Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2019 року у справі №826/16589/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2019 року

Київ

справа №826/16589/16

адміністративне провадження №К/9901/33817/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/16589/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, третя особа - Головне управління ДФС у м. Києві - про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Балась Т.П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, постановлену у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКС України в м. Києві або орган Казначейства), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління ДФС України у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому позивач просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність ГУ ДКС України в м. Києві, що виразилась у порушенні строків та у тривалому невиконанні постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року в справі №826/22969/15;

1.2. зобов`язати ГУ ДКС України в м. Києві негайно провести необхідні дії з виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року у справі №826/22969/15 шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 27 листопада 2014 року до 25 вересня 2015 року в розмірі 64371,90 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем без поважних причин не виконується рішення суду, яке набрало законної сили.

3. Відповідач позов не визнав. На обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що виконання рішення суду відкладалось у зв`язку з розглядом судом, який прийняв відповідне рішення, питання про його роз`яснення.

4. Третя особа надала пояснення по суті позову, в яких стверджувала, що в рішенні суду неправильно визначено період вимушеного прогулу та розмір компенсації, у зв`язку з чим його виконання неминуче призведе до нецільової витрати бюджетних коштів.

5. Третя особа зазначає, що з метою усунення вказаних недоліків звернулася до суду, який прийняв рішення, з заявою про його роз`яснення, на час розгляду якої безспірне списання коштів не здійснюються.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року в справі №826/10884/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року, частково задоволений позов ОСОБА_1 до ГУ Міндоходів у м. Києві, ГУ ДКС України в м. Києві про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу:

6.1. скасовано наказ ГУ Міндоходів у м. Києві від 04 липня 2014 року №442-о «По особовому складу податкової міліції»;

6.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГУ Міндоходів у м. Києві з 08 липня 2014 року;

6.3. стягнуто з ГУ Міндоходів у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 липня 2014 року до 21 листопада 2014 року в розмірі 34099,10 грн.

7. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

8. Невиконання ГУ Міндоходів у м. Києві судового рішення у справі №826/10884/14 стало підставою для ініціювання позивачем іншого судового провадження.

9. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року в адміністративній справі №826/22969/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, частково задоволений позов ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві, начальника ГУ ДФС у м. Києві Демченко Людмили Дмитрівни, виконуючого обов`язки начальника ГУ ДФС у м. Києві Зеніна Дмитра Олександровича про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії:

9.1. стягнуто з ГУ ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 27 листопада 2014 року до 25 вересня 2015 року в розмірі 64371,90 грн.;

9.2. зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві перевести ОСОБА_1 з посади начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГУ Міндоходів у м. Києві на рівнозначну посаду в ГУ ДФС у м. Києві.

10. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

11. 07 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДКС України в м. Києві з заявою про виконання судового рішення в справі №826/22969/15 у частині стягнення з ГУ ДФС у м. Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 64371,90 грн.

12. 19 травня 2016 року та 05 серпня 2016 року уповноважений представник позивача звертався до ГУ ДКС України в м. Києві з адвокатськими запитами, в яких просив повідомити про зміст організаційних заходів, учинених на виконання рішення суду в справі №826/22969/15.

13. У відповідь на запит від 19 травня 2016 року відповідач роз`яснив, що безспірне списання коштів на підставі рішення суду у справі №826/22969/15 відкладалося на час розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва заяви боржника про роз`яснення судового рішення.

14. Водночас відповіді на адвокатський запит від 05 серпня 2016 року до представника позивача не надходило.

15. Уважаючи, що відповідач протиправно зволікає з виконанням рішення суду у справі №826/22969/15 у частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 64371,90 грн., останній звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

16. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року в справі №826/16589/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково:

16.1. зобов`язано ГУ ДКС України в м. Києві негайно провести необхідні дії з виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року в справі №826/22696/15 шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 27 листопада 2014 року до 25 вересня 2015 року в розмірі 64371,90 грн.

17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що тривале невиконання рішення суду в справі №826/22696/15 було результатом недобросовісних дій боржника, що полягали в направленні до суду очевидно необґрунтованих заяв про роз`яснення судового рішення, на час розгляду яких відповідач був зобов`язаний відкласти безспірне списання коштів з рахунку боржника.

19. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в спірних правовідносинах ознаки протиправної бездіяльності органу Казначейства відсутні.

20. Водночас, встановивши факт зловживання боржником за рішенням суду в справі №826/22696/15 своїми процесуальними правами, з метою ухилення від виконання вказаного судового рішення, суди дійшли висновку про необхідність поновлення порушених прав стягувача шляхом зобов`язання відповідача вжити невідкладних заходів, направлених на виконання рішення суду.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

21. У касаційній скарзі ГУ ДФС у м. Києві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

22. У касаційній скарзі третя особа стверджує про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про зловживання боржником процесуальними правами.

23. На переконання скаржника, чинне процесуальне законодавство не містить обмежень чи застережень, що стосуються повторних звернень до суду з заявою про роз`яснення судового рішення, у тому числі аналогічного змісту.

24. Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій протиправно вдалися до оцінки змісту заяв ГУ ДФС у м. Києві про роз`яснення судового рішення в справі №826/22969/15 і дійшли протиправних висновків про тотожність їхнього змісту.

25. Скаржник також зазначає, що звернення боржника за роз`ясненням відповідного судового рішення є безумовною підставою для відкладення безспірного списання коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов безпідставних висновків про порушення прав позивача.

26. Позивач правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався.

27. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року.

28. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

29. 05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

30. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Стрелець Т.Г., суддям Білоусу О.В., Желтобрюх І.Л.

31. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 20 червня 2019 року №795/0/78-19, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

32. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

33. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їхнього виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

34. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

35. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

36. Частиною другою статті 3 Закону №4901-VI встановлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

37. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

38. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів і відомостей.

39. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845).

40. Пунктом 5 Порядку №845 передбачено, що під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право, зокрема, вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів і за результатами їх виконання; відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком; вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

41. Згідно з пунктом 11 Порядку №845 відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі: 1) звернення до органу, який видав виконавчий документ, за роз`ясненням рішення про стягнення коштів чи зміни порядку і способу його виконання; 2) необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, щодо підтвердження їх зарахування до бюджету або встановлення залишку сум платежів, що підлягають безспірному списанню, чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо; 4) у випадках, передбачених пунктами 31 і 49 цього Порядку.

42. Відповідно до пункту 12 Порядку №845 безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам здійснюються після усунення обставин, що були підставою для відкладення безспірного списання таких коштів.

43. У разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення про стягнення коштів або унеможливлюють його виконання, орган Казначейства може на підставі відповідного рішення органу, який видав виконавчий документ, здійснити відстрочку та/або розстрочку безспірного списання коштів і їх перерахування стягувачам у встановлений таким рішенням спосіб.

44. Пунктом 24 Порядку №845 встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

45. Відповідно до пункту 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

46. У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

47. Пунктом 28 Порядку №845 встановлено, що орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.

48. З дня визначення таких кодів і рахунків орган Казначейства повідомляє боржникові про здійснення безспірного списання коштів з його рахунків.

49. Згідно з пунктом 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

50. Відповідно до пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

VI. Позиція Верховного Суду

51. Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що держава гарантує виконання рішень про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, шляхом здійснення безспірного списання коштів, присуджених судом, на підставі виконавчого документа.

52. Якщо рішення суду, яке перебуває на виконанні в органі Казначейства, є незрозумілим або в разі наявності інших обставин, що об`єктивно унеможливлюють його виконання у повній відповідності до його резолютивної частини, учасники справи звертаються до суду, який ухвалив таке рішення із заявою про роз`яснення або зміну порядку і способу його виконання.

53. На час розгляду судом питання про роз`яснення судового рішення зміну порядку чи способу його виконання, безспірне списання коштів не здійснюється.

54. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що, відкладаючи безспірне списання коштів з рахунку ГУ ДФС у м. Києві на виконання рішення суду в справі №826/22969/15, відповідач діяв у спосіб, визначений Порядком №845, і про відсутність у спірних правовідносинах ознак протиправної бездіяльності відповідача.

55. Водночас Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в спірних правовідносинах безспірне списання коштів з рахунків ГУ ДФС у м. Києві відкладалось унаслідок недобросовісних дій останнього.

56. Суд зазначає, що обидві заяви про роз`яснення судового рішення в справі №826/22969/15 не були вмотивовані незрозумілістю його змісту чи порушенням судом синтаксичних і граматичних правил, унаслідок чого його резолютивна або мотивувальна частина допускала неоднозначне тлумачення.

57. Аргументи, якими третя особа обґрунтовує доводи касаційної скарги, також свідчать про те, що ГУ ДФС у м. Києві був зрозумілий зміст рішення суду в справі №826/22969/15.

58. Водночас суть указаних заяв про роз`яснення рішення суду в справі №826/22969/15, та аргументів касаційної скарги в частині відсутності фактів зловживання процесуальним правом зводиться до незгоди ГУ ДФС у м. Києві зі здійсненим судом розрахунком періоду вимушеного прогулу. Так, скаржник у вказаних заявах наполягає на тому, що присуджена судом у справі №826/22969/15 сума середньої заробітної плати є завищеною, тому що ГУ ДФС у м. Києві вже виплатило ОСОБА_1 частину стягнутих коштів під час виконання іншого судового рішення в пов`язаній справі (№826/10884/14).

59. Отож фактично ГУ ДФС у м. Києві з заявою про роз`яснення судового рішення в справі №826/22969/15 зверталося у зв`язку з небажанням його виконувати унаслідок незгоди з встановленими судом фактами та результатом вирішення судом спору по суті.

60. Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент прийняття судових рішень у справі №826/22969/15, не містив визначення змісту поведінки учасника справи, що становить зловживання процесуальними правами.

61. Водночас Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що використання учасником справи окремих процесуальних прав з метою обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб або з метою отримання вигоди від похідних юридичних наслідків реалізації таких прав - становить зловживання правом і є недозволеною формою поведінки.

62. Беручи до уваги, що звернення ГУ ДФС у м. Києві до суду з заявами про роз`яснення судового рішення не були направлені на усунення обставин, що перешкоджали виконанню рішення суду в справі №826/22969/15, а були пов`язані лише з небажанням виконувати судове рішення унаслідок незгоди з результатом вирішення спору, суди першої та апеляційної інстанцій цілком правильно оцінили такі дії ГУ ДФС у м. Києві як зловживання правом.

63. Надаючи оцінку співвідношенню обов`язку органу Казначейства відкласти проведення безспірного списання коштів з рахунків державного органу з обов`язком своєчасно вжити заходів, направлених на виконання рішення суду, Суд керується таким.

64. Суд зазначає, що з заявою та документами, необхідними для безспірного списання коштів з рахунку боржника за рішенням суду в справі №826/22969/15, стягувач (позивач) до органу Казначейства звернувся 07 квітня 2016 року.

65. Як установлено судом першої інстанції, станом на момент прийняття ним рішення у цій справі (08 лютого 2017 року) рішення суду в справі №826/22969/15 не виконано. Тобто понад сім місяців позивач не міг домогтися виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

66. Суд зазначає, що обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини. Остання, у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

67. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

68. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень.

69. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у «Ді Педе проти Італі» («Di Pede v. Italy», заява №15797/89) та «Заппія проти Італії» («Zappia v. Italy», заява №24295/94).

70. У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а тому інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

71. Цитуючи висновки щодо тлумачення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), викладені ним у пункті 98 рішення «Бурдов проти Росії» (заява №59498/00), ЄСПЛ у пункті 65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) зазначив, що якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy», заява №36813/97, п. 183). Так само й у справах про невиконання судових рішень: будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

72. Застосовуючи процедуру «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) ЄСПЛ у пунктах 85-88 зауважив, що фактори, з яких адміністративними органами України не виконуються рішення перебувають в межах контролю держави, яка досі не спромоглася вжити заходів для покращення ситуації, незважаючи на значну й послідовну практику ЄСПЛ з вирішення таких справ.

73. З огляду на викладене, ЄСПЛ доходить висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов`язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції.

74. Беручи до уваги викладене у сукупності, Суд дійшов висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

75. Суд переконаний, що об`єктивних перешкод для виконання рішення суду в справі №826/22969/15, боржником за яким є державний орган, і яке стосується виплати позивачеві заборгованості з заробітної плати у зв`язку з незаконним звільненням, немає.

76. Аргументи скаржника про те, що виконання рішення суду в справі №826/22969/15 призведе до нецільової розтрати бюджетних коштів є безпідставними, адже виконання судового рішення про стягнення коштів, яке набрало законної сили, не може бути ототожненим з використанням бюджетних коштів не за призначенням.

77. Доводи скаржника про неврахування судами того факту, що ГУ ДФС у м. Києві було частково виконано рішення суду в справі №826/22969/15 унаслідок сплати позивачеві 34330,84 грн. не спростовують факту наявності в ГУ ДФС у м. Києві обов`язку щодо виплати позивачеві решти присуджених рішенням суду в справі №826/22969/15 сум заробітної плати.

78. Водночас Суд зазначає, що кошти в розмірі 34330,84 грн. були виплачені позивачеві на виконання рішення суду в справі №826/10884/14, яким з ГУ Міндоходів у м. Києві на користь ОСОБА_1 стягнутий середній заробіток за період вимушеного прогулу, що тривав з 08 липня 2014 року до 21 листопада 2014 року. Тоді як рішенням суду в справі №826/22969/15 позивачеві присуджено середній заробіток за період вимушеного прогулу, що тривав з 27 листопада 2014 року до 25 вересня 2015 року.

79. Таким чином, виконання боржником рішення суду в справі №826/10884/14 взагалі не могло мати наслідком припинення, навіть частково, зобов`язань боржника за рішенням суду в справі №826/10884/14, оскільки вони стосувалися належних позивачеві сум за різний період.

80. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що в аспекті встановлених обставин справи та зобов`язань України, в тому числі покладених на неї пілотним рішенням у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04), порушені права позивача підлягали поновленню шляхом покладення на орган Казначейства обов`язку негайно вчинити дій для виконання судового рішення.

81. Безпідставними є доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при визначені способу захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача негайно провести необхідні дії для виконання рішення суду в справі №826/22969/15.

82. Суть інституту негайного виконання судового рішення полягає у тому, що рішення суду, у визначених процесуальним законом випадках, набуває статусу обов`язкового повністю або у відповідній частині з моменту його проголошення (прийняття).

83. Суд зазначає, що приймаючи рішення у цій справі та визначаючи спосіб захисту порушених прав, Окружний адміністративний суд м. Києва не звертав до негайного виконання постанову від 08 лютого 2017 року, у зв`язку з чим доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 256 КАС України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, є необґрунтованими.

84. Зміст доводів касаційної скарги свідчить, що скаржник помилково ототожнює спосіб захисту порушених прав, обраний судом, з процесуальним правом/обов`язком суду надати своєму рішенню обов`язкового характеру з моменту його прийняття, а не набрання законної сили.

85. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

86. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

87. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

88. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

89. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

90. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

91. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

92. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

93. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року в справі № 826/16589/06 залишити без змін.

94. Судові витрати розподілу не підлягають.

95. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко