Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2019 року

Київ

справа №826/7335/17

адміністративне провадження №К/9901/61592/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін адміністративну справу № 826/7335/17

за позовом ОСОБА_1 ,

до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання дій протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року (головуючий - Огурцов О.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Бабенка К.А., суддів - Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.),

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати протиправною відмову посадових осіб Подільської районної в місті Києві державної адміністрації у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , 1996 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , 1996 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та суд першої інстанції приймаючи рішення вийшов за межі позовних вимог про що зазначив у його резолютивній частині.

Визнав протиправною та скасував відмову посадових осіб Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.05.2017 у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , 1996 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язав Подільську районну в м. Києві державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.05.2017 щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 1996 року народження за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовив.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року скасовано, ухвалено в справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів до них

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема: ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, Правил реєстрації місця проживання, просить рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу позивача, відповідач, Подільська районна в м. Києві державна адміністрація, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - залишити без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Частиною першою статті 11 Закону встановлено, що орган реєстрації здійснює, зокрема, реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Статтею 9 Закону встановлено, що орган реєстрації відмовляє у реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається у день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до пункт 3 Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила) реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Згідно з пунктом 11 вказаних Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Зняття з реєстрації місця проживання на підставах, визначених в абзацах восьмому та дев`ятому цього пункту, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або за заявою власника/наймача житла або їх представників.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою права користування житлом колишнім мешканцем прийнято рішення від 13.05.2017, яким відмовлено у зняття з реєстрації місце проживання.

Підставами для відмови у цьому рішенні вказано наступне: "Особою не подано необхідних документів або інформації". При цьому жодні посилання на те, яких саме документів не було подано, рішення від 13.05.2017 щодо відмови в знятті реєстрації місця проживання, не містило.

Водночас, Суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.1, 7 ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Аналогічна норма закріплена й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України, у редакції до набрання чинності Законом N 2147-VIII).

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України, у редакції до набрання чинності Законом N 2147-VIII).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказану квартиру, вимоги ж до Подільської районної в м. Києві державної адміністрації є похідними від них.

З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що спір щодо визнання неправомірними дії Подільської районної в м. Києві державної адміністрації щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , 1996 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим.

Подібні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно із ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд зобов`язаний роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, Суд доходить висновку, що за предметом спору вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а тому судові рішення у даній справі мають бути скасовані, а провадження у справі - закрите.

Керуючись ст. 238, 239, 340, 354-356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачеві, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства і має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова