Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №826/8664/15

касаційне провадження №К/9901/25000/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді: Безименна Н.В., Епель О.В.) у справі №826/8664/15 за позовом Приватного підприємства «Флексосервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Флексосервіс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2012 №0001302250 та від 18.07.2012 №0002312250.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 15.09.2015 позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві посилається на те, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено:

1) документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Флексосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством «ВІРІНЕЯ 2007» за період з 01.01.2011 по 28.02.2011, результати якої оформлено актом від 19.04.2012 №120/22-50/32211174.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 №0001302250 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 925090,67 грн., в тому числі: в сумі 925089,67 грн. за основним платежем та в сумі 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

2) документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Флексосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, результати якої оформлено актом від 03.07.2012 №208/22-50/32211174.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пункту 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 №0002312250 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальній сумі 1350602 грн., в тому числі: в сумі 1314363 грн. за основним платежем та в сумі 36239 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень як підстава для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень податковий орган пов`язує з неправомірним формуванням показників податкового обліку за нереальними операціями з придбання у Приватного підприємства «ВІРІНЕЯ 2007» матеріалів поліграфічного виробництва на підставі договору від 27.09.2010 №2709/1 та послуг зберігання матеріалів для виробництва поліграфічної продукції на підставі договору від 01.09.2010 №1.

Свою позицію про нереальність господарських операцій відповідач обґрунтовує тим, що за результатами проведених контрольних заходів щодо контрагента Приватного підприємства «ВІРІНЕЯ 2007» - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВЕРС» контролюючим органом встановлено факт здійснення діяльності, пов`язаної з наданням податкової вигоди третім особам. Крім того, відносно контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВЕРС» - Приватного підприємства «Світ Бабулєс» порушено кримінальну справу за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Так, за висновками податкового органу, діяльність Приватного підприємства «ВІРІНЕЯ 2007» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про безтоварний характер господарських операцій з його контрагентами. Відтак, пред`явлені позивачем до перевірки первинні документи щодо спірних операцій з вказаною юридичною особою відповідачем не взято до уваги.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами позиції щодо нереального характеру господарських відносин між позивачем та Приватним підприємством «ВІРІНЕЯ 2007».

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено і в пункті 138.2 статті 138, підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктах 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати (витрати) для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Приватним підприємством «Флексосервіс» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори, податкові накладні, видаткові накладні, виписки банку за особовим рахунком, акти списання матеріалів, оборотно-сальдові відомості по рахунку.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Приватного підприємства «Флексосервіс» як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Разом з тим, за результатами дослідження наявності ділової мети та економічної доцільності у позивача при укладенні спірних господарських операцій судом апеляційної інстанції встановлено, що придбання Приватним підприємством «Флексосервіс» активів у задекларованого контрагента узгоджується з основним видом діяльності згідно з реєстраційними документами. Крім того, при з`ясуванні питання пов`язаності спірних операцій з господарською діяльністю позивача судом апеляційної інстанції встановлено, що придбані Приватним підприємством «Флексосервіс» товари у Приватного підприємства «ВІРІНЕЯ 2007» у подальшому використані для виготовлення продукції, яка, своєю чергою, була реалізована Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліінформ», Товариству з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», Товариству з обмеженою відповідальністю «Одеський каравай», Товариству з обмеженою відповідальністю «Аверс К», Товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки, видатковими накладними, виписками банку.

Посилання податкового органу на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно Приватного підприємства «Світ Бабулєс», яке має господарські відносини з контрагентом задекларованого постачальника позивача, суд вважає необґрунтованими, оскільки податковим органом не наведено судам жодних доводів та не надано доказів участі такої юридичної особи у ланцюгу постачання спірних активів.

Касаційна скарга відповідача не містить жодних посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (в редакції, чинній на момент вирішення справи в попередніх судових інстанціях), які могли б вплинути на встановлення дійсних обставин справи, зокрема: щодо позбавлення права осіб, які беруть участь у справі, на надання доказів та можливості брати участь у дослідженні доказів (пункт 5 частини третьої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України); недослідження зібраних у справі доказів (частина перша статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України); щодо необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або іншого клопотання (заяви) учасника справи стосовно встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України); взяття до розгляду неналежних, недопустимих доказів (стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України) або ж завідомо неправдивих, неправильних та фальшивих доказів (за умови підтвердження такого факту), що призвело до постановлення помилкових висновків судів про реальне вчинення спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «ВІРІНЕЯ 2007» та, відповідно, потягло за собою ухвалення незаконних рішень у цій справі.

За відсутності в касаційній скарзі обґрунтованих доводів та посилань на обставини, що могли б поставити під сумнів дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо порядку встановлення обставин справи, а також з огляду на недопущення судами неправильного застосування норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 у справі №826/8664/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк