауважила, що в листі Генеральної прокуратури України № 09/1-14065-15 від 17 березня 2016 року на зазначені нею питання не було надано чіткої відповіді та не висвітлено всі обставини, не наведено підтверджень чи спростувань фактів, стверджень, доказів щодо кола порушених нею витань, а тому вона не вважає цей лист вмотивованою відповіддю.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. ОСОБА_1 звернулась до Генеральної прокуратури України зі скаргою від 23.02.2016 року, в якій просила повідомити чи правомірні дії прокурора щодо винесення постанови про обвинувачення в злочині, якщо сума шкоди не відповідає нормам законодавства, враховуючи, що інші документи чи дані суті злочину - підрив авторитету відсутні; чи правомірні дії прокурора щодо винесення постанови про зміну обвинувачення злочині від 14.12.2012 року, в якій два взаємовиключні висновки, саме за цим підробленим документом її було притягнуто до кримінальної відповідальності; чи правомірні дії прокурора при заявлені клопотання повторної зміни обвинувачення 15.01.2013 року, відсутність пояснення щодо суті, підстави та пояснення про характер причини обвинувачення; чи правомірно проходило засідання 15.01.2013 року, а саме: не розглянута її заява про невизнання винною, справа була проведена за спрощеною процедурою без будь-якого прохання з боку прокурора, без участі якого проголошення та роз`яснення їй як обвинуваченій.

10. Листом від 17.03.2016 року № 09/1-14065-15 Генеральна прокуратура України надала відповідь, якою повідомила, що постанову Подільського районного суду Житомирської області від 15.01.2013 року ОСОБА_1 не оскаржувала в апеляційному та касаційному порядку. Перегляд судового рішення можливий лише за нововиявленими обставинами. Будь-яких нових обставин у зверненні не наведено, а тому підстав для ініціювання питання щодо перегляду постанови за нововиявленими обставинами та, як наслідок, вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається.

11. Вважаючи, що її звернення було розглянуто відповідачем неповно, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. Відповідно до статті 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

15. Порядок розгляду і вирішення звернень в органах прокуратури України регламентовано Законами України «Про звернення громадян», «;Про прокуратуру» та «;Про доступ до публічної інформації».

16. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

16.1. Під зверненням громадян, відповідно до частини першої статті 3 цього Закону слід розуміти викладені в письмовій формі або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

16.2. За змістом частини першої статті 14 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

16.3. Водночас, відповідно до частини другої статті 8 цього Закону не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

VI. Позиція Верховного Суду

17. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.

18. Апеляційним судом встановлено, що позивач неодноразово зверталась до органів прокуратури із зверненнями з приводу наслідків притягнення її до кримінальної відповідальності.

19. Органами прокуратури за численними її зверненнями неодноразово проводились перевірки викладених у них доводів.

20. Про результати проведених перевірок заявниці надавалися вмотивовані відповіді та на підставі статті 8 Закону України «Про звернення громадян» листом від 17.03.2016 року № 09/1-14065-15 за підписом Генерального прокурора України ОСОБА_1 було повідомлено, що 17.03.2016 року провадження за зверненнями щодо законності та обґрунтованості її засудження припинено. Одночасно заявниці роз`яснено, що у разі незгоди з рішенням суду у кримінальній справі, відповідно до статей 460, 463 КПК України, вона, як учасник судового провадження, за наявності обставин, які не були відомі суду при ухваленні судового рішення, має право самостійно звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

21. Результати перевірки обставин, викладених у заяві позивача від 23.02.2016 року, відображено Генеральною прокуратурою України, зокрема, у висновку про обґрунтованість судового рішення у кримінальній справі стосовно ОСОБА_1 та припинення провадження за її зверненнями, затвердженому 16.03.2016 заступником Генерального прокурора України.

22. Також судом було встановлено, що заявлені позивачем вимоги у скарзі від 23.02.2016 року є аналогічними тим, що ставилися нею у скарзі від 29.01.2016 року та вже неодноразово перевірялись Генеральною прокуратурою України, про що позивачу надавались мотивовані відповіді прокуратурою Житомирської області та Генеральною прокуратурою України, у тому числі за підписом заступника Генерального прокурора України.

23. Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що у відповіді Генеральної прокуратури України від 17.03.2016 року № 09/1-14065-15 відсутня інформація щодо перевірки фактів, викладених позивачем у зверненні, оскільки наведені вище обставини свідчать, що Генеральною прокуратурою України звернення позивача від 23.02.2016 року розглянуто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

24. За таких обставин, Верховний Суд констатує, що в спірних правовідносинах дії відповідача є правомірними, а тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

25. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає оскаржуване судове рішення таким, що ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

26. Отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

27. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки встановлених ним обставин справи.

28. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

29. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

30. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова