Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №826/12646/15

провадження №К/9901/12318/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №826/12646/15

за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_2, про встановлення відсутності компетенції та визнання недійcною заяви, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 12 лютого 2016 року у складі судді Літвінової А.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 5 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Желтобрюх І.Л., суддів: Глущенко Я.Б.,Чаку Є.В.,

І. Суть спору:

1. У червні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_2, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

1.1. визнати відсутність компетенції (повноважень) заступника Генерального прокурора України ОСОБА_2 на підписання заяви від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 про проведення спеціальної перевірки судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади»;

1.2. визнати недійсною заяву від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 про проведення спеціальної перевірки судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади».

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у ОСОБА_2, який станом на момент виникнення спірних правовідносин обіймав посаду заступника Генерального прокурора України, були відсутні повноваження на підписання заяви від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14, за якою ініційовано проведення спеціальної перевірки судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка Володимира Вячеславовича, у відповідності до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади».

3. Відповідач - Генеральна прокуратура України проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що виходячи з положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» та Регламенту Генеральної прокуратури України, у заступника Генерального прокурора України ОСОБА_2 були наявні повноваження на підписання вказаної заяви.

3.1. Також відповідач наголошував, що оскаржувана заява від 05 грудня 2014 №05/1/1-140 вих-14 не є ані нормативно-правовим актом, ані актом індивідуальної дії, тобто рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства, а тому останню не можна визнати недійсною.

3.2. Крім того, за твердженнями відповідача, публічно-правові спори з приводу реалізації компетенції суб'єктами владних повноважень у сфері управління можливі лише між суб'єктами владних повноважень, водночас, позивач у спірних правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень.

4. Третя особа також заперечувала проти задоволення позовних вимог із посиланням на те, що підписання оскаржуваної заяви здійснено останнім у межах повноважень заступника Генерального прокурора України, згідно з існуючим станом на 05 грудня 2014 року розподілом обов'язків між Генеральним прокурором України та його заступниками.

4.1. Також, третя особа зазначала, що у даній адміністративній справі позивач не є суб'єктом владних повноважень і спір не є спором між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. У свою чергу, на думку останнього, заява від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона не створює для позивача жодних правових наслідків.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справ

5. Заступник Генерального прокурора України ОСОБА_2 звернувся до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції із заявою від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14, в якій просив провести перевірку на предмет порушення присяги слідчим суддею Макаренком В.В., прийняти висновок про порушення присяги слідчим суддею Макаренком В.В. за результатами перевірки Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, направити висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції.

6. За результатами розгляду зазначеної заяви Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції складено висновок, згідно з яким ухвалено визнати в діях судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. наявність ознак порушення присяги судді та направити висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

7. Вважаючи заяву заступника Генерального прокурора України ОСОБА_2 від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 такою, що підписана останнім без наявності у нього відповідної компетенції, дану заяву недійсною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 лютого 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, в позові відмовив.

9. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що що заступники Генерального прокурора України не наділені правом самостійного звернення з відповідними заявами до державних органів та органів із спеціальним статусом лише на підставі положень пунктів 7.16 та 7.33 Регламенту Генеральної прокуратури України. Однак, зазначив, що позивач у спірних правовідносинах не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання відсутності компетенції, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Стосовно ж вимоги про визнання недійсною заяви від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 про проведення спеціальної перевірки судді відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» вказав на те, що така заява не є остаточним волевиявленням суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, позаяк безпосередньо не покладає на позивача суб'єктивного обов'язку, а лише передбачає подальше прийняття владним суб'єктом рішення стосовно прав та обов'язків позивача, а тому вона не може бути визнана недійсною в судовому порядку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині мотивів Генеральна прокуратура України подала касаційну скаргу, в якій погоджуючись із правильним по суті вирішенням справи, вказує на помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить змінити постанову, виключивши з мотивувальної частини висновки суду про недоведеність того, що заступник Генерального прокурора України ОСОБА_2 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, а також про те, що заступники Генерального прокурора України не наділені правом самостійного звернення з відповідними заявами до державних органів та органів із спеціальним статусом, у т.ч. до Вищої ради юстиції, лише на підставі положень п.7.16 та 7.33 Регламенту, затвердженого наказом № 35 від 12.04.12р. Генеральної прокуратури України.

В іншій частині рішення судів просить залишити без змін.

11. Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою.

12. 30 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. Заперечення на касаційну скаргу сторонами не подавались.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Правильність вирішення справи по суті відповідачем не оскаржується. Таким чином, перегляду в касаційному порядку підлягають лише висновки судів попередніх інстанцій, що стали підставою до звернення відповідача з касаційною скаргою.

17. Надаючи правову оцінку обставинам справи, Верховний Суд зазначає наступне.

18. Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень належать до юрисдикції адміністративних судів.

19. Так, згідно з пунктом 3 частини другою статті 17 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

20. В свою чергу, частиною першою статті 2 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

21. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

22. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

23. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник наголошує, що при підписанні заяви від 05 грудня 2014 року №05/1/1-140 вих-14 заступник Генерального прокурора України ОСОБА_2 діяв у межах своїх повноважень, керуючись пунктом та 7.33 Регламенту.

24. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників, а також заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора.

25. З метою удосконалення організації роботи, забезпечення належної взаємодії структурних підрозділів центрального апарату, керуючись статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» наказом Генерального прокурора України від 12.04.2012 №35 затверджено Регламент Генеральної прокуратури України (надалі - Регламент).

26. Приписами пункту 1.3 Регламенту визначено, заступники Генерального прокурора України організовують, спрямовують та контролюють роботу структурних підрозділів на закріплених за ними напрямах прокурорсько-слідчої діяльності, приймають рішення управлінського та процесуального характеру з питань, віднесених до їх компетенції.

27. Відповідно до пункту 7.16 Регламенту, заступникам Генерального прокурора України подаються на розгляд документи та звернення заступників Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України (надіслані до відома), Першого віце-прем'єр-міністра України, Віце-прем'єр-міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заступників Глави Адміністрації Президента України, Уповноваженого Президента України з прав дитини, заступників голів Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів України, Служби безпеки України, Вищої ради юстиції, Голови Державної судової адміністрації України, перших керівників і заступників міністерств (крім Міністра внутрішніх справ України, Голови Державної фіскальної служби України, Міністра юстиції України), державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади, Верховної Ради та Уряду Автономної Республіки Крим, представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних рад і державних адміністрацій, Київського та Севастопольського міських голів, державних установ зарубіжних країн і міжнародних організацій (їх представництв), звернення і листи народних депутатів України, голів комітетів і комісій Верховної Ради України та скарги на рішення керівників структурних підрозділів Генеральної прокуратури України.

28. Заступниками Генерального прокурора України відповідно до їх компетенції підписуються документи, визначені у пункті 7.16 (пункт 7.33 Регламенту).

VI. Позиція Верховного Суду

29. З огляду на викладені положення Регламенту суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заступнику Генерального прокурора України надано право на розгляд документів за зверненнями, зокрема, Вищої ради юстиції, та підпис документів, складених за результатами розгляду таких звернень.

29.1. Однак, вони не наділені правом самостійного звернення з відповідними заявами до державних органів та органів із спеціальним статусом, у тому числі до Вищої ради юстиції, лише на підставі положень пунктів 7.16 та 7.33 Регламенту.

30. Посилання відповідача на те, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не обмежує коло осіб, які можуть звертатись до ТСК із заявами про проведення перевірки індивідуально визначеного судді, також не спростовують висновків судів, оскільки компетенція Заступників Генерального прокурора України, як і інших суб'єктів владних повноважень, визначається виключно нормативно-правовими актами та не підлягає додатковому розширенню з огляду на відсутність прямої заборони.

31. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

32. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

33. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

34. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 12 лютого 2016 року, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець