Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №825/710/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №825/710/17

адміністративне провадження №К/9901/15428/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Стародуб О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (головуючий суддя - Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.)

у справі № 825/710/17 за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) до Фермерського господарства «Пчела В» (далі - Фермерське господарство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Відділення Фонду звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з Фермерського господарства адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році в розмірі 8409,09 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 53,75 грн., а всього 8462,85 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XІI) Фермерське господарство не забезпечило працевлаштування інвалідів та не сплатило за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Відділення Фонду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що законодавством не передбачено такої підстави для звільнення від сплати санкцій, як повідомлення державної служби зайнятості про вакантні посади для інвалідів та не направлення інвалідів службою зайнятості для працевлаштування. Що стосується звітності за формою № 3-ПН, яка відповідачем подавалася до служби зайнятості, то вона лише підтверджує бажання роботодавця здійснити укомплектування вакансій за сприянням служби зайнятості. Проте необхідне звернути увагу на те, що відповідачем на виконання вимог Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 1 січня 2013 року) подавалася звітність про наявність вакансій за формою № 3-ПН для працевлаштування інвалідів до Семенівського районного центру зайнятості. А звідси виникає висновок, що суб'єкт господарювання надає звітність до центру зайнятості для уникнення сплати адміністративно-господарських санкцій та не зацікавлений у працевлаштуванні особи з інвалідністю. Крім того, основною причиною несвоєчасного працевлаштування інвалідів є подання відповідачем вакансій на робітничі професії, такі як «охоронник» та «механік», однак є більш перспективніші професії, а саме: бухгалтер, економіст та юрист. Фермерське господарство розташоване на території Погорільської сільської ради, за повідомленням якої на її території мешкає 18 осіб з інвалідністю, а тому при бажанні працедавець із 18 міг знайти робітника для свого товариства на приємливих для обох сторін умовах. Враховуючи наведене та зважаючи на те, що виконання нормативу є лише працевлаштування інваліда на основне місце роботи та відпрацювання інвалідом необхідної кількості місяців, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання норм Закону.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2016 рік, поданим Фермерським господарством до Відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 11 осіб, норматив створення робочих місць, за вимогами статті 19 Закону № 875-XІI, для працевлаштування інвалідів склав 1 робоче місце, а кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0. У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, Фермерському господарству була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 8409,09 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 53,75 грн., а всього 8462,85 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що відповідачем вжито всі належні заходи щодо працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 1 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності N3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем протягом 2016 року подавались до Семенівського районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність вільних вакансій для інвалідів - охоронника та механіка, що підтверджується листом Семенівського районного центру зайнятості від 18 травня 2017 року №02/715. Крім того, 4 серпня 2016 року Семенівським районним центром зайнятості на дану вакансію направлено ОСОБА_1, який і був працевлаштований у відповідача з 10 серпня 2016 року, однак, якого в подальшому було звільнено за угодою сторін, у зв'язку з чим 12 грудня 2016 року відповідачем знову була подана «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для осіб з інвалідності на посаду «механік».

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 № 875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доводи позивача в касаційній скарзі про те, що на відповідача покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Доводи позивача в касаційній скарзі про те, що основною причиною несвоєчасного працевлаштування інвалідів є зазначення відповідачем робітничих професій, а не більш перспективніших є безпідставними, оскільки підприємство на свій власний розсуд, з урахуванням специфіки та напрямку виробництва, створює робочі місця для інвалідів та інформує про їх кількість. Крім того, законодавством України передбачений лише обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду