Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.01.2019 року у справі №0440/4928/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 0440/4928/18

адміністративне провадження № К/9901/1742/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Єзерова А. А., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018р. (суддя - Прудник С. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від
29.11.2018р. (судді - Прокопчук Т. С., Круговий О. О., Шлай А. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати неправомірним рішення, викладене у відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1046/04/21 від
29.12.2017р. у поновленні йому пенсії;

зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату йому пенсії за віком з
03.01.2014р. відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Просив поновити строк звернення до суду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є громадянином України, по досягненню пенсійного віку та наявності більш ніж 30 років страхового стажу, йому призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому відповідачем до виїзду за кордон. 03.07.2013р. він виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2013 року і станом на сьогоднішній день призначеної по закону пенсії він не отримує. 20.12.2017р. його представник, діючий на підставі нотаріальної довіреності, подала до відповідача його особисту заяву про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. Проте у поновленні виплат йому відмовлено, оскільки зазначена заява подано особою, яка не має жодного документу, який засвідчував би представництво заявника. Вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його законне право на отримання пенсії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018р., яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018р., позовні вимоги в частині періоду з 03.01.2014р. по
26.12.2017р. залишено без розгляду

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018р. позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення у поновленні виплати пенсії позивачу, викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.12.2017р. №1046/04/21.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 27.12.2017р. відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі позивача, з проведенням індексації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З постановленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги в частині залишені без розгляду, не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача від 29.12.2017р., а тому саме від цієї дати слід обчислювати строк звернення до суду із адміністративним позовом.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, по досягненню пенсійного віку та наявності більш ніж 30 років страхового стажу, позивачу була призначена пенсія за віком.

13.06.2013р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська із заявою про зупинення виплати пенсії, закриття особового рахунку та припинення виплати пенсії за шість місяців згідно закону у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. (том І а. с. 206).

03.07.2013р. позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, та після виїзду з 01.07.2013р. йому припинено виплату призначеної пенсії і станом на сьогодні ця пенсія не виплачується.

20.12.2017р. представник позивача звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком. (том І а. с. 67-68)

Листом від 29.12.2017р. №1046/04/21 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі позивачу відмовлено у поновленні виплати раніше призначеної пенсії, посилаючись на п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затв. постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, відповідно до якого заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем його перебування на обліку як одержувача пенсії. При цьому позивача повідомлено, що до заяви не надано жодного документу, який засвідчував би повноваження представника позивача. (том І а. с. 71)

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача в поновленні виплати позивачу пенсії за віком та наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог учасниками справи не оскаржувались в суді апеляційної інстанції, то в силу положень ч. 1 ст. 341 КАС України, в цій частині рішення суду першої інстанції судом касаційної інстанції не переглядаються.

Залишаючи позовні вимоги за період з 03.01.2014р. по 26.12.2017р. без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач особисто звернувся до органу пенсійного фонду із вимогою про зупинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, тобто на момент виїзду закордон позивач був обізнаний про припинення виплати йому пенсії, проте будь-яких заходів щодо захисту свого порушеного права (права на отримання пенсії, починаючи з 2014 року) не вчинив.

При цьому суди виходили з того, що хоча право на поновлення виплати пенсії має бути відновлене з часу прийняття рішення Конституційного Суду України від
07.10.2009р. №25-рп/2009, проте наявність обов'язку у органу пенсійного фонду відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду у разі звернення до суду за захистом свого права.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Крім того, суди виходили з того, що виплата пенсії позивачу носить щомісячний характер, тому недоотримуючи пенсію кожного місяця, позивач мав бути обізнаний про порушення його прав та мав змогу звернутися до суду, проте таким правом не скористався.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними з наступних підстав.

Так, відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач за захистом своїх порушених в січні 2014 року прав звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку в липні 2018 року, поважних причин пропуску строку позивачем не наведено, а тому суди обгрунтовано прийняли рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Крім того, з листа відповідача від 29.12.2017р. №1046/04/21 позивач дізнався саме про відмову відповідача відновити виплату пенсії.

Водночас позовні вимоги обґрунтовані не протиправною відмовою відновити виплату пенсії, а протиправним припиненням її нарахування і виплати, і саме з цього часу позивач дізнався про порушення своїх прав, оскільки припинення виплати і нарахування пенсії відбулось на підставі його заяви.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на положення частини 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставним, оскільки з моменту виникнення підстав для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії (з дня набрання чинності рішенням КСУ №25-рп/2009) і до дня звернення представника позивача з заявою до пенсійного органу про відновлення її виплати, пенсія позивачу не нараховувалась.

Правова позиція щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду викладена в постановах Верховного Суду України від
08.12.2015р. (справа №21-5653а15) та від 08.06.2016р. (справа №505/2135/14-а, а також постановах Верховного Суду від 12.06.2018р. (справа №577/50/17-а), від
27.02.2018р. (справа №523/5348/17).

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2018р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук