Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №826/19297/14

адміністративне провадження №К/9901/1610/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва до ПрАТ «Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» про стягнення заборгованості за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва в складі судді Добрівської Н.А. в частині, що не скасована судом апеляційної інстанції від 08 квітня 2015 року, та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С., Шостака О.О. від 26 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2014 року управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва звернулося до суду з адміністративним позовом до ПрАТ «Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» про стягнення заборгованості по сплаті штрафних санкцій та пені у розмірі 251 099,08 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв'язку з несвоєчасною сплатою страхувальником страхових внесків, управлінням нараховано штрафні санкції та пеню, які просить стягнути з відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не дотримано визначеного пунктом 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» порядку вирішення питання щодо погашення сум штрафів та пені, які заявлені до стягнення у позові.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 340 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що штрафні санкції в сумі 340 грн., накладені на позивача рішеннями № 2677 від 13 листопада 2009 року та № 2064 від 29 грудня 2009 року, були застосовані на підставі пункту 5 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі СПОВ, а тому не підлягають списанню. В решті, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції та зазначив, що з аналізу наведених вище норм вбачається, що штрафні санкції та пеня накладені на підставі пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за порушення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та можуть бути списані на підставі пункту 7-1 розділу VІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року про часткове задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення суду першої і апеляційної інстанцій та задовольнити адміністративний позов.

Касаційну скаргу, скаржник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що предметом заявленого позову є заборгованість зі сплати штрафних санкцій та пені в сумі 251099,08 грн., на підставі рішення № 504 від 28 квітня 2005 року та акту перевірки № 1235 від 8 квітня 2005 року, а не заборгованість в сумі 340,00 грн., що виникла на підставі рішень від 29 грудня 2008 року № 2064 та від 13 листопада 2009 року № 2677.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/19297/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 02 лютого 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року за позовом управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва до ПрАТ «Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» про стягнення заборгованості.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що за ПАТ «Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» обліковується заборгованість зі сплати штрафних санкцій та пені у сумі 251 099,08 грн., яка виникла підставі рішень позивача:

- від 28 квітня 2005 року № 504, яким за затримку сплати узгодженої суми зобов'язання на 372 календарних днів на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до відповідача застосовано штрафні санкції у сумі 230 583,14 грн.;

- від 13 листопада 2009 року та 29 грудня 2009 року № 2677 та № 2064, яким за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персонального обліку, на підставі пункту 5 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до відповідача застосовано штрафні санкції у розмірі по 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- акта перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів за період з 01 липня 2002 року по 07 квітня 2005 року від 08 квітня 2005 року № 1235, за результатами якої у зв'язку з виявленням факту несвоєчасної сплати страхових внесків відповідачу нараховано пеню в розмірі 20 515,94 грн.

З метою стягнення зазначеної заборгованості, 25 жовтня 2010 року позивачем складено та направлено ПАТ «Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» вимогу № Ю-1989 про сплату боргу в загальній сумі 1 036 699,16 грн., яка в судовому порядку визнана такою, що відповідає вимогам законодавства.

08 жовтня 2012 року між сторонами, згідно з частинами 4, 5 та 6 пункту 7-1 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було укладено договір № 7 про розстрочення заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 781 159,45 грн.

Станом на 13 жовтня 2014 року відповідна сума заборгованості сплачена відповідачем, а між сторонами підписано акт звірки сум несплачених штрафів та пені від 21 жовтня 2014 року, в якому зазначено про проведення звірки сум несплачених штрафів та пені, розрахунок сум штрафів та пені, які підлягають нарахуванню відповідно до пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини 10, пунктів 2, 3 частини 11 статті 25 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, сума штрафів та пені у розмірі 251 099,08 грн. списана, відповідно до зазначеного акта, не була, на час звернення до суду не сплачена і обліковується за відповідачем.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 7-1 Закону України «Про внесення зміни до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо стимулювання сплати поточних платежів з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та погашення заборгованості до Пенсійного фонду України» передбачено, що платникам, які протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом подали заяву до відповідного органу Пенсійного фонду України, надається право на розстрочення сум заборгованості із сплати страхових внесків, які не погашені на день укладення договору про розстрочення сум заборгованості із сплати страхових внесків, за період до 31 грудня 2010 року, у разі якщо на день подання заяви у платника немає заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Вказаний Закон набрав чинності 12 червня 2012 року, а 08 жовтня 2012 року між сторонами було укладено договір № 7 про розстрочення заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 781 159,45 грн.

Іншими абзацами пункту 7-1 наведеного вище Закону передбачено, що суми заборгованості із сплати страхових внесків, які не погашені на день укладення зазначеного договору, розстрочуються та підлягають сплаті рівними частинами протягом 24 календарних місяців починаючи з місяця подання платником заяви до відповідного органу Пенсійного фонду України.

Орган Пенсійного фонду України у десятиденний строк з дня отримання заяви приймає рішення про розстрочення сум заборгованості та укладає з платником договір про розстрочення сум заборгованості із сплати страхових внесків за формою, затвердженою Пенсійним фондом України.

Платнику, який відповідно до укладеного договору в повному обсязі погасить заборгованість із страхових внесків і не допустить виникнення нової заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період дії такого договору, штраф та пеня, пов'язані з цією заборгованістю, нараховані і не сплачені або ті, які підлягають нарахуванню відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», списуються в порядку, встановленому Пенсійним фондом України.

Правлінням Пенсійного фонду України 19 липня 2012 року прийнято постанову № 12-1 «Про затвердження Порядку списання штрафів та пені платникам, які виконали умови договору про розстрочення сум заборгованості із сплати страхових внесків, та форми договору про розстрочення сум заборгованості із сплати страхових внесків» (далі - Порядок № 12-1).

У пункті 2 названого Порядку зазначено, що він визначає механізм списання штрафів та пені платникам, які відповідно до укладеного договору про розстрочення сум заборгованості зі сплати страхових внесків (далі - договір про розстрочення) в повному обсязі погасили заборгованість зі сплати страхових внесків за період до 31 грудня 2010 року та не допустили виникнення нової заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період дії такого договору.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 12-1 на день виконання умов договору про розстрочення підлягають списанню:

1) суми штрафів та пені, нараховані і не сплачені або ті, які підлягають нарахуванню відповідно до пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

2) суми штрафів та пені, нараховані і не сплачені або ті, які підлягають нарахуванню відповідно до частини 10 та пунктів 2, 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

3) суми штрафів та пені, нараховані відповідно до пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які: не узгоджені з платниками; є предметом судового розгляду; розстрочені відповідно до пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не сплачені;

4) суми штрафів та пені, нараховані відповідно до частини дев`ятої та пунктів 2, 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які: не узгоджені з платниками; є предметом судового розгляду.

Управління Пенсійного фонду України у районі, місті або районі у місті визначають суми штрафів та пені, зазначені у пункті 3 цього Порядку, за даними карток особових рахунків платників протягом 10 робочих днів з дня виконання платником умов договору про розстрочення.

Пунктом 5 Порядку № 12-1 також закріплено, що управління Пенсійного фонду України у районі, місті або районі у місті протягом 10 робочих днів з дня виконання платником умов договору про розстрочення здійснюють звірення сум несплачених штрафів та пені на день виконання умов договору про розстрочення, а також розрахунок сум штрафів та пені, які підлягають нарахуванню відповідно до пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини 10 та пунктів 2, 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Результати такого звірення оформлюються відповідним актом.

Списання сум штрафів та пені здійснюється за рішенням управління Пенсійного фонду України у районі, місті або районі у місті (додаток 1), яке приймається не пізніше 10 робочих днів з дня підписання платником акта звірення. Після прийняття такого рішення платнику надсилається повідомлення про списання штрафів та пені (додаток 2), у якому вказується сума списаних штрафів та пені.

Таким чином, штрафні санкції та пеня за порушення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» можуть бути списані на підставі пункту 7-1 розділу VІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» лише якщо вони були накладені на підставі пунктів 2, 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Судами встановлено, що штрафні санкції в сумі 230 583,14 грн. накладені згідно з п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а пеня в сумі 20 515,94 грн. - згідно з пунктом 4 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, як вірно звернув увагу суд апеляційної інстанції, штрафні санкції, накладені на позивача рішеннями від 13 листопада 2009 року № 2677 та від 29 грудня 2009 року № 2064, були застосовані на підставі пункту 5 частині дев`ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі СПОВ, у зв'язку з чим не можуть бути списані.

З огляду на це колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

При цьому, касаційний суд вважає безпідставними доводи позивача про те що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, та не звернув увагу на те, що предметом заявленого позову є заборгованість зі сплати штрафних санкцій та пені в сумі 251099,08 грн., на підставі рішення № 504 від 28 квітня 2005 року та акту перевірки № 1235 від 8 квітня 2005 року, а не заборгованість в сумі 340,00 грн., що виникла на підставі рішень від 29 грудня 2008 року № 2064 та від 13 листопада 2009 року № 2677.

Вказаний висновок касаційного суду обґрунтовується тим, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій, просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 251099,08 грн., не зазначаючи при цьому на підставі яких рішень така заборгованість виникла, а наявність боргу, обґрунтовував рішенням № 504 від 28 квітня 2005 року, актом перевірки № 1235 від 8 квітня 2005 року, рішеннями від 29 грудня 2008 року № 2064 та від 13 листопада 2009 року № 2677.

Враховуючи те, що заборгованість в сумі 340,00 грн., яку вирішив стягнути з відповідача на користь позивача суд апеляційної інстанції не перевищує 251099,08 грн. - суми заборгованості, яку просив стягнути позивач у позовній заяві, касаційний суд вважає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах позовних вимог.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, інших аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2015 року в частині, що не скасована судом апеляційної інстанції, та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко