Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.04.2019 року у справі №820/1165/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №820/1165/17

адміністративне провадження №К/9901/23959/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 820/1165/17

за позовом Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

до Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури»

про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури»

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (у складі колегії суддів: Русалкової В.Б., Присяжнюк О.В., Курило Л.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач, Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури», в якому просив:

стягнути з Державного підприємства "Харківський завод електроапаратури" на користь Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова (р/р 25602301671631 в ф-ї ХОУ АТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 41247819) заборгованість по сплаті фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в сумі 21236,70 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені на виплату та доставку пільгових пенсій, сума заборгованості не сплачена відповідачем, а тому підлягає стягненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 13 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/1165/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 22 квітня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 820/1165/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 25 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 25 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Державне підприємство "Харківський завод електроапаратури" перебуває на обліку в Київському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України міста Харкова як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

На Державному підприємстві "Харківський завод електроапаратури" працювали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_17, яким призначено пенсію на пільгових умовах на підставі п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (список №1).

Позивачем понесені фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пунктом "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у сумі 21236,70 грн., які відповідачем не відшкодовані, що підтверджується карткою особового рахунку.

Пенсійним органом на адресу відповідача надіслані відповідні розрахунки, які не оскаржені підприємством, доказів сплати відповідачем фактичних витрат на виплату та доставку пенсій до суду не подано, а судом не виявлено, сума заборгованості відповідачем не заперечується.

У зв'язку з несплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в добровільному порядку, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій не враховано перебування підприємства відповідача в стані припинення, та в зв'язку з цим, на думку відповідача, відсутності у нього обов'язку сплачувати заборгованість

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами даного Закону у разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій було врегульовано Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР.

Відповідно до абзацу пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за списком № 1 та списком № 2, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених Пенсійним фондом України після 01 січня 2004 року, не пов'язаний з датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Зазначений висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладену, зокрема, в постанові від 25 вересня 2012 року у справі № 21-251а12 та Верховного Суду у постановах від 20 лютого 2019 року у справі 809/602/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 808/329/17, від 12 березня 2019 року у справі № 809/602/17.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, а відповідно до статті 2 об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (надалі - Інструкція), платниками страхових внесків є страхувальники - роботодавці: підприємства, установи й організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок та фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту 6.1 Інструкції відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в таких розмірах: для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції (крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку). Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Пунктом 6.5 Інструкції передбачено, що розрахунки складаються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються згідно з додатком 8 та додатком 8а до 1 січня поточного року та протягом 10 днів з дня прийняття рішення про призначення нової пенсії.

Згідно з пунктом 6.7 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України від "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

З наведеного можна зробити висновок, що обов'язок визначення сум відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій покладено на орган Пенсійного фонду України, підприємства зобов'язані здійснювати відшкодування зазначених витрат в розмірах визначених органом Пенсійного фонду України, підставою для відшкодування вказаних сум є розрахунки цих витрат, які надсилаються страхувальнику.

Враховуючи наявність заборгованості, не сплаченої відповідачем в добровільному порядку суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про стягнення її в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються лише на не врахуванні судами попередніх інстанцій перебування підприємства відповідача в стані припинення, та в зв'язку з цим, на думку відповідача, відсутності у нього обов'язку сплачувати заборгованість.

Колегія суддів вважає зазначені доводи помилковими.

Частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників; юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України підприємство вважається ліквідованим лише після внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Таким чином до моменту виключення підприємства з Єдиного державного реєстру, навіть на етапі ліквідації, підприємство має виконувати обов'язки, передбачені законодавством, зокрема нести витрати на виплату та доставку пенсії.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які дійшли висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Харківський завод електроапаратури» залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко