Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2018 року у справі №819/1470/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2018 року

Київ

справа №819/1470/16

адміністративне провадження №К/9901/31449/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів -Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Глушко І. В., судді - Коваль Р.Й., Макарик В.Я.)

у справі № 819/1470/16

за позовом ОСОБА_2

до Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Ф» від 03.10.2016 № 63839-19 та № 63841-19.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 (суддя - Шульгач М.П.) у задоволенні позову відмовлено. Постанова мотивована тим, що 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким внесено зміни до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме розширено об'єкт оподаткування - крім житлової нерухомості, запроваджено оподаткування нежитлової нерухомості. Позивач є власником нежилих приміщень, як фізична особа не наділений статусом промислового підприємства, не являється юридичною особою і як фізична особа не використовує дані приміщення для промислового виробництва, а тому являється платником податку на дане нерухоме майно.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.01.2017, прийнято нову постанову про задоволення позову: визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ОДПІ на користь позивача судові витрати у розмірі 1515,8 гривень. Задовольняючи позов, суд зазначив, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати вказане судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

06.09.2017 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення або відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

01.03.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017) (далі - КАС України).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлового приміщення - цеху по переробці м'ясної, рибної та хлібобулочної продукції, загальною площею 1844,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

03.10.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №63839-19, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період - 2015 рік в розмірі 3426,84 гривень, та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 63841-19, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період - 2015 рік в розмірі 11 233,61 гривень, граничним строком для сплати яких зазначено 60 днів з дня вручення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю. Цим Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Суд звертає увагу, що приписами ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість, є податок на майно, який складається із трьох різних податків, кожен з різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені, згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При чому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінного від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, у 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим, відповідно до положень пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК Украйни, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.01.2015 у зв'язку з набранням чинності з 01.01.2015 Закону № 71-VIII та відповідно до п. 4 розділу Прикінцеві положення цього Закону, керуючись пунктами 12.3-12.5 ст. 12 ПК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Качанівська сільська рада Підволочиського району Тернопільської області на двадцять восьмій сесії шостого скликання прийняла рішення № 326 про встановлення ставок, пунктом першим якого встановлено на 2015 рік ставки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та пунктом восьмим затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (Додаток 1).

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК, рішення місцевих рад щодо податку на майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на майно, відмінне від земельної ділянки, міг вважатися встановленим місцевою радою.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи судом апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, що, відповідно до статті 350 КАС України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова