Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа № 425/1454/17

адміністративне провадження №К/9901/24228/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рубіжанського обєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі управління ПФУ) на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 20 липня 2017 року (суддя Мирошникова О.Ш.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (судді Чебанов О.О., Сіваченко І.В., Шишов О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії,

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати пенсії з 01 березня 2016 року; зобовязати відповідача з 01 березня 2016 року поновити нарахування та виплачувати пенсію за віком.

Рубіжанський міський суд Луганської області постановою від 20 липня 2017 року позов задовольнив. Визнав неправомірною бездіяльність управління ПФУ щодо невиплати з 01 березня 2016 року пенсії за віком; зобовязав управління ПФУ з 01 березня 2016 року поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 вересня 2017 року це рішення залишив без змін.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили із того, що позивачу було припинено виплату пенсії без ухвалення відповідного рішення і за відсутності підстав, передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 1058-IV).

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У скарзі посилається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зокрема, зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України, згідно з якими пенсія виплачується у разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації. Крім того, зазначає, що суди не прийняли до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Суди у цій справі встановили, що ОСОБА_1 07 лютого 2007 року було призначено довічно пенсію за віком та за розпорядженням від 05 вересня 2016 року № 99326 його було взято на облік в управлінні ПФУ з підстав «облік справи, призначеної в минулих роках» згідно з його заявою від 25 липня 2016 року та продовжено нарахування та виплату пенсії за віком.

Згідно з копією паспорта позивача, його зареєстрованим місцем проживання є: Луганська область, місто Стаханов, селище Поселення 3, будинок 83А.

Відповідно до довідки від 25 травня 2016 року № 917012759 позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради. Тимчасова адреса місця проживання позивача АДРЕСА_1. Ця довідка була видана позивачу 25 травня 2016 року, дата закінчення дії довідки вказана 24 листопада 2016 року.

Також у пенсійній справі наявна заява ОСОБА_1 до управління ПФУ про перерахування на поточний рахунок відділення АТ «Ощадбанк» його пенсії.

Згідно з копією витягу з рішення від 23 листопада 2016 року № 19 засідання комісії з питань призначення (відновлення, відмовлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено у виплаті пенсії.

З березня 2016 року управлінням ПФУ ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі.

Доказів про повідомлення позивача про підстави припинення йому виплати пенсії з березня 2016 чи відмову в поновленні виплати пенсії з березня 2016 відповідачем до справи не надано.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообовязковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 22 серпня 2018 року (справа № 243/5476/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 342, 345, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

постановив:

Касаційну скаргу Рубіжанського обєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення, а постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко