Історія справи

Постанова КАС ВП від 28.11.2018 року у справі №822/94/16
Ухвала КАС ВП від 14.11.2018 року у справі №822/94/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа №822/94/16

адміністративне провадження №К/9901/6792/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

за участю секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника відповідача Дорожинської А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2016 (колегія суддів у складі: Блонського В.К., Петричковича А.І., Лабань Г.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 (колегія суддів у складі: Смілянця Е.С., Сушка О.О., Залімського І.Г.) у справі № 822/94/16 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, військової частини А0796 м. Рівне, військової частини польова пошта В4673 м. Мукачево Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1, Міноборони України), Фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - відповідач-2, ФЕУ Командування Сухопутних військ ЗСУ), військової частини А0796 м. Рівне (далі - відповідач-3, в/ч А0796), військової частини польова пошта В4673 м. Мукачеве Закарпатської області (далі - відповідач-4, в/ч ПП В4673), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

визнати протиправною бездіяльність командування в/ч ПП В4673 щодо невключення позивача до наказу на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях за період з 03.02.2015 по 18.02.2015, які відбувались в передмісті м. Дебальцеве Донецької області, а також ненаправлення на адресу Міноборони України, ФЕУ Командування Сухопутних військ ЗСУ відомостей щодо вказаного наказу для нарахування та здійснення виплати позивачу винагороди;

зобов'язати в/ч ПП В4673 видати наказ на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь позивача у бойових діях за період з 03.02.2015 по 18.02.2015 у передмісті м. Дебальцеве Донецької області;

зобов'язати Міноборони України, ФЕУ Командування Сухопутних військ ЗСУ, в/ч ПП В4673 здійснити нарахування та виплату винагороди позивачу за безпосередню участь в бойових діях за весь період такої участі з 03.02.2015 по 18.02.2015, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 та наказу Міноборони України від 02.02.2015 № 49.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що він у період з 03.02.2015 по 18.02.2015 приймав безпосередню участь у бойових діях, які відбувалися у передмісті Дебальцевого, як водій-гранатометник ремонтної роти неодноразово здійснював виїзди на поле бою з метою евакуації бойової техніки безпосередньо під час бойового зіткнення ЗСУ із незаконними збройними формуваннями т.з. «ДНР». Внаслідок того, що він значився у списках особового складу ремонтної роти, його до переліку осіб роти матеріального забезпечення в/ч ПП В4673 включено не було. Халатне відношення командування в/ч ПП В4673 призвело до того, що йому як учасникові бойових дій протягом всього періоду з 03.02.2015 по 18.02.2015, протиправно не було нараховано та виплачено додаткову винагороду за 13 днів такої участі. Вважає, що повний, всебічний розгляд справи неможливий за відсутності документів, які містять відомості про підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях, та які були направлені до штабу АТО для призначення виплати додаткової грошової винагороди. Відтак, позивач зазначив, що під час судового розгляду суди так і не з'ясували, внаслідок чиєї бездіяльності позивача фактично позбавлено права на отримання додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рядовий ОСОБА_2 є військовослужбовцем в/ч ПП В4673 та брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з 21.12.2014 по 24.02.2015 у секторі «С».

Згідно довідки в/ч ПП В4673 від 10.03.2016 № 833 військовослужбовець рядовий ОСОБА_2 в період з 01.02.2015 по 19.02.2015 виконував завдання за призначенням на посаді водія-гранатометника ремонтної роти батальйону матеріально-технічного забезпечення в/ч ПП В4673 (до інших підрозділів не був прикомандирований).

На адвокатський запит представника позивача від 02.11.2015 № 63 ФЕУ Командування Сухопутних військ ЗСУ надало відповідь, де вказало, що безпосередня участь позивача у бойових діях в лютому 2015 року підтверджена наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 16.07.2015 № 541 за 2 дні, а саме: 7 і 18 лютого 2015 року, та відповідно до витягу із вказаного наказу йому була нарахована та виплачена додаткова грошова винагорода за безпосередню участь в бойових діях в сумі 1918 грн.

Відповідно до довідки військової частини А1556 від 29.02.2016 № 40/287 ОСОБА_2 наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 16.07.2015 № 541, у лютому 2015 року була підтверджена безпосередня участь в бойових діях за 2 дні, а саме: 7 і 18 лютого 2015 року.

Відповідно до Витягу із зазначеного наказу ОСОБА_2, було нараховано 2000 грн., з яких знято ЄСВ (2,6%) - 52,00 грн., військового збору (1,5%) - 20,00 грн., та в результаті здійснення вказаних відрахувань виплачено додаткову грошову винагороду за безпосередню участь в бойових діях в сумі 1918 грн., шляхом зарахування коштів 31.07.2015 на його особистий рахунок, відкритий у відділенні «Укргазбанк», інших додаткових наказів до військової частини надано не було.

Позивач, зазначаючи, що в період з 08.01.2015 по 18.02.2015 він брав безпосередню участь у бойових діях в районі м. Дебальцеве, а тому додаткову грошову винагороду за безпосередню участь в бойових діях він повинен отримати за весь вказаний період, а не за два дні, звернувся до суду із адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, з урахуванням того, що позивач не надав до суду та не довів існування документів, на підставі яких визначається його безпосередня участь у бойових діях в період з 03.02.2015 по 06.02.2015 та з 08.02.2015 по 17.02.2015, а відповідачі заперечують існування таких документів, дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди за вказані періоди. Крім того, суд дійшов висновку про необхідність відмови в частині позовних вимоги до Міноборони України, ФЕУ Командування Сухопутних військ ЗСУ, оскільки відсутні будь-які правові норми, які б зобов'язували вказаних відповідачів проводити нарахування та виплату додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позову, зазначаючи про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи (для подачі в Штаб АТО ), які б підтверджували участь позивача в бойових діях у спірні періоди, що ставить під сумнів наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди за вказані періоди.

Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачив ці норми.

Обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними та допустимими доказами.

Виходячи із висновків судів першої та апеляційної інстанцій та наявних у цій справі матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалюючи рішення суди залишили поза увагою вимоги статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), які зобов'язують суд до активного вжиття заходів щодо з'ясування обставин справи, та щодо законності і обґрунтованості ухваленого судового рішення. Суди не з'ясували всіх обставин цієї справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам виплачуються додаткові винагороди за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Відповідно до пункту 2 Додатку 2 до Постанови № 24 визначено, що додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (виплачується особі після видання бойового наказу) в розмірі 1000 грн. на добу.

Відповідно пункту 4 розділу І Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 № 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2015 за № 135/26580 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 49) виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).

Підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 49 передбачено, що за безпосередню участь у бойових діях після видання бойового наказу військовослужбовцям військових частин виплачується додаткова винагорода у розмірі 1000 гривень за кожну добу такої участі. Безпосередня участь у бойових діях визначається тільки за ті дні, коли військовослужбовці виконують завдання на напрямку зосередження основних зусиль (напрямку головного удару) при: виконанні військовою частиною бойових завдань в умовах безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту) з противником; виконанні завдань ракетними військами та артилерії з вогневого ураження противника під час контрбатарейної боротьби. Також додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях виплачується за ті дні, коли військовослужбовці беруть участь у: веденні оперативної (військової, спеціальної) розвідки; контррозвідувальному забезпеченні військових формувань та правоохоронних органів у районі АТО в умовах безпосереднього зіткнення з противником та (або) взаємного вогневого контакту з ним; здійсненні польотів у район ведення бойових дій (у район АТО); веденні повітряного, морського бою.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 49 безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження, рапорту) командира військової частини про безпосередню участь військової частини у заходах, визначених у пункті 1 цієї глави; наказу командира військової частини (по стройовій частині); журналу бойових дій (журналу ведення оперативної обстановки), книги служби нарядів; книги прикордонної служби підрозділу охорони державного кордону; бойового донесення (підсумкового, термінового та позатермінового). Бойові донесення (рапорти) про безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням кожного військовослужбовця, подаються командирами військових частин за підпорядкованістю до органів військового управління (штабу АТО). За результатом розгляду бойових донесень (рапортів) орган військового управління (штаб АТО) підтверджує конкретні дні безпосередньої участі у бойових діях зазначених військовослужбовців.

На підставі підтвердження органу військового управління (штабу АТО) командир військової частини видає наказ на виплату додаткової винагороди за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях (підпункт 3 цього ж пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 21.12.2014 по 24.02.2015 позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції у секторі «С».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з відсутності документів, на підставі яких можна встановити безпосередню участь позивача у бойових діях в період з 03.02.2015 по 06.02.2015 та з 08.02.2015 по 17.02.2015 в районі сектора «С».

Однак, з огляду на встановлені в цій справі обставини, відсутність таких документів не заперечує того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях у складі сил сектору «С» на території Донецької області у спірний період.

Як відомо, у цей період відбулася одна із найтрагічніших подій за час збройного конфлікту на сході України, відома під назвою «Дебальцівський котел».

Якщо особовий склад в/ч ПП В4673, з огляду на дислокацію опорних пунктів цієї частини і поставлених перед нею завдань, брав участь у бойових діях та виконанні бойових завдань в районі м. Дебальцеве, суди мали б з'ясувати чи міг позивач не бути задіяним до цієї операції у спірні періоди.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що не знайшли свого документального підтвердження доводи позивача, що в період часу з 08.01.2015 по 18.02.2015 він знаходився безпосередньо у одному бліндажі з іншими військовослужбовцями, які отримали вказану додаткову грошову винагороду.

Водночас, як вбачається з журналу судового засідання Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2016, суд відмовив в задоволенні клопотання представника позивача у допиті в якості свідків осіб, які перебували із позивачем в одному бліндажі, та які могли б підтвердити безпосередню участь позивача у бойових діях у спірний період.

За змістом частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 4 вказаної статті суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання такого обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Частиною 6 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) передбачено, що якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Отже, на підставі наведених положень КАС України можна зробити висновок, що в адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний в порядку судової процедури, визначеної законом, довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Частиною третьої статті 79 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) визначено, що письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.01.2016, а згодом, листами-нагадуваннями, витребував у відповідачів довідку про те, чи приймав ОСОБА_2 безпосередню участь в бойових діях за період з 03.02.2015 по 18.02.2015 у передмісті Дебальцевого в складі в/ч А0796 (ПП В4673).

Суд апеляційної інстанції ухвалами від 21.04.2016 та від 26.05.2016 витребував у в/ч А0796 та в/ч ПП В4673 документи, які містять відомості про підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях, та які були направлені до штабу АТО для призначення виплати додаткової грошової винагороди, а також рішення штабу АТО про виплату йому такої винагороди за наслідками розгляду поданих документів.

Однак, вимоги судів першої та апеляційної інстанцій відповідачами виконані не були.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог, посилаючись на відсутність таких документів.

Верховний Суд зазначає, що у разі невиконання судового рішення, судом може бути вжито заходів процесуального примусу. Зокрема, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом (частина перша статті 271 КАС України, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення).

Якщо документи містять інформацію з обмеженим доступом, то чинним законодавством передбачена спеціальна процедура здійснення судового розгляду такої категорії справ із отриманням допуску до державної таємниці, а також проведення закритих судових засідань.

Враховуючи положення наведених норм, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не вичерпано усіх можливих процесуальних заходів щодо виявлення та витребування доказів.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі № 822/94/16 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус В.М. ШарапаПовний текст постанови виготовлено 29 листопада 2018 року.