Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2018 року у справі №826/939/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/939/17

адміністративне провадження № К/9901/48909/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/939/17

за позовом Громадянина Ірану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою адвоката громадянин Ірану ОСОБА_1 - Журко Олександри Сергіївни

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого Мазур А. С., суддів Келеберди В. І., Літвінової А. В.,

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого Кузьмишиної О. М., суддів: Глущенко Я. Б., Пилипенко О. Є.,

І. Суть спору

1. Громадянин Ірану ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - ГУ ДМС в м.

Києві), в якому просив:

1.1 визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 02 грудня 2016 року № 615-16 про відмову у визнанні громадянина Ірану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2 зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву Громадянина Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що він є громадянином Ірану і був вимушений залишити територію Ірану та шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали обґрунтовані побоювання за життя та здоров'я. Позивач наголошує про побоювання загрози його життю з боку уряду Ірану, оскільки він здійснював шпигунську діяльність проти країни походження.

Також позивач зазначив, що Державною міграційною службою України було необґрунтовано та протиправно відмовлено йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ним було подано до органів Державної міграційної служби всі необхідні документи, що дають підставу для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

3. Відповідач та третя особа проти задоволення позовних вимог заперечували, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у Державній міграційній службі України повноважень, з урахуванням того, що у даному випадку не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 громадянин Ірану, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Шафт, Іран. За національністю - фарс, за віросповіданням - невіруючий. Неодружений. До України прибув літаком 05 серпня 2014 року на підставі дозволу компетентного органу, місце перетину кордону - аеропорт "Бориспіль". Позивач звернувся до органів міграційної служби України вперше. З 17 лютого 2011 року по 05 серпня 2014 року перебував у Туреччині, де звертався за захистом та отримав відмову.

5. Позивач звернувся до третьої особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 11 грудня 2014 року. На момент звернення з заявою про визнання біженцем на території України перебував легально.

6. У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 грудня 2014 року позивач зазначив, що був змушений залишити Іран з політичних причин, оскільки за період з 2006 по квітень - травень 2008 років працював на компанію "Zaeim", яка спеціалізується на виробництві та постачанні електронного та телекомунікаційного обладнання. Він був керівником і менеджером майстерні у нафтохімічному заводі на півдні Ірану.

Ця компанія співпрацює з іранським міністерством розвідки й оборони. 13 листопада 2006 року він поїхав до Туреччини, де зв'язався з ізраїльським посольством у Стамбулі для отримання візи. Після того, як ізраїльтяни дізналися про місце роботи позивача в Ірані, вони запропонували йому співпрацювати з ними і він прийняв їх пропозицію. Позивач надав ізраїльтянам інформацію про компанію "Zaeim". Таким чином, позивач шпигував для ізраїльських спецслужб протягом 4 років або близько того, до самого виїзду з Ірану в лютому 2011 року. Не може повернутися до Ірану, оскільки його мають стратити через співпрацю з ізраїльськими спецслужбами.

7. На підтвердження свого громадянства позивачем відповідачу надано паспорт громадянина Ірану № НОМЕР_1.

8. Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві 06 серпня 2015 року за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

9.28 листопада 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено Додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10. Рішенням відповідача від 02 грудня 2016 року № 615-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

11. Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 20 грудня 2016 року позивача повідомлено про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року, залишеною без змін, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

13. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення відповідача від 02 грудня 2016 року № 615-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

IV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 24 квітня 2018 року.

15. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

16. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки загальновідомій інформації про ситуацію в країні походженні позивача.

16.1. Також суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому факту, що позивач не був забезпечений перекладачем при проведенні співбесіди органами ДМС України.

16.2. Додатково заявник касаційної скарги наголошує на тому, що ніяких суперечностей в протоколах співбесіди із позивачем не було.

16.3. В порушення приписів статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідач не звернувся до вказаних органів із відповідним запитом.

16.4. Представник позивача наголошує, що суди допустили неповне з'ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для справи, не надали оцінку всім доказам в справі, що призвело до неправильного вирішення спору.

17.26 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Желтобрюх І. Л., суддів Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. відкрито касаційне провадження та витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/939/17.

18. Також до Верховного Суду 18 травня 2018 року надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому представник відповідача спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

19.08 листопада 2018 року справа № 826/939/17 надійшла до Верховного Суду.

20.21 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року № 797/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю - Шевцову Н. В., суддів -Кашпур О. В., Уханенка С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

22. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23.08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

24. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

25. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

26. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

29. Згідно із Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

30. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

31. Приписами частин 2 , 4 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

31.1. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

31.2. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

32. Перелік умов, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

33. статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

34. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

34.1. У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

34.2. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

35. Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

36. Частиною 11 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

37. Відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

38. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

39. Відповідно до пунктів 45,66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

40. У відповідності до підпункту "г" пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649), уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку.

VI. Позиція Верховного Суду

41. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

42. Зі змісту наведеної норми підпункту "г" пункту 2.1 Правил № 649 вбачається, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку.

43. Також право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

44. Верховний Суд зауважує, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

45. Так, представником позивача неодноразово наголошувалося (у додаткових пояснення до суду першої інстанції, в апеляційній та касаційній скарзі), що ГУ ДМС в м. Києві в порушення приписів Правил № 649, не забезпечило позивача, як особи яка не володіє українською мовою, послугами перекладача під час розгляду питання щодо надання статусу біженця.

46. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному статті 242 КАС України.

47. Проте, в порушення норм статті 242 КАС України суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, не надав оцінку вказаному аргументу представника позивача та не дослідили обставини щодо незабезпечення відповідачем позивача послугами перекладача.

48. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

49. Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

51. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити питання чи було забезпечено ГУ ДМС в м. Києві, відповідно до підпункту "г" пункту 2.1 Правил № 649, позивача послугами перекладача під час розгляду питання щодо надання статусу біженця та на підставі встановлених обставин надати оцінку рішенню ДМС України від 02 грудня 2016 року №615-16 з урахуванням приписів частини 2 статті 2 КАС України.

52. Таким чином, постанови судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката громадянин Ірану ОСОБА_1 - Журко Олександри Сергіївни задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року в справі № 826/939/17 скасувати.

3. Адміністративну справу № 826/939/17 за позовом Громадянина Ірану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко