Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.07.2019 року у справі №826/4604/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 липня 2019 року

Київ

справа №826/4604/14

адміністративне провадження №К/9901/4113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л.В.,

суддів: Мороз Л.Л., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2014 (ухвалена у складі: головуючого-судді: Аблова Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 (постановлену у складі: головуючого - судді: Ключковича В.Ю., суддів: Кобаля М.І., Петрика І.Й.) по справі № 826/4604/14 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) до Національного банку України про визнання незаконним рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів, правонаступником якої є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, в якому просила: визнати незаконним рішення Національного банку України від 27.02.2014 року №85 та визнати незаконними дії Національного банку України щодо виключення з реєстру акцептованих вимог кредиторів документально підтверджені вимоги СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів у розмірі 49871872 грн. 70 коп., зобов`язати Національний банк України включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів документально підтверджені вимоги СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів у розмірі 49871872 грн. 70 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Постановою Правління Національного банку України від 30.07.2010 за № 375 відкликано банківську ліцензію та призначено ліквідатора ПАТ «Земельний банк». Банк має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та перебуває на податковому обліку СДПІ. У ПАТ «Земельний банк» обліковувалась податкова заборгованість за зобов`язаннями перед державним та місцевим бюджетами. Позивачем в межах ліквідаційної процедури заявлені вимоги до боржника - Банку на загальну суму 49871872,70 грн., які документально підтверджені.

Ліквідатором ПАТ «Земельний банк» на підставі судового рішення, якем набуло законної сили, визнано вимоги податкового органу та включено вимоги СДПІ до переліку акцептованих вимог кредиторів.

Рішенням Національного банку України від 27.02.2014 за № 85 вимоги СДПІ виключено із переліку вимог кредиторів ПАТ «Земельний банк».

Позивач, вважаючи дане рішення таким, що грубо порушує його інтереси щодо права на включення його кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог, звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що чинним законодавством не передбачене включення до переліку акцептованих вимог поточних зобов`язань, які виникли після початку ліквідаційної процедури, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 22 липня 2014 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2014 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/4604/14, витребувано матеріали справи.

15.01.2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Згідно підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 12.07.2019 призначено попередній розгляд справи на 16.07.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2019 задоволено заяви суддів Хохуляка В.В., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. про самовідвід. Передано матеріали справи №826/4604/14 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суд.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Мороз Л.Л., Стеценко С.Г., справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 справа прийнята до провадження, Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів замінено правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження на 30.07.2019.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли та не інформували про наявність будь-яких нових обставин, які варто врахувати Верховному Суду під час касаційного перегляду справи, з урахуванням часу, що пройшов з моменту ухвалення оскаржуваних рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно постанови Правління Національного банку України від 30.07.2010 року №375, з 02.08.2010 розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства «Земельний банк».

Кредиторські вимоги позивача на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2013 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 по справі №5023/5584/12, якими Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів визнано кредитором банку «Земельний банк» та зобов`язано ліквідатора ПАТ «Земельний банк» визнати вимоги податкового органу та включити їх до переліку акцептованих вимог для їх затвердження Національним банком України, ліквідатором Банку включено до переліку акцептованих вимог.

Пунктом 2 рішення Національного банку України «Про затвердження змін до переліку вимог кредиторів ПАТ «Земельний банк», акцептованих ліквідатором» від 27.02.2014 за №85, відмовлено ліквідатору банку у затвердженні вимог Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові МГУ Міндоходів на суму 49871872,70 грн. по сплаті податку на додану вартість та податку на прибуток.

Як на підставу прийняття такого рішення відповідач послався на положення ст. 91, 93, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що діяла до 22.09.2012 року) та п. 9.2 гл. 9 розділу VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року №369 (у редакції, що діяла до 22.09.2012 року), якими передбачено, що до переліку (реєстру) акцептованих ліквідатором вимог включаються вимоги кредиторів, що існували на дату прийняття рішення про ліквідацію банку та заявлені у встановлений законом про банки строк, а заявлені податковим органом вимоги є поточними.

Таким чином, відповідно оскаржуваного рішення вимоги позивача, заявлені ним в ліквідаційній процедурі, виключені з числа акцептованих вимог кредиторів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішенням Національного банку України «Про затвердження змін до переліку вимог кредиторів ПАТ «Земельний банк», акцептованих ліквідатором» від 27.02.2014 за №85 порушені інтереси позивача щодо належного йому права на включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог. Зазначив, що станом на дату прийняття спірного рішення Національним банком України, було наявне судове рішення, яке набуло законної сили та яке не було виконано НБУ.

14.08.2014 відповідач надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, відповідно до якої проти задоволення касаційної скарги заперечував. У доводах заперечень зазначив, що позивач як підставу для включення своїх вимог до переліку акцептованих вимог зазначив рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року по справі №5023/5584/12, якими Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів визнано кредитором банку «Земельний банк» та зобов`язано ліквідатора ПАТ «Земельний банк» визнати вимоги податкового органу та включити їх до переліку акцептованих вимог для їх затвердження Національним банком України. Водночас, Вищим господарським судом України за наслідками перегляду наведених рішень по справі №5023/5584/12 09.04.2014 року прийнято постанову, якою рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року скасовано в частині зобов`язання ліквідатора ПАТ «Земельний банк» визнати вимоги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів на загальну суму 49871872,70 грн. та включити їх до переліку акцептованих вимог для їх затвердження Національним банком України та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 у справі № 826/4604/14 не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У зв`язку з цим слід зазначити, що згідно статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, що діяла до 22.09.2012 року) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку; відомості про фінансовий стан банку, боржників, які порушили строки виконання зобов`язань перед банком, вимоги банку до боржників, які порушили строки виконання зобов`язань перед ним, перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення угод, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відповідно до статті 93 Закону України «Про банки і банківську діяльності» (в редакції, що діяла до 22.09.2012 року) Національний банк України наділений повноваженнями затверджувати перелік акцептованих ліквідатором вимог кредиторів банку.

Згідно з п. 9.4 гл. 9 розділу VI Положення №369 (в редакції, що діяла до 22.09.2012 року) ліквідатор вносить пропозиції щодо затвердження Національним банком змін до реєстру вимог не частіше ніж раз на квартал на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили та не оскаржене ліквідатором у встановленому законом порядку; документів про спадкоємство за вимогами кредиторів, які визнані ліквідатором та включені до реєстру вимог кредиторів; документів, які відповідно до законодавства України підтверджують правонаступництво юридичної особи внаслідок реорганізації, за вимогами кредиторів, які включено до реєстру вимог; відмови кредитора від вимог; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи або фізичної особи - підприємця; клопотання ліквідатора про виправлення помилки, допущеної ним чи попереднім ліквідатором під час акцептування вимог кредиторів.

Прийняття рішення про затвердження змін до реєстру вимог, згідно п. 9.7 гл. 9 розділу VI Положення №369 (в редакції, що діяла до 22.09.2012 року) належить до повноважень Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Національний банк України, в даному випадку, покладено функції наглядової діяльності у ліквідаційній процедурі Банку.

Як установлено матеріалами справи, спір виник з приводу непогодження кредиторських вимог, заявлених в процедурі ліквідації, у зв`язку з чим правовідносини щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується, які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Отже, предметом розгляду в цій справі є не дії та рішення Національного банку України як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а дотримання Національним банком України при прийнятті ним рішень при виконанні наглядової діяльності у взаємовідносинах між представником боржника- ліквідатором, який в силу положень п. 4 ч. 1 та ч. 6 ст. 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) виконує повноваження органів управління банку та за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України, і кредитором, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права, оскільки при прийнятті рішення про затвердження змін до переліку вимог кредиторів, Національний банк України перевіряє наявність та обґрунтованість підстав акцептування кредиторських вимог. В свою чергу, при вирішенні цього питання надається оцінка майновим зобов`язанням, підставам їх виникнення та іншим обставинам, що пов`язані з виконанням майнових зобов`язань.

Розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") полягає у виправленні відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17, від 13 червня 2019 року у справі № 826/22234/15.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. theUnitedKingdom") від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 по справі № 826/4604/14 - скасувати.

Провадження у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) до Національного банку України про визнання незаконним рішення - закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : Л.Л. Мороз

С.Г. Стеценко