Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №569/6114/17

адміністративне провадження №К/9901/4558/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 9 серпня 2017 року (головуючий суддя - Першко О.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді Шевчук С.М., Шидловський В.Б.),

у адміністративній справі № 569/6114/17 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - Управління ПФУ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати нарахувати та виплатити пенсію за віком з 1 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління ПФУ від 21 грудня 2016 року про припинення їй виплати пенсії та зобов'язати відновити нарахування та виплату пенсії їй за віком з 1 січня 2017 року та виплачувати її відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що ОСОБА_1 з 11 лютого 2007 року призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». У грудні 2016 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Італії. В той же час, від громадянства України не відмовилась. Починаючи з січня 2017 року пенсійний орган припинив виплату пенсії. У зв'язку з чим, звернулась до Управління ПФУ з заявою про відновлення виплати пенсії, на що отримала відмову. Вважає, що такі дії порушують гарантоване їй статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист, а також принцип верховенства права, закріплений Конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 9 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління ПФУ від 21 грудня 2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 Зобов'язано Управління ПФУ відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 за віком з 1 січня 2017 року та виплачувати її відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Стягнуто з бюджетних асигнувань Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 грн. Допущено постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на даний час нормативно-правових актів спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009, якими передбачено умови, норми і механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не прийнято. Що ж стосується поновлення виплати пенсії позивачу, то воно можливе лише за умови особистого звернення до управління з відповідною заявою та документами передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року за №22-1.

Позивач своїм правом як сторони у справі, подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що з 11 лютого 2007 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Рішенням Управління ПФУ від 21 грудня 2016 року позивачу з січня 2017 року припинено виплату пенсії, відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV, посилаючись на факт її зняття з реєстраційного обліку в Україні та виїзду на постійне місце проживання до Італії.

9 лютого 2017 року позивач звернулася до Управління ПФУ із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак їй було відмовлено посилаючись на відсутність відповідної міждержавної угоди між Україною та Італією. Крім того, роз'яснено, що для отримання пенсії за шість місяців наперед перед виїздом на кордон, їй необхідно звернутися до управління особисто, пред'явивши паспорт та посвідчення пенсіонера.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 7 жовтня 2009 року.

З дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У цій справі, припинення виплати пенсії відбулося 1 січня 2017 року, тобто в період, коли законодавством не передбачалося такої підстави припинення виплати пенсії, як виїзд особи, якій вже була призначена пенсія, за кордон.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, в Рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 констатовано, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у відповідача не було жодних підстав для припинення виплати пенсії позивачу з січня 2017 року, яка виїхала на постійне місце проживання до Італії.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач проживаючи в Італії, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України, що проживає на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України, тому суди дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами невірно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 9 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду